Типи лікувально-профілактичних закладів

Є два типи лікувально-профілактичних закладів: амбу­латорія та стаціонар. В амбулаторіях надається допомога хво­рим, які знаходяться в домашніх умовах. У стаціонарах прово­диться лікування хворих, яких госпіталізують у відділення. До закладів амбулаторного типу належать фельдшерсько- акушерські пункти, амбулаторії, поліклініки, медико-санітарні частини, станції швидкої допомоги, диспансери, консультації, у поліклініці можна отримати кваліфіковану медичну допомогу у різних спеціалістів, тоді як в амбулаторії ведуть прийом лікарі лише основних спеціальностей. Медико-санітарна частина обслуговує хворих підприємств або військових частин. Основне її завдання - надання першої допомоги, профілактика захворювань, які пов'язані з процесом виробництва і лікування хворих зі встановленим діагнозом. Диспансери є закладами амбулаторного типу, але вузького профілю. До складу поліклінік входять консультації. Дитяча та жіноча консультації, крім лікування хворих, проводять спостереження за здоровими дітьми до 16 років і за вагітними жінками протягом усього періоду вагітності.

До закладів стаціонарного типу належать: госпіталі, клініки, лікарні (сільські, районні, міські, республіканські, обласні), санаторії.

Госпіталь - лікарня для військовослужбовців та інвалідів війни.

Клініка - лікувально-профілактичний заклад, у якому крім лікувальної роботи, ведеться навчання студентів та науково- дослідницька робота.

У санаторіях проводять лікування природними факторами із застосуванням дієтотерапії, фізіотерапії та лікувальної фізкультури.

Лікарня - лікувально-профілактичний заклад для хворих, що потребують постільного режиму, догляду та лікування.

Об'єднана лікарня складається з приймального відділення, стаціонару зі спеціалізованими лікувальними відділеннями, допоміжних відділень (рентгенологічних, патологоанато- мічних), лабораторії, кухні, аптеки, адміністративних та інших підсобних приміщень.

Для успішного лікування хворих, догляду за ними, запобігання можливих шкідливих впливів на хворих, профілактики внутрішньо-лікарняної інфекції у лікарні необхідно суворо дотримуватися лікарняного режиму. Лікарняний режим полягає у проведенні лікувально-охоронних і санітарно-протиепідемічних заходів.

ОСОБИСТА ГІГІЄНА ХВОРИХ

Дотримання правил особистої гігієни, зручне ліжко, чиста постіль створюють умови для прискорення одужання хворого. Чим важчий хворий, тим складніше за ним доглядати. Тому доглядальник повинен добре засвоїти методику проведення всіх маніпуляцій по догляду за хворими і вміти чітко їх виконувати.

Дотримання основних вимог особистої гігієни забезпечує правильний фізичний розвиток організму і сприяє послабленню несприятливих впливів зовнішнього середовища. Дотримання цих правил забезпечує збереження здоров'я та працездатності, продовження життя людини.

Положення хворого у ліжку може бути активним, пасивним і вимушеним. Активне положення займають хворі при легкому перебігу захворювань. Пасивне положення спостерігається у хворих у непритомному стані або у дуже ослаблених осіб. Вимушене положення займають хворі для полегшення свого стану і зменшення симптомів захворювання.

Якщо хворим забороняється вставати, сідати, а іноді повертатися в ліжку самостійного всі санітарно-гігієнічні заходи (вмивання, догляд за порожниною рота, носа, вухами, підмивання, зміна білизни) та годування хворим проводить у ліжку доглядальник.

Ліжко хворого та зміна білизни. Оскільки хвора людина більшу частину часу проводить у ліжку, дуже важливо, щоб воно було зручним. Ліжка можуть бути звичайними, з пружинною сіткою і функціональними, які дозволяють надавати хворому різного положення.

Постіль хворого повинна бути чистою, без складок і рубців. Перестеляти її потрібно двічі на день: вранці та ввечері, витрушувати, провітрювати її.

Ліжко застеляють таким чином: поверх сітки кладуть матрац з наматрацником, який часто чистять і дезинфікують. Зверху стелять чисте простирадло, край якого по всій довжині підгинають під матрац так, щоб воно не збиралося у складки. Під голову кладуть дві подушки: нижню кладуть прямо і вона трохи виглядає з-під верхньої, а верхня впирається у спинку ліжка. У кожного хворого в користуванні має бути два рушники - для обличчя і для ніг.

