17. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво).

Народ Київської Русі, однієї з найбільших держав тогочасної Європи, створив неповторну матеріальну і духовну культуру. Центрами культурного життя стали численні міста - насамперед Київ, Володимир, Чернігів.

Здавна знали на Русі писемність і цінували грамотних людей. Вчені стверджують, що до прийняття християнства київські князі Дір, Аскольд, Олег та Ігор, укладаючи міжнародні угоди, користувалися слов’янською мовою й писемністю з використанням грецького алфавіту. Поширювалися також літери, що називалися глаголицею.

Але з часом на Русі утвердилася слов'янська абетка кирилиця, названа на честь її винахідника - болгарського проповідника і просвітителя Кирила. Цією абеткою, дещо зміненою пізніше, ми користуємося й сьогодні. Особливо розповсюдилася кирилиця, а разом з нею й освіта, після запровадження християнства. Потребу в цьому зрозумів ще хреститель Русі князь Володимир Святославович. Він першим почав «брати певних людей» дітей і віддавати у книжне навчання. У тих умовах здійснити це було складно, бо «матері плакали по них, як по мертвих».

Поступово навчання дітей, переважно хлопчиків, при церквах та монастирях поширювалося. До нього з часом залучалися і здібні вихідці з простого народу.

У тодішніх школах навчали читати, писати і лічити, співати церковні пісні (псалми). Старшокласникам викладали філософію, граматику, риторику. Про поширення освіти серед народу свідчать берестяні грамоти, знайдені в Галичині. Київські та удільні князі були освіченими людьми, знавцями історії, спритними дипломатами. їм були відомі твори Гомера, Геродота, Аристотеля. Своєю освіченістю славився Ярослав Мудрий, його сини.

Освічені люди знали, любили й цінували книги, що були тоді рукописними. Ярослав Мудрий зібрав перекладачів і переписувачів, котрі переклали з грецької та латинської мов на слов'янську і переписали велику кількість книжок. Ярославова книгозбірня, що знаходилася в Софійському соборі, нараховувала понад 500 книг. Збирав рукописи і дбав про їхнє розмноження і Володимир Мономах.

У книгах, писаних від руки, містяться віртуозно виконані химерні заставні літери, вишукані ілюстрації - невеликі малюнки фарбами на різні теми (мініатюри). Будучи доповненням до тексту, вони водночас є самостійним витвором мистецтва і джерелом знань. Писані на пергаменті книги створювались тривалий час і коштували досить дорого. Користуватися ними і мати їх могли лише багаті люди: князі, бояри, єпископи. До наших днів збереглося «Остромирове Євангеліє».

Мала Русь і власну оригінальну літературу, як духовну, так і світську. Серед християнських проповідників відзначився найвизначніший письменник того часу, автор видатного твору « Слово про закон і благодать» митрополит Іларіон. Це була промова, виголошена в Софійському соборі перед князем Ярославом. У ній йдеться про хрещення України-Русі і про визначну роль у цьому місцевих християн.

Героїчний і трагічний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на половців та його поразка оспівані у найдавнішій літературній пам'ятці України-Русі - талановитому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім». Поема, створена невідомим учасником і очевидцем подій, стала великим патріотичним закликом до єднання руських князів перед загрозою зовнішніх ворогів.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха теж входить до числа кращих творів середньовічної української літератури.

Окреме місце в літературі Русі займають літописи. Жоден народ у світі не створив чогось подібного. Літописні зводи, що дійшли до нас, є цінним свідченням характеру тодішніх історичних подій та явищ. Створювалися вони на основі відомостей попередніх історичних творів, тому в них є й значні протиріччя, неточності. Вчені вважають, що найдавніший літопис створено при дворі князя Аскольда. У літописи рік за роком записувалися найважливіші події в житті слов'янських народів.

Старі українські літописи не збереглися через постійні руїну і спустошення, які охоплювали Україну в усі віки, і дійшли до нас у пізніших копіях-списках, до того ж зроблених на чужині, у Московщині, у XIV-ХVІ ст. Сьогодні нам відомо багато літописних списків. В їхній основі лежить головний, найперший літопис «Повість минулих літ», написаний в Україні монахом Печерської Лаври, істориком-літописцем Нестором близько 1113 р.

Здавна на Русі будівництво було переважно дерев'яним. Лише у другій половині X ст. з'явилися кам'яні палацові споруди. 3 прийняттям християнства в Києві й інших містах почали будувати величні кам'яні храми - церкви і собори. Спочатку на архітектуру Русі досить помітним був вплив Візантії. Але поступово руські майстри виробили свою неповторну манеру будівництва й оздоблення величних, прославлених на всю державу храмів.

I донині вражає масштабами і досконалістю Софійський собор у Києві, збудований 1037 року за наказом Ярослава Мудрого на місці розгрому печенігів. Ця велична споруда уособлює вершину розквіту Руської держави.

Центральні місця у храмі оздоблені мозаїкою - малюнками, виконаними із шматочків кольорового скла-смаги, вдавленого у вологу штукатурку.

Особливу цінність мають збережені до нашого часу всесвітньо відомі софійські фрески - малюнки аквареллю на непросохлій штукатурці.

He менш чудовими стали храми, зведені у Новгороді (Софійський собор), Чернігові (Спасо-Преображснський собор), Галичі, Володимирі тощо.

Головні в'їзди до Києва, Володимира прикрашали центральні Золоті ворота, що теж являли собою шедеври архітектурного мистецтва.

Багаті люди будували в містах для себе високі дерев'яні та кам'яні тереми, оздоблюючи їх вигадливими візерунками і дахами. У центрі міста - на дитинці - підносився великий князівський палац.

Поруч із розвитком архітектури, на Русі поширювалися й інші види мистецтв, зокрема, образотворче. На спеціально оброблених і склеєних дошках малювали ікони - зображення Бога і святих. Ними прикрашали храми, будинки. Світової слави зажив київський іконописець XI ст. Олімпій, який розписував Софійський собор.

У процесі праці у русичів, як і в інших народів, народилися пісня, музика, танець. Жителі Русі любили співати пісні про військові походи, про весну і зиму, про кохання. Під акомпанемент народних інструментів - сопілки, бубна, гусел - виконувалися танці, водилися хороводи.

Народні співці-гуслярі, граючи на гуслах, розповідали билини про богатирів, захисників рідної землі: Іллю Муромця, Олексу Поповича, Добриню Микитовича. Безліч казок про хижих і небачених звірів, килими-літаки, шапку-невидимку, чоботи-скороходи передавалися з вуст в уста, від покоління до покоління. Із часом вони почали записуватись і таким чином дійшли до нас.

Своєю працею і хистом духовна еліта Русі створила у середні віки міцні підвалини духовної культури, яку розвинули наступні покоління.