- •1.Розуміння поняття культури як суспільного та духовного феномену: еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Поняття і суть національної культури.
- •4. Джерела вивчення української культури.
- •5. Природні і політичні фактори в становленні і розвитку культури українців.
- •6. Особливості світогляду та характерології українського народу як підґрунтя української культури.
- •7. Національне бачення світу в знаково-символічній системі української культури.
- •8. Роль трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культурних типів на території сучасної України.
- •9. Слов‘янська міфологія.
- •10. Українська пісенна традиція. Музика і спів як чинники українського буття.
- •11. Витоки української культури.
- •12. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт).
- •13. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кімерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор‘я).
- •14. Характерні риси культури ранньослов‘янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури.
- •15. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •16. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
- •17. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво).
- •18. Визначні культурно-освітні діячі Київської Русі.
- •19. Особливості та характеристика культури Галицько-Волинської Русі.
- •20. Українські культурні несення в литовське, польське і московське середовище.
- •21. Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців.
- •22. Братства як культурні та освітні осередки.
- •23. Українське козацтво як культурний феномен.
- •24. Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу
- •25. Феномен українського Ренесансу: умови формування, специфіка, періодизація
- •26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •27. Архітектура і образотворче мистецтво доби Ренесансу.
- •28. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •29. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури 15 ст.
- •30. Самобутні риси культури Козацької держави.
- •31. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •32. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •33. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •34. Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. 17 – поч. 18 ст.
- •35. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 – початку 20 ст.
- •38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
- •39. Історичні твори 17-18 століть.
- •40. Провідні школи живопису у 18 столітті.
- •41. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
- •42. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.
- •43. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
- •44. Національно-культурні осередки і товариства 19 – початку 20 ст. Та специфіка їхньої діяльності.
- •45. Досягнення суспільних і природничих наук у хіх столітті.
- •46. Український національний характер у прозі та драматургії.
- •47. Театральні корифеї хіх століття
- •48. Музичне та образотворче мистецтво на початку хх століття
- •49. Віровизнавчий чинник українського буття та його вплив на формування українського культурно-національного простору.
- •50. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
- •51. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.).
- •52. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •53. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •54. Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •55. Творчість діячів української культури в еміграції.
- •56. Період «перебудови» в Україні як передумова національного відродження української культури.
- •57. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.
- •58. Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •59. Досягнення суспільних і природничих наук у хх столітті.
- •60. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •61. Світове українство різних історичних періодів.
- •62. Молодіжна та професійна субкультури.
- •63. Культура українського народу в контексті світової культури.
- •64. Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
50. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
Основні тенденції розвитку культури в ХХ ст.
Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у ХХ – на початку ХХІ століття відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток.
На рубежі ХІХ–ХХ ст. у світі завершується перехід до капіталістичного способу виробництва, створюються могутні монополії, провідні західні держави розподіляють світ на сфери впливу, колонізуючи відсталі в економічному відношенні країни. Науково-технічна революція, започаткована у ХІХ ст., істотно вплинула на розвиток виробничих сил, сприяла індустріалізації, урбанізації, піднесенню загального освітнього рівня населення.
На фоні загального економічного зростання на початку ХХ ст. у світі наростають економічні і політичні протиріччя, що, зрештою, призводять до Першої світової війни та соціальних революцій. Перша світова війна (1914–1918 рр.) мала катастрофічні наслідки для людської цивілізації, оскільки знищила традиційні уявлення про гуманістичні ідеали, створила сприятливі обставини для Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що на довгі десятиліття поділила світ на два ворожих табори.
У ХХ ст. в ряді країн встановлюються тоталітарні режими. Тоталітаризм (фр. totalite – сукупність, повнота, від лат. totus – увесь, цілий) – форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем суспільства, ліквідацією демократичних свобод (СРСР, фашистська Німеччина, згодом Китай). Сфера культури за таких умов також є підконтрольною державному впливу. За умов відсутності свободи творчості митці змушені дотримуватись певних регламентованих приписів, обмежень, а мистецтво в цілому має обґрунтовувати ідеї, що проголошуються владою. Тоталітарна держава бореться з усіма мистецькими напрямами та діячами культури, які не підтримують офіційного курсу, не дотримуються державної ідеології. Проголошується цілковите підпорядкування інтересів і свободи особистості інтересам держави. Формується тоталітарна свідомість, коли людина, не маючи змоги брати участь у громадському житті, вірить, що правляча партія та її лідер повністю виражає її інтереси, стає пасивною, з пригніченою психікою, безпринципною.
Друга світова війна (1939–1945), жорсткіша і кровопролитніша за попередню, вплинула на світогляд мільйонів людей. „Багатомільйонні людські жертви, втрата незліченних матеріальних і культурних цінностей підірвали віру в гармонію світовлаштування, спонукали до перегляду попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності”.
У кінці століття зазнала краху світова соціалістична система і розпалася одна з найбільших тоталітарних держав – Радянський Союз.
Новітній час в історії людства – це період, коли наукові відкриття та технічні досягнення не лише поліпшували якість життя, а призводили до глобальних екологічних катастроф, сприяли створенню зброї масового знищення, причому науковці не передбачали трагічних наслідків застосування своїх відкриттів у майбутньому. Нобелівські лауреати П.Кюрі, М.Склодовська-Кюрі, Е.Резерфорд, Н.Бор, досліджуючи питання радіоактивності та відкриваючи нові хімічні елементи, не знали, що колись їхні наукові здобутки перетворяться на жахи Хіросіми і Нагасакі чи Чорнобильську катастрофу.
Глобальними техногенними катастрофами з тяжкими наслідками для навколишнього середовища людство розплачується також за надмірну урбанізацію.
На рубежі ХХ–ХХІ ст. людство зустрілося з проблемами, від вирішення яких залежить доля цивілізації. Ці проблеми прийнято називати глобальними. До першорядних з них сьогодні належать подолання екологічної кризи, пов’язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності; відвернення війни із застосуванням зброї масового знищення, створення без`ядерного ненасильницького світу; подолання голоду, злиднів, неграмотності; пошуки нових джерел сировини, що забезпечили б наступний розвиток економіки.
На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічні здобутки в різних галузях: освоєння космосу, розвиток комп’ютерних технологій, систем комунікації, появи нових синтетичних матеріалів, досягнення в галузі біології (клонування, генна інженерія). Завдяки таким глобальним змінам сучасне суспільство називають „постіндустріальним”, „інформаційним” тощо.
Західна культура, особливо образотворче мистецтво, розвивалася у двох напрямах:
– дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності у межах цього художнього напряму;
– пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до появи культури модернізму.
Розвиток української культури ХХ ст. можна позначити як період національного відродження, що має 4 етапи:
• Національне відродження (1917-1933).
• Тоталітарне панування соцреалізму (1933-1956).
• Стихійне піднесення духу національного опору (1956-1987).
• Національно-духовне оновлення (з 1987).
Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої “українізації". Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як “розстріляне відродження".
Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепаду духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби - фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934-1938).
В III період відродження - політичної “відлиги” (1956-1961) – відбулася відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур. Сталося деяке поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий “Словник української мови” Б. Грінченка, зроблені перші кроки в українізації вищої та середньо спеціальної освіти. Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих “шестидесятників", які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. “Відлига” закінчилася трагічно: більшість з “шестидесятників” були репресовані, а В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин загинули в ув’язненні.
У другій половині 80-х рр. відбувається значне оновлення національної культури, зорієнтоване на загальнолюдські вартості світової культури. Розпочинається IV етап відродження як заперечення штучних догм соцреалізму і вартостей комерційної поп-культури.