Зміна білизни. З метою запобігання передачі СНІДу в лікувальних закладах, заміну і збирання брудної білизни необхідно проводити в гумових рукавичках. Білизну, забруднену кров'ю або іншими рідкими виділеннями організму, необхідно згорнути забрудненою поверхнею досередини і транспортувати у щільних клейончастих мішках.

Постільну і натільну білизну змінюють по мірі забруднення, але не рідше одного разу на тиждень після купання.

Простирадло важкохворому можна змінювати двома способами: згортаючи його по ширині або по довжині.

Перший спосіб: піднявши голову і тулуб хворого, прос­тирадло скочують валиком досередини, в напрямку попереку. Поряд з ним на матрац кладуть згорнене двома паралельними валиками по ширині чисте простирадло, верхній валик якого розгортають під тулуб і голову хворого і опускають останнього на постіль, підклавши під голову чисту подушку. Після цього з-під попереку скочують до ніг використане простирадло, а слідом за ним розпрямляють на матрас чисте.

Другим способом користуються тоді, коли тулуб хворого не можна піднімати. Чисте простирадло згортають валиком по довжині досередини. Хворого повертають на бік, використане простирадло скочують у валик до середини ліжка по довжині, поряд з ним кладуть попередньо приготоване чисте, вільною половиною застеливши матрац. Тепер хворого можна перевернути на чисту половину ліжка, використане простирадло знімають повністю, а валик чистого розправ­ляють на ліжку.

При зміні сорочки чи білизни з рукавами, білизну знімають спершу зі здорової руки, а потім із хворої. Одягають чисте у зворотньому порядку: спершу ушкоджену руку, а потім здорову, так само і при одяганні і роздяганні кальсонів і штанів.

Білизна хворого повинна бути з тканин, що легко перуться і дезинфікуються, а також добре пропускають повітря.

Якщо хворому потрібен цілковитий спокій, то користуються сорочкою, яка має розріз уздовж усієї спини. Надягають її лише на руки, а краї заправляють під спину і розправляють.

Догляд за шкірою. Шкіра виконує ряд функцій у життє­діяльності організму. Якщо вона здорова і неушкоджена, то захищає організм від багатьох шкідливих чинників: меха­нічних, хімічних, фізичних, а також від проникнення мікроорганізмів. На чистій шкірі мікроби швидко гинуть через її здатність до самодезинфекції.

Шкіра є органом теплорегуляції. Звужуючись або розши­рюючись, її кровоносні судини сприяють нормалізації температури тіла. Через шкіру виділяється близько 80% тепла, утвореного в процесі обміну речовин.

Дихальна функція шкіри також має важливе значення. Через шкіру виділяється вуглекислий газ, солі натрію, калію, деякі продукти обміну (аміак, сечовина) та отруйні речовини, проникає кисень і випаровується до 500 г води за добу. Цю функцію виконують переважно потові та жирові залози, розміщені у товщі шкіри. За добу на поверхню тіла виділяється до 20 г жиру. Шкіра є важливим органом чуття завдяки розміщенню в ній різноманітних нервових закінчень (больових, температурних, дотикових та ін.).

Головними засобами очищення шкіри є вода та мило. Очищаючи шкіру від забруднення, водні процедури справ­ляють загальний оздоровчий вплив на організм людини, заспокоюють нервову систему, посилюють обмін речовин, дихання і кровообіг. Хворий, який не перебуває в постільному режимі, повинен приймати гігієнічну ванну чи душ не рідше одного разу на тиждень, а влітку - частіше. Хворим, яким призначено постільний режим, допомагає митися медична сестра та санітарка. Температура води має бути 35-40°С. Ослаблених хворих чи таких, які тривалий час перебували в ліжку, необхідно супроводжувати у ванну кімнату. Спочатку миють голову, тулуб, руки і нарешті ноги. Тривалість процедури 20-25 хв., якщо є можливість, то краще мити хворих під душем. Температура води 37-38°С, а при ополіскуванні 35-36°С. Температура в приміщенні, де купається хворий, має бути 20-22°С. Якщо ванна та душ протипоказані, хворих обтирають теплою водою з милом, починаючи з обличчя, шиї і закінчуючи кінцівками. Лежачим хворим для ранкового туалету в ліжко подають теплу воду й тазик. Змочену поверхню тіла витирають сухим рушником і розтирають до відчуття тепла. Руки миють кожного ранку перед тим, як поїсти, щоразу після забруднення, особливо після випо­рожнень. Ноги миють кожного дня на ніч теплою водою. Хворим, які прикуті до ліжка, ноги миють 2-5 рази на тиждень, поставивши на ліжко тазикь і постеливши клейонку.

