перимент, опитування населення, анкетування, інтерв'ювання з правових питань та ін. За допомогою цього методу можна визначити авторитет влади, якість діяльності законодавчої, виконавчої та судової галузей, ефективність правового регу­лювання, стан законності й правопорядку в суспільстві, пове-дінкову природу права;

герменевттно (тлумачно)-правовий (взаємодіє із філософським герменевтичним підходом)¹ - допомагає досягти ясності в прочи­танні текстів правових документів і роз'ясненні їх внутрішнього змісту, уживанні термінів і узгодженні сфер їх використання, тлу­маченні вчинків учасників правовідносин. Будь-яке читання тек­сту (закону та інших правових документів) зумовлене потре­бою у відповіді на запитання "з якою метою" він був написаний. Використання герменевтично-правового методу спрямоване на подолання дистанції між читачем (тлумачем) і правовим текстом, прагнення поставити його на один культурно-правовий рівень із автором тексту, перебороти значеннєву роз'єднаність між ними і в такий спосіб включити зміст цього тексту в розуміння тлумача для того, щоб його реалізувати;

порівняльно-правовий - передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлення їхньої специфіки. Порівняння застосовують у класифікації право-державних явищ, з'ясуванні їх історичної послідовності, гене­тичних зв'язків між ними, загальних і конкретних закономір­ностей розвитку, традицій і новацій. Розрізняють діахронне і синхронне порівняння: діахроиним є зіставлення галузі права чи інституту права в одній правовій системі в різні історичні періоди, встановлення наявності (відсутності) наступності у їх розвитку; синхронним - зіставлення галузі права чи інсти­туту права, що функціонують одночасно в різних правових системах, встановлення доцільності (недоцільності) запози­чення їх позитивного досвіду;

інструментально-правовий - дає змогу інструментально використати право в законотворчому процесі; визначати

правову форму як специфічну систему правових способів інструментів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, пока­рань), які поєднуються на окремих ділянках правового регу­лювання (залежно від мети, предмету, методу регулювання) у своєрідні режими, що забезпечують рішення суспільних завдань тощо;

• метод теоретико-правового моделювання - передбачає ство­рення теоретичних моделей, в яких втілюються уявлення про ідеальні форми права і держави, що виникають на певному етапі соціально-політичного розвитку (наприклад, модель правової держави);

• метод теоретико-правового прогнозування - полягає у вису­ненні та обґрунтуванні варіантів розвитку тих чи інших право-державних явищ.

З метою різнобічного пізнання права і держави доцільно викорис­товувати усі методи й підходи в сукупності. Варіанти вибірковості їх поєднання можуть бути різними: вони визначаються об'єктом, пред­метом, метою і завданнями пізнання проблем теорії права і держави.

§ 6. Понятійно-категоріальний апарат і концепція теорії права і держави

Понятійно-катсі оріалмшй апарат теорії права і держави - це

система погоджених і взаємозалежних понять і категорій (позначених словами і словосполученнями), необхідних для теоретичного пізнан­ня право-державних явищ і процесів.

Загальнотеоретичні юридичні поняття є формою конкретно­го мислення, що вкладається в логічно оформлену систему узагаль­нюючих ідей про групи (класи) юридичних явищ, відображених у їх відмітних ознаках.

Для гарантування юридичної безпеки поняттям і категоріям дається визначення (дефініція), що слугує моделлю і дає змогу порів­нювати з її змістом конкретні ситуації, котрі виникають у реально­му житті. Визначення поняття (дефініція) виражає: 1) його матері­альний зміст; 2) формальний зміст (форму) терміна, яким позначаєть­

ся поняття. Дефініції мають бути чіткилш іко<шрвтінімііі У

ки поняття не обов'язково повинні вхо4

АБОНЕМЕНТ ШЛЮПКИ

шн

¹ Походить від слова герменевтика (гр. hermeneutike - тлумачне мистецтво) - сукуп­ність пізнавальних засобів, що одержали назву від імені давньогрецького бога Гер­меса, який витлумачував людям глибинний зміст велінь богів. Засновником герменев­тики як наукового методу вважається німецький вчений Ф. Шлейєрмахер (1768—1834).

І

дефініція має відображати основні елементи і зв'язки між ними, що характеризують певне поняття.

Процес розроблення дефініцій триває в категоризації понять -створенні категорій.

