Розділ 11.

ПРАВОРОЗУМІННЯ. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПРАВА.

ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З ЕКОНОМІКОЮ І ПОЛІТИКОЮ

§ 1. Праворозуміння, його поняття і основні концепції (типи)

Праворозуміння (розуміння права) - це судження про сутність і призначення права, що склалося в людській свідомості і відображене в його понятті. Праворозуміння може бути професійним і непрофе­сійним, науковим і позанауковим. Ми ведемо мову про професійне, наукове праворозуміння, яке є усвідомленим ставленням до поняття, позначеного терміном "право", обґрунтованим у певній концепції, що письмово викладена і оприлюднена шляхом публікування.

Концепція (тип) праворозуміння - письмова форма конкрет­ного вираження системи правових ідей, сконцентрованих навко­ло провідної ідеї і/або принципу, що становлять визначений спосіб бачення ("кут зору") сутності і призначення права та певний напрям у цій галузі пізнання.

Концепції праворозуміння можна назвати типами праворозумін­ня. Вони грунтуються на різноманітті загальних підходів і методів, що свідчить про існування методологічного плюралізму.

Плюралізм концепцій (типів) праворозуміння пояснюється рядом факторів

- пізнавальними чинниками: а) зосередження уваги на одно­му з проявів багатогранності права, який обирається як провідний і концептуально оформлюється перебільшення його значення; б) застосування нових методів пізнання, що дають можливість відкри­ти нові грані права і викласти в оновленій концепції; в) звернення до пізнання не проявів права як явища, а різних явищ, що перебувають у сфері його впливу;

- соціально-культурними: а) створення концепцій праворозумін­ня представниками його різних шарів суспільства, кожний з яких

трактує право відповідно до своїх соціальних потреб та інтересів; б) спричинення різної інтерпретації права багатоманітністю світогля­дів, політичним і ідеологічним плюралізмом, схильністю до тієї чи іншої національно-культурної традиції, релігійними переконаннями тощо.

Серед сучасних наукових концепцій (типів) праворозуміння найпопулярнішими є такі.

1. Природно-правова (ідеологічна, аксіологічна). Вихідна форма буття права - суспільна свідомість, ідея, уявлення про право, важливою складовою частиною якого є природні права людини. Право і закон розмежовуються, першість віддається природному праву як вираження справедливості (моралі). Закон, що створю- ється державою (позитивне право), розглядається як форма права, яка покликана відповідати природному праву, котрий є змістом закону. За цією концепцією, права людини мають пріоритет перед інтересами держави, людина народжується з набором природже- них прав, які не повинні відчужуватися державою. Держава, утво- рюване нею позитивне право (закон) мають захищати природні права людини.

Однак право не можна розглядати як винятково природне явище, котре існує незалежно від суспільства, бо право "народжується" в суспільстві і "живе" в ньому: настільки недосконале суспільство, наскільки й недосконале право.

Проте, природно-правова концепція, що виникла в XVII-XVIII ст. і розвинулася у XX ст., завдяки наголосу на правах людини як природжених права, стала підґрунтям для розвитку принципу верховенства права, формулювання міжнародних стандартів прав людини.

2. Нормативістська (позитивістська). Вихідна форма буття права - норма права. Право тлумачиться як владне творіння держа- ви, як система норм, викладених у законах та інших нормативних актах, що виражають державну волю ("позитивне право") і відірва- ні від реальних суспільних відносин. Закон і право ототожнюють- ся; вважається, що владна примусовість є визначальною ознакою такого права; зв'язок між правом і мораллю заперечується. Утвер- джується, що держава творить справедливі норми права (навіть якщо в них закріплене свавілля), тому оцінювання їх (справедливі чи несправедливі) виключається. Права людини розглядаються як