- •Передмова
- •Тема 1. Сутність фінансів та їх функції
- •1.1. Фінанси в системі ринкових відносин. Соціально-економічна сутність фінансів
- •1.2. Функції фінансів
- •Практикум
- •Тема 2. Фінансова система
- •2.1. Фінансова система України, її основні підсистеми та ланки
- •2.2. Система управління фінансами в Україні
- •2.3. Фінансовий контроль
- •Практикум
- •Тема 3. Фінансова політика та фінансовий механізм
- •3.1. Фінансова політика як складова економічної політики держави
- •3.2. Фінансовий механізм
- •Практикум
- •Тема 4. Фінанси підприємницьких структур
- •4.1. Фінанси підприємств як основа фінансової системи. Сутність та функції фінансів підприємств
- •4.2. Основи організації фінансів підприємств
- •4.3. Грошові фонди та фінансові ресурси підприємств
- •4.4. Прибуток підприємства: його роль, формування, розподіл та використання в умовах сучасної системи оподаткування
- •Практикум
- •Тема 5. Державні фінанси
- •5.1. Сутність та склад державних фінансів
- •5.2. Економічна суть та значення державних доходів. Методи мобілізації державних доходів
- •5.3. Економічна суть і класифікація державних видатків
- •Практикум
- •Тема 6. Бюджет та бюджетна система
- •6.1. Сутність, значення та функції бюджету
- •6.2. Бюджетний устрій і бюджетна система України
- •6.3. Бюджетний процес
- •Практикум
- •Тема 7. Доходи і видатки державного бюджету
- •7.1. Державний бюджет України. Склад і структура його доходів та видатків. Бюджетна класифікація
- •7.2. Склад і структура доходів Державного бюджету України
- •7.3. Склад і структура видатків Державного бюджету України. Регулювання бюджетних видатків
- •Практикум
- •Тема 8. Податки та податкова система
- •8.1. Економічна сутність і функції податків
- •8.2. Елементи податку, їх характеристика
- •8.3. Податкова система і податкова політика держави
- •8.4. Класифікація податків
- •8.5. Характеристика основних податків податкової системи України
- •Практикум
- •Тема 9. Державний кредит і державний борг
- •9.1. Причини виникнення дефіциту бюджету та методи його фінансування
- •9.2. Державний кредит та державні запозичення, їх класифікація
- •9.3. Державний борг, його економічні наслідки. І Управління державним боргом
- •Практикум
- •Тема 10. Місцеві фінанси
- •10.1. Місцеві фінанси, їх суть і значення в економічному розвитку регіонів
- •10.2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки
- •Практикум
- •Тема 11. Державні цільові фонди
- •11.1. Загальнодержавні фонди цільового призначення, їх класифікація і характеристика
- •11.2. Характеристика загальнодержавних позабюджетних фондів, що створені в Україні
- •11.3. Недержавні фінансові фонди
- •Практикум
- •Тема 12. Страхування та страховий ринок
- •12.1. Сутність, принципи, види та роль страхування
- •12.2. Страховий ринок
- •12.3. Галузі страхування
- •12.4. Перестрахування і співстрахування
- •12.5. Доходи та витрати страховика
- •Практикум
- •Тема 13. Фінансовий ринок
- •13.1. Сутність і функції фінансового ринку
- •13.2. Суб'єкти та об'єкти фінансового ринку
- •13.3. Інструменти фінансового ринку
- •13.4. Структура фінансового ринку
- •13.5. Кредитний ринок та ринок цінних паперів. Види цінних паперів, їх класифікація та характеристика
- •Практикум
- •Тема 14. Міжнародні фінанси
- •14.1. Економічна природа та система міжнародних фінансових відносин
- •14.2. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструменти
- •14.3. Курси і крос-курси валют
- •14.4. Валютне регулювання
- •Практикум
5.2. Економічна суть та значення державних доходів. Методи мобілізації державних доходів
Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для виконання нею своїх завдань та функцій. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує.
Суб'єктами відносин у формуванні державних доходів є держава та підприємства, установи, організації, населення.
