- •1.Розуміння поняття культури як суспільного та духовного феномену: еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Поняття і суть національної культури.
- •4. Джерела вивчення української культури.
- •5. Природні і політичні фактори в становленні і розвитку культури українців.
- •6. Особливості світогляду та характерології українського народу як підґрунтя української культури.
- •7. Національне бачення світу в знаково-символічній системі української культури.
- •8. Роль трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культурних типів на території сучасної України.
- •9. Слов‘янська міфологія.
- •10. Українська пісенна традиція. Музика і спів як чинники українського буття.
- •11. Витоки української культури.
- •12. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт).
- •13. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кімерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор‘я).
- •14. Характерні риси культури ранньослов‘янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури.
- •15. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •16. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
- •17. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво).
- •18. Визначні культурно-освітні діячі Київської Русі.
- •19. Особливості та характеристика культури Галицько-Волинської Русі.
- •20. Українські культурні несення в литовське, польське і московське середовище.
- •21. Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців.
- •22. Братства як культурні та освітні осередки.
- •23. Українське козацтво як культурний феномен.
- •24. Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу
- •25. Феномен українського Ренесансу: умови формування, специфіка, періодизація
- •26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •27. Архітектура і образотворче мистецтво доби Ренесансу.
- •28. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •29. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури 15 ст.
- •30. Самобутні риси культури Козацької держави.
- •31. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •32. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •33. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •34. Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. 17 – поч. 18 ст.
- •35. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 – початку 20 ст.
- •38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
- •39. Історичні твори 17-18 століть.
- •40. Провідні школи живопису у 18 столітті.
- •41. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
- •42. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.
- •43. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
- •44. Національно-культурні осередки і товариства 19 – початку 20 ст. Та специфіка їхньої діяльності.
- •45. Досягнення суспільних і природничих наук у хіх столітті.
- •46. Український національний характер у прозі та драматургії.
- •47. Театральні корифеї хіх століття
- •48. Музичне та образотворче мистецтво на початку хх століття
- •49. Віровизнавчий чинник українського буття та його вплив на формування українського культурно-національного простору.
- •50. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
- •51. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.).
- •52. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •53. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •54. Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •55. Творчість діячів української культури в еміграції.
- •56. Період «перебудови» в Україні як передумова національного відродження української культури.
- •57. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.
- •58. Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •59. Досягнення суспільних і природничих наук у хх столітті.
- •60. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •61. Світове українство різних історичних періодів.
- •62. Молодіжна та професійна субкультури.
- •63. Культура українського народу в контексті світової культури.
- •64. Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
9. Слов‘янська міфологія.
Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.
Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими.
Походження слова «язичник» точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом «язик» (мова), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст.
За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням».
В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри, звуться поганами. «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.
Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.
Сенс стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.
Пантеон богів
Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.
Головні східнослов'янські боги:
Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
Хорс — назва бога Сонця на Русі.
Дажбог — сонячний бог, покровитель Руської землі.
Стрибог — бог вітру.
Мокоша —богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.
Сімаргл —божественний вісник
Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.
Сварог — бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
Сварожич — бог вогню.
Рожаниці — богині долі.
Ярило — бог родючості і плодючості.
Історичність даних божеств поділяється не всіма вченими:
Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.
Леля — богиня любові.
Полель — бог подружнього життя.
Важливою пам'яткою є «Велесові книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це підробка XVIII—XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді.