10. Доведіть, що Данте Алігєрі останній поет Середньовіччя і провісник Відродження. Схарактеризуйте «Нове життя» як ліричну автобіографію Данте, зясуйте її новаторські тенденції.

Видатний італійський поет Данте Алігєрі увійшов в історію світової літератури як останній поет Середньовіччя і перший поет нового часу, автор «Нового життя» і «Божественної комедії».

Ранні твори Данте (30 віршів, із яких 25 сонетів, 4 канцони і одна станца), об'єднані прозовим текстом, склали збірку під назвою «Нове життя» (Vita nuova). Твори цієї збірки несуть в собі всі елементи «солодкого нового стилю» — філософічність, риторичність, містичну символіку та витонченість форми. Але разом з тим, збірка стає і першим здобутком нової ренесанської літератури — справжнім гімном життю і любові. Вже сама назва її є символічною. Вона може трактуватись як «нове», «оновлене», «молоде» і може мати кілька смислових значень. По-перше, зміну одного періоду життя іншим (реальний план). По-друге, оновлення, пов'язане з культом дами серця і осмислене у відповідності з нормами любовного етикету, характерного для провансальської культури (план стилізації життєвих подій: «Нове життя» — автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче). І, по-третє, духовне переродження в релігійному розумінні (найвищий, філософський план). Визначте хронологічні межі та місце епохи Відродження в європейському історичному процесі, етапи розвитку культури Відродження. Доведіть, що Петрарка – перший європейський гуманіст, родоначальник італійського гуманізму. Зясуйте поетичне новаторство Петрарки в «Книзі пісень».

Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissance - Відродження) охоплє період від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст., а в Англії він тривав ще й на початку XVII ст.

Визначаються такі періоди: період Передвідродження, який припадає на час переходу від середньовіччя до нової доби, коли складалися передумови, що привели до ренесансного перевороту; періоди раннього, зрілого і пізнього Відродження. Проте загальноєвропейський розвиток нової культури не був синхронним і періоди літературного процесу в різних країнах не збігаються за часом. Так, Передвідродження найраніше розпочалося в Італії і припадає на кінець XIII- початок XIV ст., тоді як в інших країнах Європи - на XIV, XV ст. В Італії період раннього Відродження охоплює XIV ст., а в більшості європейських країн - кінець XV-початок XVI ст. Італійський гуманізм, пройшовши період блискучого розквіту, уже в 40-х роках XVI ст. був позначений гострою ідейною кризою, тоді як у Франції він досяг у цей час зрілості, а в Німеччині взагалі завершив свою коротку історію. Тому в кожній окремій країні існують внутрішні хронологічні межі періодів Відродження. Разом з тим, попри риси типологічної цілісності літератури цієї доби, спільність загальних принципів, ідейну єдність історичних періодів, кожна література має свої особливості, позначена виразною національною своєрідністю.

Франческо Петрарка (1304-1374) - перший видатний італійський гуманіст. Народився Петрарка 20 липня 1304 р. в Ареццо, невеликому місті поблизу Флоренції. Батько його, Петракко, небагатий флорентійський нотаріус, друг і однодумець Данте, у 1302 р. був вигнаний з рідного міста. Невдовзі [167] після народження Франческо родина перебралася в Пізу, а звідти в 1312 р.- на південь Франції, в Авіньйон, де тоді знаходилась папська резиденція. Петракко служив у Авіньйоні, а сім'я жила в містечку Карпентра. Тут майбутній поет одержав початкову освіту. Згодом у Монпельє, а потім у Болонському університеті вивчав право. Проте справжнім своїм покликанням Петрарка вважав не законодавство, а поезію. Після смерті батька у 1326 р. він залишив університет і повернувся в Авіньйон. Через багато років у автобіографічному творі «Лист до потомків» Петрарка пояснював свій відхід від вивчення законів тим, «що їх застосування викривляється безчесністю людською»: «Мені було гидко заглиблюватися у вивчення того, чим безчесно користуватися я не хотів, а чесно не міг би»

Уже в 30-ті роки виразно проявляються ті риси особистості Петрарки та його життєвої поведінки, що визначають його як прообраз нової людини доби Ренесансу. Поетові вже притаманні усвідомлення самостійності людської особистості, індивідуалізм як визначальне у його свідомості, гостро виражений інтерес до власного внутрішнього світу, честолюбна жага слави, любов до життя, природи, допитливий критичний розум. Розум і почуття він вважав єдиним, чим слід керуватися у житті.