Особливої уваги заслуговує туалет шкіри промежини та зовнішніх статевих органів. Хворі, які ходять, використовують для цього спеціальні унітази (біде) з подачею теплої води вертикально вгору, а лежачі хворі підмиваються 2-3 рази на день, особливо після фізіологічних відправлень. Для цього під таз хворого підкладають клейонку, підводять судно та пропонують зігнути ноги в суглобах колін і розвести їх у різні боки. Із глечика промежину поливають чистою водою або слабким розчином перманганату калію (температура води 30- 32°С). Потім стерильною ватною кулькою, що утримується корнцангом, проводять один раз у напрямку від статевих органів до заднього проходу. Протирають послідовно лобок, статеві губи, промежину, ділянку анального отвору. При цьому щоразу беруть чисту ватну кульку, а використану викидають у судно. Після цього сухими ватними кульками в тому самому напрямі промокальними рухами витирають шкіру. Потім змазують пахові складки та промежину вазеліном, щоб попередити появу опрілостей.

Спринцювання - промивання піхви з лікувальною метою водою чи розчином ліків: слабким розчином перманганату калію (2-3 крупинки на два літри води), ізотонічним розчином 0,9% хлориду натрію, розчином гідрокарбонату натрію (1-2 ч. л. на 1 літр води). Для спринцювання в кухоль Есмарха наливають 1 л. зазначеного розчину і прикріплюють її на підставці вище рівня ліжка на 70-100 см. Під час спринцювання хвора лежить у ліжку на судні із зігнутими колінами і розведеними стегнами. Статеві органи обмивають теплою водою з милом. Після цього двома пальцями лівої руки розсувають статеві органи (губи). Потім вводять піхвовий наконечник у статеву щілину по задній стінці піхви, одночасно випускаючи рідину і доводять його до заднього склепіння. Виймають наконечник обережно у напрямку до низу га вперед, щоб не зачепити сечовидільний канал. Після спринцювання хвора повинна в лежачому положенні на спині перебувати півгодини. Щоб уникнути опрілості, треба висушувати ділянки зовнішніх статевих органів. Перед використанням кухля Есмарха наконечник стерилізують шляхом кип'ятіння, пластмасовий наконечник промивають антисептичними розчинами. Після вживання кухоль Есмарха треба добре вимити водою, потім дезрозчином, наконечник опустити в банку з 3% розчином хлораміну чи борної кислоти.

Опрілості переважно бувають у повних людей. Найчастіше вони виникають у пахових складках, стегново-калитковій ділянці та під молочними залозами у жінок.

Профілактика опрілості полягає в підтриманні чистоти тіла. Названі частини тіла потрібно обмивати мильним розчином або 3% розчином борної кислоти, висушувати рушником, а потім припудрювати тальком.

Гігієна ротової порожнини. Навіть у здорових людей у порожнині рота постійно наявні мікроорганізми, які розмно­жуються, і на зубах утворюється м'які білувато-жовті нальоти. Крім цього, злущуються клітини слизової оболонки ротової порожнини, нагромаджується слиз, між зубами, скупчуються залишки їжі тощо. Тому хворі повинні чистити зуби 2-5 рази на день, особливо вранці, після сну, та ввечері перед нічним сном.

У дорослих оглядають ротову порожнину за допомогою шпателя чи чайної ложки. Знищення нальоту, який утворився за ніч, треба здійснювати за допомогою механічної чистки зубною щіткою вранці та ввечері.

Рухи зубної щітки роблять вертикальні, горизонтальні та кругові по відношенню до зубної осі, щоб вивільнити міжзубні проміжки від залишків їжі та зуби від нальоту. Зуби чистять протягом трьох хвилин. Потім зубну щітку промивають теплою водою з милом, намилюють та залишають до наступного користування. Рекомендується, щоб робоча частина щітки була у дорослих довжиною 23-27 мм шириною 7,5-11 мм.; для дітей - 18-22 мм та 7,6 мм. шириною. Міняти щітку з натуральної щетини необхідно через 3-4 місяці, а синтетичні - через 1-2 місяці.

Догляд за ротовою порожниною у важкохворих. Скла­дається з протирання, промивання, зрошення, щоб уникнути пошкодження слизової оболонки ясен при користуванні зубною щіткою. Хворого садять з нахиленою головою, щоб рідина не потрапила в дихальні шляхи. Шию та груди закривають клейончастими фартухами, а під підборіддя підкладають лоток. Кут рота відтягують шпателем і струменем рідини промивають спочатку загубні складки, а потім ротову порожнину, направляючи рідину на тверде піднебіння. Вставні протези на ніч знімають, промивають теплою водою, зберігають у склянці з охолодженою кип'яченою водою, щоб вони не деформувалися. Після блювання рот зовні витирають рушником, потім дають воду для полоскання рота, а при необхідності протирають його стерильною марлевою серветкою.

