19) Жанр та сруткура Дж. Байрона «Паломництво Уайльд Гарольда»

Паломництво Чайльда Гарольда (англ. Childe Harold's Pilgrimage) — поема Джорджа Гордона Байрона, опублікована частинами в період з 1812 по 1818 роки, в якій розповідається про враження розчарованого життям юнака від закордонної мандрівки та про роздуми, викликані цією мандрівкою. У ширшому сенсі поема відображає меланхолію та розчарування покоління, що втомилося від наполеонівських воєн.

Поема вважається почасти автобіографічною, розповідь ґрунтується частково на власних враженнях лорда Байрона підчас подорожі до Португалії, Середземномор'я та Греції, яку поет здійснив у 1809 - 1811 роках. Незважаючи на те, що сам Байрон поему не любив[2], оскільки надто відкрив у ній власну душу, вона, після публікації, зробила автора центром громадської уваги. Байрон говорив, що одного дня від прокинувся і «виявився знаменитим».

Поема присвячена «фіалці». Так Байрон називав Шарлотт Гарлі. В назві вживається слово «чайлд» (англ. childe) - середньовічний титул юнака, кандидата в лицарі.

Поема складається з чотирьох пісень, написаних спенсеровими станцами із восьми рядків ямбічного пентаметра, за якими слідує александріна - дванадцятискладовий ямбічний рядок. Римування ABABBCBCC.

Поет працював над нею 10 років. Таким чином, ліро-епічна поема Байрона і окреслює кордони нового жанру, і намічає вихід за його межі. Грандіозний художній експеримент, який тривав близько десяти років, привів до постанови нових художніх завдань. Ретроспективно сформулювати ці завдання, маючи на увазі подальші шляхи розвитку європейської літератури, можна було б так:

- конкретизація та взаємоузгодження художніх часу та простору, позбавлення їх інваріантності;

- відокремлення героя від автора, формування об'єктивних – епічних – механізмів розкриття характеру героя;

- відображення в малій історії особистості характерних ознак великої історії, загальних закономірностей суспільного життя.

Тобто головна конструктивна особливість поеми "Паломництво Чайльд-Гарольда" – відсутність, несформованість фабули, перевага ліричного початку над епічним. Саме фабула стає нагальною потребою літературного розвитку, яку покликаний був задовольнити реалістичний роман. Фабула – "сукупність подій, пов'язаних між собою" [7:107], чітко локалізованих у часі та просторі, наближає художні час і простір до реальних, забезпечує максимально об'єктивне розкриття характеру героя, визначає можливості (межі) розвитку особистості в конкретних суспільно-історичних обставинах.

«Паломництво» — перший літературний твір, у якому зустрічається байронічний герой. Це особливий тип ліричного героя з високим рівнем інтелекту й гостротою сприйняття, здатний легко пристосовуватися до нових ситуацій і хитро домагатися в них своєї вигоди. Це освідчена й розвинута людина. Вона має харизму й привабливість, однак їй бракує цілосності, вона схильна до раптової зміни настрою, не знає чого хоче, прагне до протилежностей водночас.

«Чайлд Гарольд» — виразник переконань та ідей самого Байрона. В передмовід до третьої книги Байрон визнає, що його герой є його власним продовженням. На думку критика Джерома Мак-Ганна, маскуючись за вигаданим літературним образом, Байрон зумів виразити думку, що «найбільша трагедія людини — мати змогу збагнути досконалість, але не мати змоги її досягти»