У Воклюзі Петрарка багато працював над вивченням римської античності. Бібліотека поета була досить багатою на той час і постійно поповнювалась. У ній зберігались розшукані самим Петраркою листи і промови Ціцерона, рукописи творів інших римських авторів. Учений, який першим почав вивчати твори римських старовинних поетів, він вважається засновником науки класичної філології в Європі. Водночас Петрарка займався поетичною творчістю, він написав багато поезій італійською мовою та найголовніші свої латинські твори: героїчну поему «Африка» (1339-1342), історико-біографічний твір «Про знаменитих людей» (1338- 1358), дванадцять еклог «Буколічна пісня» (1346- 1348), сповідь у діалогах «Про зневагу до світу» (1342-1343) та ін.

Помер Петрарка 18 липня 1374 р. за своїм робочим столом з пером у руці, поклавши голову на розгорнену книгу.

«Канцоньєре» (Книга пісень)- збірка віршів італійською мовою, справа всього творчого життя поета. Працю над нею він розпочав ще в 30-ті роки, а закінчив незадовго до смерті. Налічується дев'ять редакцій збірки, здійснених у різні роки. Перша редакція (1336-1338) містила всього 25 віршів, дев'ята - остаточна й найповніша (1373- 1374) відкривається вступним сонетом і містить 365 віршів (скільки днів у році) різних ліричних жанрів: 317 сонетів, 29 канцон, а також секстини, балади, мадригали. Поет поділив збірку на дві частини: перша - «На життя мадонни Лаури», друга (починається з CCIXIV канцони)- «На смерть мадонни Лаури».

Головна тема «Канцоньєре» - любов поета до Лаури: їй і присвячена більшість віршів. При написанні їх Петрарка використав досвід любовної лірики своїх попередників - поезії трубадурів, італійської лірики поетів «солодкого нового стилю», Данте. На грунті традиції він створив поезію нового типу, розпочавши розвиток гуманістичної лірики. Як ніхто з його попередників, він наблизився до реального земного життя людини. [172]

Помітне прагнення Петрарки подолати складний алегоризм поезій нового солодкого стилю. Обійтись зовсім без алегоризму поет не може, але використовує його здебільшого як поетичний прийом.

По-новому зображено в «Канцоньєре» жіночий образ і кохання. Хоча Лаура безмірно ідеалізується, згідно з попередньою традицією, вона постає вже як , жива жінка, з реальними, земними рисами. Уяву поета найбільше хвилює її зовнішній вигляд, її краса. Все це вносить у любов поета відтінок чуттєвості.

Ще виразніше новаторський характер поезій «Канцоньєре» проявляється в зображенні ліричного героя, якому належить центральне місце в збірці. О. Веселовський влучно називає «Канцоньєре» ліричною сповіддю Петрарки. Основу змісту збірки становить напружений інтерес поета до своєї особистості, до свого внутрішнього світу, сповненого протиріч. Поет страждає від незгод між розумом і почуттям, ідеальним платонізмом і чуттєвим коханням; земне існування здається йому суєтним, і водночас він усвідомлює неможливість подолати реальні земні пристрасті. Поет, заглиблений в аналіз свого внутрішнього світу, уважно прислухається до своїх почуттів, роздумує над їхньою суперечливістю. Не раз він замислюється над незбагненною складністю внутрішніх рухів людської душі, наприклад у 132-му сонеті.

Як не любов, то що ж це бути може?

А як любов, то що ж таке вона?

Добро? - Та ж в ній скорбота нищівна.

Зло? - Але ж муки ці солодкі, боже!

 Горіти хочу? - Бідкатись не гоже. 

Не хочу? - То даремна скарг луна. 

Живлюща смерте, втіхо навісна! 

Хто твій тягар здолати допоможе?

 Чужій чи власній волі я служу? 

Неначе в просторінь морську безкраю 

В човні хисткому рушив без керма;

 Про мудрість тут і думати дарма,- 

Чого я хочу - й сам уже не знаю; 

Палаю взимку, в спеку весь дрижу.

    (Переклад Д. Паламарчука)

11. Розкрийте» Шекспірівське питання» в сучасному літературознавстві. Схарактеризуйте особливості художнього конфлікту, образної системи, гуманістичного пафосу трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Зясуйте місце Шекспіра в культурі та літературі України.

Літературна спадщина Шекспіра складається з 37 п'єс, поем «Венера та Адоніс» і «Зганьблена Лукреція» та 154 сонетів. Уже в XX ст. на підставі незаперечних фактів учені встановили, що Шекспір брав участь у написанні п'єси «Томас Мор», яка була витвором групи письменників - сучасників драматурга. Не всі твори публікувались за життя письменника. Перша збірка, до якої входило 36 п'єс, була видана його друзями, акторами Джоном Хемінгом і Генрі Конделом тільки у 1623 р. Цю збірку з уваги на її формат (повний друкований аркуш) прийнято називати «фоліо».

Трагедія «Ромео і Джульєтта». В середню 90-х років у період написання веселих комедій Шекспір створив і трагедію «Ромео і Джульєтта». Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, в свою чергу, на основі італійської новели Матео Барделло. «Ромео і Джульєтта» має багато спільного з ранніми комедіями кохання і в побудові, і в настрої. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми, в ній значне місце займають комедійні сцени. У центрі сюжету трагедії, як і в комедіях, є історія кохання юних героїв, але розвивається ця тема в трагічному плані і завершується загибеллю закоханих.

Ромео і Джульєтта смертю своєю подолали стару мораль. Ворогуючі родини відкинули помсту, злобу і визнали правоту людяності й миру. Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Твір залишає сумне відчуття непомірності й невиправданості втрати.

Крім головних героїв, у трагедії діє ще ряд неповторних, життєво правдивих і майстерно зображених персонажів. Серед них яскравістю характеру виділяється «вогнений» Тібальт, фанатичний прибічник ворожнеч і традиції кривавої помсти. Велике враження справляє друг Ромео - розумний, витончено дотепний, запальний Меркуціо, який ненавидить усе штучне й протиприродне в житті. Він добре розуміє безглуздість ворожнеч і з властивою йому пристрастю засуджує їх. Смертельно поранений Тібальтом, він проклинає ворогуючі родини і Монтеккі, і Капулетті.

Особистість Шекспіра легендарна. Шекспірівське питання - чи був він, чи він написав твори. Народився в Стратфорді-он-Ейвоні, оженився. Існує маса біографій Шекспіра, але нічого істотного ми про його батька більше не знаємо. Батько Джон тримав перчаткову мануфактуру, але не був дворянином. Мати – збідніла дворянка. Ґрунтовної освіти не мав, закінчив граматичну школу в Стратфорді. Знання Шекспіра про античність дуже обмежені

Є кілька теорій шекспірівського питання. Одна з них пов'язує Шекспіра із Крістофером Марло. Той убитий незадовго до появи Шекспіра. Його автори теж трагедії й історичні хроніки. Тип героя - титанічна особистість, дивні здатності, можливості й т.д. Не знає, куди все це прикласти, немає критеріїв добра й зла.

Шекспір - Френсіс Бекон, ця теорія живе дотепер. Вважається, що Бекон зашифрував у п'єсах Шекспіра свою біографію. Головний шифр - «Буря». Шекспір – неосвічений, на відміну від Бекона. В 1613 «Глобус» згорів. Почерк Шекспіра - заповіт, складений дуже дріб'язковою людиною. Історія продовжується в 19-му столітті, Делія Бекон в Америці пред'являє права свого предка на всі твори Шекспіра, і врешті збожеволіла. 1888 рік - книга Донеллі, що захоплююче розповідає, що знайшов ключ до шекспірівських п'єс. Спочатку всі поставилися до інтересом, а потім підняли на сміх.

Ще один кандидат Шекспіра - лорд Ретленд. У його гуртку Шекспір був ніби оплачуваним працівником (є документи). У «Гамлеті» знайдено ремінісценції, імена й т.д., у сонетах Шекспіра – теж. Після смерті Ретленда Шекспір перестає писати, їде в Стратфорд. Вважається, що існує один прижиттєвий портрет Шекспіра. Окремі вчені вважають, що це плід уяви, тому що він нереалістичний. Перед нами – маска з порожніми очима, половина камзола дана зі спини.