- •1.Розуміння поняття культури як суспільного та духовного феномену: еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Поняття і суть національної культури.
- •4. Джерела вивчення української культури.
- •5. Природні і політичні фактори в становленні і розвитку культури українців.
- •6. Особливості світогляду та характерології українського народу як підґрунтя української культури.
- •7. Національне бачення світу в знаково-символічній системі української культури.
- •8. Роль трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культурних типів на території сучасної України.
- •9. Слов‘янська міфологія.
- •10. Українська пісенна традиція. Музика і спів як чинники українського буття.
- •11. Витоки української культури.
- •12. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт).
- •13. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кімерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор‘я).
- •14. Характерні риси культури ранньослов‘янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури.
- •15. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •16. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
- •17. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво).
- •18. Визначні культурно-освітні діячі Київської Русі.
- •19. Особливості та характеристика культури Галицько-Волинської Русі.
- •20. Українські культурні несення в литовське, польське і московське середовище.
- •21. Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців.
- •22. Братства як культурні та освітні осередки.
- •23. Українське козацтво як культурний феномен.
- •24. Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу
- •25. Феномен українського Ренесансу: умови формування, специфіка, періодизація
- •26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •27. Архітектура і образотворче мистецтво доби Ренесансу.
- •28. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •29. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури 15 ст.
- •30. Самобутні риси культури Козацької держави.
- •31. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •32. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •33. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •34. Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. 17 – поч. 18 ст.
- •35. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 – початку 20 ст.
- •38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
- •39. Історичні твори 17-18 століть.
- •40. Провідні школи живопису у 18 столітті.
- •41. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
- •42. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.
- •43. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
- •44. Національно-культурні осередки і товариства 19 – початку 20 ст. Та специфіка їхньої діяльності.
- •45. Досягнення суспільних і природничих наук у хіх столітті.
- •46. Український національний характер у прозі та драматургії.
- •47. Театральні корифеї хіх століття
- •48. Музичне та образотворче мистецтво на початку хх століття
- •49. Віровизнавчий чинник українського буття та його вплив на формування українського культурно-національного простору.
- •50. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
- •51. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.).
- •52. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •53. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •54. Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •55. Творчість діячів української культури в еміграції.
- •56. Період «перебудови» в Україні як передумова національного відродження української культури.
- •57. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.
- •58. Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •59. Досягнення суспільних і природничих наук у хх столітті.
- •60. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •61. Світове українство різних історичних періодів.
- •62. Молодіжна та професійна субкультури.
- •63. Культура українського народу в контексті світової культури.
- •64. Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
46. Український національний характер у прозі та драматургії.
На порубіжжі ХІХ—ХХ ст. українська драматургія переживала справжній розквіт, опановуючи жанрові форми, стильові ознаки, втілення всіх актуальних на той час типів художнього мислення (романтизму, натуралізму, реалізму, неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму). Зумовлений він був перебудовою українського театру, активним створенням професійних і аматорських труп, зорієнтованих на кращі взірці вітчизняного мистецтва (серед яких п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», Г. Квітки-Основ’яненка «Москаль-чарівник».
Вже у діяльності трупи М. Кропивницького (1882—1883), особливо з оновленням її складу (1885—1888), побутово-етнографічний музично-видовищний театр вдається до олітературнення драматургії, зосереджуючись на художній вартісності її передусім як тексту.
Нова українська драматургія пропагувала новий тип героя — ідеолога, народного заступника, міфологізованого в уяві глядача.
Опановувала вона і нові теми, конфлікти:
• діяльність революціонерів, масові виступи, непорозуміння між особистістю і масами («Жертви» Л. Яновської, «Вона» Г. Хоткевича, «Скрутна доба» М. Кропивницького, «Заспокоїлось» А. Лисенка),
• емансипація творчої особистості, передусім жінки («Крила» Л. Старицької-Черняхівської,«Подружжє» Ю. Кміта),
• побутування акторських труп, репертуарна політика («Шантрапа» П. Саксаганського, «Антрепренер Прогорілого театру» О. Грабини, «Драма без горілки» В. Самійленка, «Перелітні птахи» В. Овчиннікова, «Нашестя варварів» М. Кропивницького),
• оновлення моральних засад суспільства («Без віри», «Людське щастя», «Noli me tangere» Л. Яновської, «Щаблі життя», «Базар» В. Винниченка).
Наприкінці цього періоду в українській літературі поезія поступається чільним місцем прозі. Урізноманітнюються типи, характери й структурні особливості оповідної прози – з'являються етнографічно-побутові, соціально-побутові, психологічно-побутові оповідання, оповідання-ідилії, а також проза баладного й казкового типу.
Значно розширюються проблемно-тематичні обрії літератури. Крім традиційної селянської проблематики письменники звертаються до тем із життя солдатів, міщан, духовенства, різночинної інтелігенції, а також до тем з історії та сучасного життя інших народів.
У пошуках нового позитивного героя – протестанта й правдошукача – найповніше відбилося зростання самосвідомості народу, процес дальшої демократизації й гуманізації української літератури.
Основні колізії творів художньої прози відбивають проблему «людина й суспільство», боротьбу людини з низів за існування, проти гніту соціального й національного, трагедію нищення людини суспільною несправедлівістю, зображують страждання народу й процвітання привілейованих, панівних верств.
У 50-60-х роках українська проза вийшла за межі повісті – до роману. В українській літературі просвітницького реалізму ще не було вироблено жанру роману. Причинами цього були недостатність широти охоплення, обсервації, осмислення зв'язків людини з дійсністю, брак належного досвіду, нагромадженого тогочасною національною літературою й естетичною думкою.
Таким чином, домінантна в 30-40-х роках в українській прозі селянська тема не могла реалізуватися в романному жанрі.
Істотно збагачується система прозових жанрів – у ній з'являються роман, соціальна й психологічна повість, нарис, нові жанрові різновиди оповідань тощо. Урізноманітнюються індивідуальні варіанти й різновиди жанрів повісті й оповідання, відбувається глибша диференціація індивідуальних стилів.
Емський указ 1876 р. разом із низкою додаткових цензурних розпоряджень 1880-1900 років по-своєму завершував розпочату ще Петром І політику денаціоналізації української суспільності й культури. У саму основу національної культури були спрямовані заборони українських книжок для дітей без національного чуття й усвідомлення власного національного коріння. Заборонялося вживання слів «Запорозька Січ», «козак», «воля» й навіть «Україна».
Цього часу написано низку політичних пісень, що сприяли дальшому піднесенню національної свідомості. Особливе значення мала пісня П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» (музика Мих. Вербицького), яка відразу стала визнаним гімном національного руху, організацій та партій, а згодом – і державним гімном.
Велика роль у пропаганді українського мистецтва належала театру. За усталеною традицією спектаклі за п'єсами українських драматургів широко включали народні пісні, танці, звичаї та обряди. Взагалі означений період є часом фактичного народження того класичного театру, який зусиллями своїх найвидатніших представників М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецької, С. Крушельницької, І. Алчевського вийшов далеко за межі своєї країни.
В умовах цензурних заборон, штучно обмеженого функціонування українського друкованого слова принципового значення набувала українська драматургія з широкою соціальною проблематикою, новими героями й досконалою художньою формою. Виставлені на театральній сцені п'єси М. Кропивницького, М. Старицького, Б. Грінченка, І. Карпенка-Карого, І. Франка розширювали сферу впливу української літератури, її функціональні можливості, спілкування з різними верствами народу.