Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
зарубіжна.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
10.09.2019
Размер:
946.36 Кб
Скачать

43.)Кафка «Перевтілення»

Стиль письменника: Особлива реальність Ф. Кафки. Він творить свій міф. Реальність і фантастика поєднуються, щоб створити образну картину сучасного авторові світу, безжалісного і абсурдного, де нічого не піддається логічному тлумаченню, де людина приречена на самотність і почувається лише комахою. У "Перевтіленні" Франц Кафка майстерно розкриває проблему знецінення людини у важких життєвих ситуаціях, абсурдність буття. Людина в його творах живе у вічному страху перед цією абсурдністю та незбагненною волею різних форм влади — від батьків до високопосадовців. І це не випадково, оскільки сам письменник не раз писав про своє відчуття незахищеності перед життєвими проблемами, несподіваними ударами долі.

Мотиви: нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя.

Сюжет і композиція новели. Вихідний пункт сюжету - перетворення пересічного клерка Грегора Замзи на величезну потворну комаху. Причини перетворення героєві невідомі. Втім, він і не замислюється над цим питанням, сприймаючи фантастичну подію як звичайну річ. Однак метаморфоза різко змінює його життя. Через неї герой втрачає навіть жалюгідну можливість «маленької людини» посісти місце на найнижчому щаблі соціальної драбини, а відтак - випадає за межі людського світу. У цьому розумінні метаморфоза відбувається не лише а Грегором, а й з членами його родини, котрі дедалі відвертіше демонструють корисливість, егоїзм, огиду до нещасного. Грегор Замза був хорошим сином і братом. Усе своє життя він присвячував батьківській сім'ї. Він мав заробляти, аби утримувати батька, матір і сестру, а тому обрав нелегку роботу комівояжера. Зовні сутичка Грегора з матір'ю та сестрою була спричинена їхнім наміром звільнити кімнату від нібито зайвих для комахи меблів. Метушня Замзи, який, прокинувшись від тваринного існування, вирішив захистити найдорожчі речі - письмовий стіл і портрет невідомої дами, - на символічно-автобіографічному рівні відтворює вагання самого Кафки між ідеєю кохання та ідеєю літературної творчості. В оповіданні спонтанна перевага була надана жіночому портретові - символу жіночого начала, кохання, подружнього життя. Символічний підтекст сцени батьківського покарання містить деякі біблійні мотиви. Яблука - це плоди Дерева Пізнання, з яких у біблійній історії розпочалося «гріхопадіння» Адама та Єви; батько, що у гніві виганяє сина із «сімейного раю», виступає у ролі біблійного Бога; рана, котра утворилася внаслідок того, що одне з яблук застрягло у спині комахи, є іронічною паралеллю до старозавітного покарання перших людей стражданням і смертю. Смерть підводить Ф. Кафки підсумок під трагічними спробами героя подолати свою відчуженість і зберегти свою людську цінність.

Сторонній

В повісті зустрічаємо пана Мерсо – француза, жителя Алжиру (колонії Франції на той час), працівника невеличкої контори, людину непримітну, мовчазну, замкнуту. З притулку, де вже кілька років жила його матір, приходить звістка про смерть близької людини. Ніхто не знав, що згодом у суді йому крім вбивства поставлять на карб відсутність жалю і скорботи на похоронах. У одному жарті стверджується, що істинне лице людини можна побачити, коли вона сидить, пардон, на унітазі. І банальна фраза «в кожному жарті частина правди» якнайкраще пасує до даної ситуації. У пана Мерсо маски немає, він не вміє брехати, йому чужі лицемірство, підлабузництво та ошуканство. Своїми діями він ніби задає питання, яке можна знайти у одній із праць Річарда Рорті: чи може суспільство звинувачувати у аморальності людину, яка не приймає норми цього суспільства і вибирає позицію маргінала? Мерсо не абстрагується від соціуму, не стає аскетом і не перебирається жити у печеру. Будучи членом суспільства, він не приймає їх правил гри і за це платить сповна. Інколи ця неповна ізольованість викликає у нього когнітивний дисонанс: він визнає свою провину під тиском суспільної думки, а наступної миті не розуміє, який з його вчинків дає підставу вважати себе нелюдом. З позиції екзистенціалізму, моральність людини не є вродженою якістю, а набувається у процесі життя у суспільстві, як набір норм, ідеалів та переконань, що визнаються правильними абсолютною більшістю суспільства. Ось ця більшість і визнала Мерсо винним. На жаль, вищої інстанції, яка б підтвердила вину не існує.