Загальнотеоретичні юридичні категорії - універсальні поняття, що є вищим рівнем наукового узагальнення стійких істотних внутрішніх і зовнішніх зв'язків право-державних явищ і процесів ("праворозумін-ня", "правова система", "механізм правового регулювання", "юридич­ний процес", "юридична практика" та ін.). Загальнотеоретичні катего­рії - форма логічного мислення, у якій поєднуються поняття і юридичні ситуації на основі загальних ознак елементів, з яких вони складаються (у цивільному праві - цивільно-правові зобов'язання; у кримінальному -склад злочину; у трудовому - трудовий договір тощо). Якщо визначен­ня поняття формулюється на основі аналізу самого поняття, то визна­чення категорії дається відповідно до іншої категорії. Юридичні кате­горії є об'єктивно-суб'єктивними утворами. З одного боку, вони мають тільки таке значення, яким їх наділяє об'єктивна реальність, яку ці кате­горії повинні відбивати. З другого боку, вони неможливі без інтелек­туальних зусиль юристів, що конструюють їх, системно класифікують, усувають хаос і невизначеність фактів суспільного життя, узагальню­ють раніше вироблені правові поняття. З допомогою юридичних кате­горій здійснюється схематизація права². Наприклад, категорії злочинів поділяють на злочини невеликої, середньої і особливої тяжкості - залеж­но від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння; юридичні особи поділяються на державні і приватні, залежно від того, чи мають вони на меті отримання прибутку. Та сама юридична ситуація може співвідно­ситися відразу з кількома юридичними категоріями, що дає змогу вста­новити режим їх функціонування.

Вироблення понять і категорій теорії права і держави, їх кори­гування, наповнення новим змістом, впровадження в нормотворчу, правозастосовну та іншу практику - це результат інтелектуальної діяльності багатьох поколінь юристів, їх домовленості (конвенцій-ності). Разом із юридичними поняттями юридичні категорії станов­лять категоріально-понятійний апарат юридичної науки.

Тільки після опанування науковими поняттями і категоріями в галузі права і держави можна визначати закономірності державно-~«~иравов.ого4»отаиакуц.творчо розвивати, створювати моделі і пропону-

ляжшяшв wmti'^t 4ишіш\

' w те0рия права. - М.: NOTA BENE, 2000. - С. 358.

вати прогнози їх поступального руху. Будь-яка теоретична база пере­віряється надалі практикою.

Набір категорій і зміст понять визначаються концепцією, покла­деною в основу вивчення проблем теорії права і держави. Розроблен­ня концепцій - одне з головних методологічних завдань теорії права і держави.

Концепція теорії права і держави - це логічно виважена і уста­лена система причинно-наслідкових зв'язків між вихідною, стриж­невою ідеєю про право і державу й суміжними ідеями, що у комп­лексі пронизують весь досліджуваний (що викладається) матеріал, визначають його цільову спрямованість, підбір фактів, їх інтерпре­тацію та ін.

При побудові концепції теорії права і держави потрібно врахо­вувати, що її можна вивчати в широкому розумінні як науку про загальні закономірності права і держави та у вузькому значенні як юридичну догматику (аналітична юриспруденція). Перевагу слід віддати вивченню в широкому розумінні, оскільки вузьконорматив-ний підхід, властивий аналітичній юриспруденції (юридичному пози­тивізму), використовується в галузі юридичної техніки, юридичних понять, категорій і спрямований на вдосконалення структури системи права, надання їй формальної визначеності поза зв'язком із соціаль­ними процесами. У предмет свого дослідження аналітична юриспру­денція не вводить аксіологічні й соціологічні аспекти права: сутність права, його місце в суспільстві, дію в соціальних зв'язках та ін. Такий однобічний, далекий від методологічного й ідеологічного плюра­лізму метод не може бути визнаний ефективним у цілому. Він позбав­лений багатьох аспектів пізнання права і держави, що дають філо­софія права, соціологія права; збіднений однобокістю інтерпретації матеріалу і, отже, не може гарантувати свободу пошуку істини.

Розвиток філософії права (онтології, гносеології, аксіології, фено­менології, антропології права), соціології права й інших наукових дисциплін потребує прагматично-інтегрального підходу, врахуван­ня всієї системи факторів, які визначають право і здебільшого були головними для різних правових теорій. В центрі означеного підхо­ду мають бути людина, її потреби, інтереси, її основоположні права і свободи.

,

ТТШ