20. Українські культурні несення в литовське, польське і московське середовище.

Духовна культура України другої половини XVII-XVIII ст. розвивалася в складних умовах розгортання соціального і національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за свою незалежність і державність, що. Найбільшу яскраво проявилося в широкому народному русі та військових подвигах запорозького козацтва, яке відіграло величезну прогресивну роль у війнах з Туреччиною, Кримським ханством та Річчю Посполитою. Кульмінаційною точкою боротьби українського народу проти польської шляхти була національно-визвольна війна 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, спрямованої на створення незалежної Української держави. Б. Хмельницький незабаром помер, а тривала війна закінчилася Андрусівським перемир'ям, в результаті чого Україна була розділена на протязі 300 років. Все це згубно відбилося на житті Української державі.Врятувало український народ від загибелі Запорізьке козацтво, яке протягом трьох століть визначало основні на-прями розвитку України. В полонізації української феодальної верхівки козацтво виконувало таку ж роль, яка в інших країнах належала дворянству. Внаслідок цього козак став ключовою фігурою не тільки в історії України, а й у національній свідомості українців. Поряд із зростанням значення козацтва новою енергією наповнювалося української релігійної та культурного життя Для релігійної та культурної верхівки Києва переважна частина якої була пов'язана з діяльністю Києво-Могилянської академії. Відродження православ'я сприяло послабленню полонізації української феодальної верхівки. Одночасно воно впровадило в українську культуру західні елементи, які згодом уповільнили русифікацію. козацько-гетьманська держава проіснувала більше 100 років. Вона залишила глибокий слід в історії та духовної культури українського народу. Незважаючи на те що друга половина XVII ст. характеризувалася невтомній боротьбою проти соціального і національного поневолення поляками і турками, а також постійним наступом російського царізмама, загальний рівень тодішньої України був достатньо високим.

21. Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців.

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів словян, протягом 9-11 ст. видобувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії. Чисельні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про самобутність культури Київської Русі і спростовують твердження окремих науковців про іноземні впливи на неї, які особливо були популярні серед вчених 19 і на початку 20 ст.

Тривалий час вважалось що до Кирила і Мефодія на територіх КР писемності не було. Дослідження останього часу доводять, що вже в 3 тис. до н.е. зустрічаються написи на керамічних виробах, і таких памяток чимало в музеяї України.

22. Братства як культурні та освітні осередки.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських білоруських православних міщан у 16-18 ст.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі.

Найстарішим і найвпливовішим із братств було Львівське. Установча грамота братству при церкві св. Миколая була підписана Львівським єпископом Макарієм Тучапським 18 лютого 1544 р., однак найбільш активна його діяльність розпочинається з 1586 р., після того як антионіхійський патріарх Йоаким V за дорученням константинопольського патріарха затвердив новий статут братства при Успенському соборі, надав йому широкі повноваження і права, обмежив владу єпископа. Воно придбало друкарню, відкрило школу.

Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах.

Близько 1615 р. було засновано Київське братство при Богоявленському монастирі, започаткувавши новий етап у розвитку братського руху. В цей час значно зміцнюється і розширюється соціальна база братства. Тепер до них вступають і ті представники вищих прошарків, які не перейшли в католицизм та унію, а прагнули боротися проти них. Значного авторитету братському руху надав вступ до Київського братства гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича Сагайдачного із всім військом, яке стає не тільки військовою, а й політичною силою, формуючи нові принципи державності, беручи на себе адміністративні, економічні, політичні функції на українських землях, боронячи їх від самовластя польських властей, особливо від свавілля польської шляхти.

У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. Б. діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини.

Витрати Б. покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського Б. важливим джерелом прибутків була друкарня. Б. дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі.

Б. захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. Діяльність Б. мала переважно світський характер.

В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, Б. виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Боротьба Б. проти засилля церковників, за розвиток світських елементів культури була, по суті, боротьбою проти феодалізму. Будучи насамперед організаціями заможного ремісничо-торгового міського населення, Б. об’єднували навколо себе також представників інших соціальних верств України. Деякі з них приймали до свого складу православне духовенство й православну шляхту, які були невдоволені національно-релігійними утисками.

У Б. виявлялися соціальні суперечності між різними групами міщанства, між міщанством, шляхтою і церковною верхівкою. Вплив різних соціальних верств у Б. був неоднаковим. Б. вели боротьбу проти ієзуїтської пропаганди та примусового насадження уніатства в Україні і в Білорусії, підтримували зв’язки з Росією, Молдавією, південними слов’янами. Одночасно Б. розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.

У 2-й пол. 17 – 18 ст. у зв’язку з дальшим зміцненням феодальних відносин, роль Б. в суспільно-політичному житті зменшувалася. В Галичині і на Правобережжі вони підпадали під вплив духовенства, на Лівобережжі виконували переважно релігійно-побутові функції. Б. існували при деяких сільських і міських церквах. У 19 ст. Б. не займалися громадсько-політичними і культурними справами, хоч зберегли деякі обряди та звичаї, властиві Б. 17 ст. Наприкінці 19 – на поч.20 ст. деякі діячі православної церкви створили клерикальні організації, які крім назви не мали майже нічого спільного з колишніми Б., хоч покликалися на їхні традиції. У деякій мірі давніші цілі й завдання перебрали на себе українські братські організації, і католицькі, і православні, в еміграції, поширюючи свою діяльність на досить широкі ділянки, однак в інших – не станових і не в цехових рамках.

Зизаній

Одним із засновників Львівської братської школи був Стефан Іванович Зизаній-Тустановський, практична і літературна діяльність якого відрізнялася особливо гострою антикатолицькою та анти уніатською спрямованістю.

Йов Борецький

З діяльністю Львівської братської школи, розвитком братського руху, шкільництва та освіти, формуванням української духовної культури, національно-визвольної ідеології тісно пов'язані життя й діяльність Йова (Івана Матвійовича) Борецького, українського церковного, освітнього і культурного діяча.

Мелетій Смотрицький

Основним змістом творів М. Смотрицького доуніатського періоду було розкриття зв'язку релігійної боротьби того часу з інтересами та планами папства і польських феодалів, дійсного обличчя католицької церкви як «алчного звіра», що прагне поглинути усі багатства українського і білоруського народу, пробудження самосвідомості, громадської думки народу для боротьби проти поневолення.

К. Сакович

Чи не одним з перших в українській літературі він звернув увагу на потребу українського народу в національній державі, вільної від підпорядкування державам іншим, сусідніх народів, у тому числі і Польщі, котра мислиться ним як держава республіканського типу на чолі з виборним гетьманом, формування якої простежується саме від П. Сагайдачного. Звертаючись до цієї теми, К. Сакович розкривав ті самі закономірності розвитку суспільного Життя доби Відродження, які були пов'язані з формуванням націй і національних держав в інших європейських країнах. Як і для європейських гуманістів, ідеалом громадського діяча для нього поставала людина з гострим розумом, військовим талантом та дипломатичною вправністю, відданістю Батьківщині, мужністю, доброчесністю, прихильністю до наук безвідносно до її належності до певного щабля феодальної ієрархії.