2. Національна економіка: мета і результати

Національна економіка, або господарство країни — це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, банківська система, охорона здоров'я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна — на важку й легку і т.і. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці. Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів — усередині суспільства й усе­редині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майс­тернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Людство не випадково поглиблює поділ праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду — підвищують продуктивність праці.

Класичний приклад впливу поділу праці на зростання її продук­тивності знаходимо в Адама Сміта, який аналізував виробництво голок. Один робітник упродовж дня міг виготовити кілька дюжин недосконалих голок, зазначив учений. Невелика ж група робітників, у якій кожен завдяки поділу виробничих функцій виконував прості повторювані операції, виготовляла тисячі голок за день. Спеціалізація робітників на виконанні окремої операції підвищує продуктивність праці, бо дає змогу повніше використати здібності й майстерність людей. Крім того, спеціалізація сприяє навчанню у процесі праці. Навіть за однакових природних здібностей спеціа­лізація людей на різних видах занять підвищуватиме продуктивність їхньої праці.

Поділ праці відбувається не лише між окремими працівниками чи підприємствами, а також між регіонами країни та між країнами. Регіони країни спеціалізуються на виробництві різних видів госпо­дарської продукції чи виготовленні різних промислових виробів. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше. Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближує народи. Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціа­лізованих підприємств. Наприклад, припинення з певних причин роботи на підприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових авто­мобілів, тимчасово може зменшити не лише обсяг виробництва останніх, а й споживання бензину. Це у свою чергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних країнах. Поглиблення поділу праці є важливою умовою нагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ, інтелектуаль­ної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погір­шується..Під національною економікою прийнято вважати народне господарство країни. Це сукупність всіх галузей і регіонів, з'єднаних у єдиний організм багатобічними економічними зв'язками. У національній економіці в нерозривному комплексі виступають виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей. Вона є продукт історичного розвитку даного суспільства й виступає як: приватне, змішане, державне й т.д. Національна економіка як цілісний організм характеризується наступними ознаками: 1. Загальний економічний простір з єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, загальною кредитно-грошовою й фінансовою системою. 2. Наявність тісних економічних зв'язків між господарськими суб'єктами із загальним відтворювальним контуром. 3. Територіальна визначеність із загальним економічним центром, що виконує регулюючу й координаційну роль. У національній економіці кожний суб'єкт, будь те господарство, фірма, регіон або держава, включаючись в економічний простір переслідує свій інтерес. Узгодження ж інтересів направляється об'єктивними економічними законами: кожний індивід, маючи свій власний інтерес, одночасно сприяє досягненню найбільшого блага для всіх. Національна економіка прагне до стабільності, ефективності, справедливості через забезпечення: 1. Стабільного росту національного обсягу виробництва; 2. Високого й стабільного рівня зайнятості; 3. Стабільного рівня цін; 4. Підтримка рівноважного зовнішнього балансу. Названі цілі досягаються через застосування певних інструментів макроекономічного регулювання. Ними є: - фіскальна політика (оперування державним бюджетом через податкову систему й витрати держави); - грошово-кредитна політика (контроль за грошовою пропозицією через ставку відсотка, резервну норму й інші інструменти); - політика регулювання доходів (від вільного встановлення заробітної плати й цін до декретного контролю); - зовнішньоекономічна політика (торговельна політика, регулювання обмінного курсу). Загальним і кінцевим результатами функціонування національної економіки є збільшення національного багатства, обсягів прибуткових і потрібних суспільству товарів і послуг, найбільш ефективне використання обмежених людських і матеріальних ресурсів.. Загальною закономірністю ринкової економіки є циклічність її розвитку: від підйому до спаду, за ним треба застій у виробництві й діловому житті (депресія), що переміняється пожвавленням і підйомом. Кризи стали періодично повторюватися починаючи з 1825 р. Циклічність ринкової економіки обумовлена об'єктивними факторами. Матеріальною основою циклічності є фізичне відновлення основного капіталу, хоча безпосереднім поштовхом для кризи можуть бути самі різні причини, і насамперед, грошово-кредитні потрясіння. Якщо періодичність звичайних криз становить - 7- 12 років, коротких циклів - 3-4 року, то довгі хвилі виміряються 40-60 роками. Останні зв'язані зі структурним відновленням технологічного способу виробництва. Кризи супроводжуються безробіттям, розладом грошової системи, банкрутствами, погіршенням життя населення. Поряд з теорією циклічності й на противагу їй існує теорія економічної рівноваги. Вона одержала розвиток у працях представників класичної науки (А. Смит, Д. Рикардо) і має багатьох прихильників серед сучасних економістів. По цій теорії сам ринковий механізм забезпечує відновлення економічної рівноваги і його підтримку, взаємну збалансованість попиту та пропозиції, нагромадження й споживання, а також між виробництвом засобів виробництва й виробництвом предметів споживання. Головним механізмом самонастроювання економічних зв'язків уважається механізм вільної конкуренції. Головною метою всієї економічної політики є створення ефективної й конкурентоспроможної економіки. При цьому механізми й методи досягнення цієї мети містять у собі набір інструментів, що дозволяє створити сприятливе середовище для господарської діяльності всіх суб'єктів економіки незалежно від форм власності. Крім неї перед національною економікою ставляться й інші цілі:

1. - Стабільні високі темпи росту національного обсягу виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг у даній країні без різких змін, спадів і криз.

2. - Стабільність цін. Потрібно враховувати, що незмінні протягом тривалого часу ціни сповільнюють темпи росту ВНП, знижують зайнятість населення. Низькі ціни гарні для споживача, але позбавляють стимулу виробника, високі ж, навпаки, стимулюють виробництво, але знижують купівельну спроможність населення. Тому досягнення стабільності цін у сучасній ринковій економіці означає не "заморожування" їх на тривалий період, а планова регульована зміна.

3. - Підтримка зовнішньоторговельного балансу. На практиці це означає досягнення відносної рівноваги між експортом і імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн. Якщо в країну ввозиться більше товарів, чим продається за кордон, то виникає негативне сальдо торговельного балансу. Якщо вивозиться більше товарів, чим надходить у країну, то говорять про позитивний сальдо. На стан торговельного балансу значний вплив робить курс валюти - величина грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошовій одиниці іншої країни. Підвищення або зниження курсу валют може змінити досягнутий баланс і викликати позитивне або негативне сальдо.

4. - Високий рівень зайнятості. Він досягається у випадку, якщо кожний бажаючий одержати роботу знаходить неї. Але це не означає, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення країни. У будь-якій країні в кожний даний момент часу є певна кількість людей, що тимчасово не працюють у зв'язку зі зміною місця роботи або місця проживання. Крім того, завжди є структурне безробіття, обумовлена невідповідністю структури нових робочих місць, пов'язаних із впровадженням нових технологій, наявній структурі робочої сили й відставанням останньої по кваліфікаційних вимогах і нових професіях від попиту на ці професії.

Національне господарство - сукупність всіх галузей і сфер економіки різних регіонів країни, об'єднаних різноманітними економічними зв'язками.