- •1.Розуміння поняття культури як суспільного та духовного феномену: еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Поняття і суть національної культури.
- •4. Джерела вивчення української культури.
- •5. Природні і політичні фактори в становленні і розвитку культури українців.
- •6. Особливості світогляду та характерології українського народу як підґрунтя української культури.
- •7. Національне бачення світу в знаково-символічній системі української культури.
- •8. Роль трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культурних типів на території сучасної України.
- •9. Слов‘янська міфологія.
- •10. Українська пісенна традиція. Музика і спів як чинники українського буття.
- •11. Витоки української культури.
- •12. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт).
- •13. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кімерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор‘я).
- •14. Характерні риси культури ранньослов‘янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури.
- •15. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •16. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
- •17. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво).
- •18. Визначні культурно-освітні діячі Київської Русі.
- •19. Особливості та характеристика культури Галицько-Волинської Русі.
- •20. Українські культурні несення в литовське, польське і московське середовище.
- •21. Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців.
- •22. Братства як культурні та освітні осередки.
- •23. Українське козацтво як культурний феномен.
- •24. Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу
- •25. Феномен українського Ренесансу: умови формування, специфіка, періодизація
- •26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •27. Архітектура і образотворче мистецтво доби Ренесансу.
- •28. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •29. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури 15 ст.
- •30. Самобутні риси культури Козацької держави.
- •31. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •32. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •33. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •34. Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. 17 – поч. 18 ст.
- •35. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 – початку 20 ст.
- •38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
- •39. Історичні твори 17-18 століть.
- •40. Провідні школи живопису у 18 столітті.
- •41. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
- •42. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.
- •43. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
- •44. Національно-культурні осередки і товариства 19 – початку 20 ст. Та специфіка їхньої діяльності.
- •45. Досягнення суспільних і природничих наук у хіх столітті.
- •46. Український національний характер у прозі та драматургії.
- •47. Театральні корифеї хіх століття
- •48. Музичне та образотворче мистецтво на початку хх століття
- •49. Віровизнавчий чинник українського буття та його вплив на формування українського культурно-національного простору.
- •50. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
- •51. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.).
- •52. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •53. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •54. Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •55. Творчість діячів української культури в еміграції.
- •56. Період «перебудови» в Україні як передумова національного відродження української культури.
- •57. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.
- •58. Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •59. Досягнення суспільних і природничих наук у хх столітті.
- •60. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •61. Світове українство різних історичних періодів.
- •62. Молодіжна та професійна субкультури.
- •63. Культура українського народу в контексті світової культури.
- •64. Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
6. Особливості світогляду та характерології українського народу як підґрунтя української культури.
Глибинні пласти українського менталітету, безумовно, закладені землеробством, яке з найдавніших часів було головним заняттям арієзованого проукраїнського та українського етносів. Саме зв'язок з землею визначив особливості світобачення наших предків, їхні культурні орієнтири та соціальну організацію.
Уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до степового та лісостепового ландшафтів, детерміновані природними кліматичними циклами та сільськогосподарським календарем. Закодовані на рівні архетипу „Україна”, закріплені в традиціях та мові, ці чинники крізь століття генерують свої імпульси, зумовлюючи такі риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, виважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, відсутність агресії, ліричне сприйняття життя, м'який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (дещо завищена самооцінка, хвалькуватість, пасивність в громадських справах).
Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію зовнішніх, ворожих сил, не може бути її вільним господарем („прийдуть кляті бусурмани (ляхи) і все попалять”). Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором'язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ.
7. Національне бачення світу в знаково-символічній системі української культури.
Повсякденне життя людини наповнене символами й знаками, які регулюють його поводження, щось дозволяючи або забороняючи, персоніфікуючи й наповнюючи його змістом. У тісній взаємодії із ціннісним аспектом культури перебуває її знаково-символічна складова, що у розвинених культурах підприємств здобуває характер цілісної системи. Функціонування знаково-символічної системи здійснюється у взаємодії двох її складових моментів: міфології й обрядів.
Міфологія - це система словесних символів. Обряд - це система символів у дії.
Основу міфології становлять лінгвістична складова - мова. Мова - це найбільш інтегральна частина культури. Вона є хоронителем понять і категоріальних схем мислення. За допомогою мови здійснюється класифікація й керування даними почуттєвого досвіду, моделювання дій мовця суб'єкта. Слово завжди значиме, несе в собі оцінне навантаження. Значення має сам спосіб формулювання думки. Не менш значима й емоційна складова мови - тон, яким вимовляється обіг, розпорядження й т.д. Безцінним багатством націй є мова - своєрідний генофонд національної культури. Мова в житті народу виконує функції, займаючи не побічне, другорядне місце десь на периферії, а одне з ведучих, тому що виступає носієм духовної самостійності нації. Втрата мови для неї - це втрата взаєморозуміння не тільки поза, але й усередині її. В Україні наприкінці 19 на початку 20 сторіччя було запущене «язикове господарство». Багато націй не мали писемності. Відсутність писемності - драма для народу. Вітчизняним ученим довелося створити алфавіт для 50 раніше безписемних мов. Подібних прикладів історії світової культури не відомо. Для народу одержання писемності значить мати реальну можливість говорити й писати рідною мовою, тобто духовно збагачуватися, осягати історичний шлях своїх націй, знати й ефективно поширювати свої культуру й епос, затверджувати своя національна самосвідомість. Вимагає свого подальшого серйозного дослідження культура язикових взаємин, що виростає нині в найбільшу соціальну, політичну, гуманістичну проблему. Природно, що інонаціональним жителям, що проживають у якому-небудь національному районі країни, потрібно поважати традиції корінного населення вивчати його мову й культуру. До знаково-символічної системи культури підприємств ставляться також такі, як стиль одягу, знаки відмінності, статус, нагороди й т.д. Всі ці елементи покликані символізувати культурні цінності.