Іншими словами, державні доходи — це грошові відносини, які складаються між державою та юридичними і фізичними особами в процесі вилучення частини вартості сукупного суспільного продукту, формування фондів фінансових ресурсів.
Вартісним втіленням цих відносин, що виникають та функціонують цілком об'єктивно, є фонди грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи становлять фінансову базу її функціонування. Таким чином політична, економічна та соціальна діяльність держави вже передбачає державні доходи як об'єктивну необхідність і закономірну реальність.
Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.
Внутрішніми джерелами є сукупний суспільний продукт, національний дохід і національне багатство своєї країни. Зовнішні джерела — це відповідні економічні ресурси інших країн.
У країнах з розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять значну частину сукупного суспільного продукту та справляють величезний вплив на його перерозподіл та розширене відтворення. У середньому вони дорівнюють у розвинутих країнах від ЗО до 44 % ВВП. Державні доходи, обчислені щодо валового внутрішнього продукту, показують не лише відносни перерозподілу, а й місце держави у процесі відтворення. Державні доходи показують рух грошових коштів від різних верств суспільства до держави. Те, що для держави є доходом, для широких верств населення та підприємств є видатком. Державні доходи на 85—92 % формуються за рахунок податків, неподаткові доходи становлять від 3 до 13, державний кредит — від 0,5 до 4 % їхнього загального обсягу.
Залежно від порядку формування системи державних доходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані. Централізовані доходи залишаються в розпорядженні держави та надходять на формування централізованих грошових фондів (державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові фонди).
Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів.
Є різні фінансові методи мобілізації державних доходів: податковий, позиковий, емісійний (рис. 5.1).
Серед цих методів найважливішим є податковий, оскільки податки забезпечують основну частину державних доходів.
Податки — це економічні відносини, які виникають між державою та юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави та найважливішою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. Податки — це головний дохід державної скарбниці.
Державний кредит (позики) — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником і кредиторами — фізичними або юридичними особами (приватними особами, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами та міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів. Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії, та поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.
Рис. 5.1. Методи мобілізації державних доходів
Кредитний метод суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, втілену в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі залучає частину вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава використовує для акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, а й зовнішні джерела.
Емісійний дохід — це грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами, у процесі функціонування яких держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що призводить до їхнього наступного знецінення і скорочення реальних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є найгіршою формою примусової позики, що призводить до зниження їхньої купівельної сили. У результаті відбувається інфляція — переповнення каналів грошового обігу надмірною масою знецінених грошей, зростання цін. Все це знижує роль такого фінансового ресурсу, як дохід державної скарбниці. Таким чином, емісійний дохід — одна з фінансових форм перерозподілу вартості національного доходу.
Відносно незначну частину доходів держава одержує як власник засобів виробництва та майна. Фінансові методи формування державних доходів взаємопов'язані та взаємозумов-лені. Аналіз показує, що є тісний кореляційний зв'язок між зростанням державних видатків, бюджетного дефіциту, державного боргу, податків та емісійного доходу. Це означає, що зростання державного боргу веде до збільшення податків. Водночас однією з причин зростання державного боргу є збільшення бюджетного дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зростанням видатків бюджету, тобто чим швидше зростають державні видатки, тим вищі суми заборгованості держави.
Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формування державних доходів не виключають протилежності їх. Податки прямо або опосередковано відчужують частину створеної вартості для державних потреб. Державний кредит залучає частину створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний дохід зумовлює вилучення вартості опосередковано, приховано, шляхом інфляційного зростання цін. Роль того чи іншого фінансового методу може змінюватися під впливом економічних, соціальних або політичних обставин та умов. Під час воєн різко зростає роль державного кредиту й емісійного доходу та скорочується частка податків у загальній сумі державних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається під час економічних криз. І навпаки, в мирний час, а також під час виходу з кризи та стабілізації економіки зростає роль податків і зменшується значення державного кредиту та емісійного доходу.
Зовнішні джерела залучаються двома методами: у формі кредиту та безоплатно, тобто без оплати грошового еквівалента залучених ресурсів. Основним методом залучення зовнішніх джерел є зовнішні державні позики.