Протирання зубів і язика виконують за допомогою затиснутої пінцетом марлевої чи ватної кульки, яка змочена 2% розчином гідрокарбонату натрію, або 0,5% розчином перекису водню, борної кислоти, слабким розчином перман­ганату калію, розчином бури. Протирають кожен зуб окремо, особливо біля його шийки. При протиранні зубів треба шпателем добре відтягувати щоку, щоб не занести інфекцію.

З цієї ж причини не рекомендується протирати слизову оболонку щік. Після протирання зубів та язика хворий добре полоще ротову порожнину. Протирання ротової порожнини виконують за допомогою гумового балона, шприца або кухля Есмарха із гумовою трубкою зі скляним наконечником. Для промивання використовують слабкі розчини соди (0,5%), хлористого натрію (0,9%), бури (2-5%), марганцевокислого калію (1:10000), перекису водню (0,5%).

Догляд за порожниною носа. Ніс - орган нюху і дихання. В носових ходах повітря очищається від забруднення пилом, зволожується і нагрівається. Тому важливо, щоб людина дихала через ніс. У носі можуть утворюватись кірочки із висохлого слизу, пилу, мікробів та інших виділень. Вони перешкоджають проходженню повітря, викликають задишку. Особливо тяжко переносять порушення носового дихання немовлята і хворі з ураженням серця і легенів. Тому потрібно слідкувати, щоб носові ходи у хворих завжди були чистими і вільно пропускали повітря, їх очищають тісно скрученими ватними джгутиками, попередньо вводять у кожну ніздрю трохи гліцерину, борного вазеліну чи звичайної рослинної олії (для немовлят її кип'ятять, стерилізують на водяній бані).

При нежиті ніс витирають м'якою носовою хустиною. Щоб запобігти подразненню шкіри виділеннями, що витікають з носа, її потрібно змащувати вазеліном.

Догляд за очима. Він необхідний у тому випадку, коли закисають вії та повіки, що особливо часто зустрічається у дітей. У такому разі простого протирання замало, а вимагається обережне промивання очей.

Для цього використовують 2% розчин борної кіслоти, 0,9% ізотонічний розчин, дистильовану воду, охолоджену кип'ячену воду. Промивання проводять за допомогою піпегки, вологої стерильної кульки. Перед процедурою миють зуки, потім струменем рідини промивають спочатку краї замьнутих повік очей, потім пальцями лівої руки відкривають повіки і промивають очні яблука, направляючи струмінь рідини від скроні до перенісся (від зовнішнього кута ока до внутрішнього), за ходом слізного канальця. Можна виконувати цю процедуру за допомогою стерильного ватного тампона.

Догляд за вухами. Досягається регулярним миттям їх теплою водою. Сірка, що виділяється в зовнішньому слуховому проході, може призводити до утворення сіркових пробок, які понижують слух. Видаляти сірку ні в якому разі не можна гострим предметом, тому що можна пошкодити барабанну перетинку чи стінки зовнішнього слухового проходу.

Для цього найліпше ввести в зовнішній слуховий прохід декілька крапель 3% розчину перекису водню та через 4-5 хв. протерти вушну раковину марлевою кулькою. При введені перекису водню у вухо голову хворого треба нахилити в протилежний бік, при цьому вушну раковину відтягують у дорослих вверх і назад, щоб випрямити зовнішній слуховий прохід, у дітей - вниз. Сіркові пробки видаляють струменем води з гумового балона, або зі спеціального шприца Жане. При цьому хворий сидить і гримає лоток під вухом. Медсестра однією рукою підтягує вушну раковину, а другою спрямовує в вухо сильний струмінь води.

Догляд за волоссям. Голову миють з милом один раз у 6-7 днів. Після миття волосся насухо витирають і розчісують, але не можна розчісувати волосся гребінцем з гострими з>бцями, особливо металевим. Він подразнює та пошкоджує шкіру. Коротке волосся розчісують, рухаючи гребінцем від поверхні шкіри у напрямку до кінців волосся. Довге волосся розчісують від кінця окремих пучків, а потім поступово переходять все ближче до шкіри. Не можна користуватися спільним гребінцем. Гребінці потрібно періодично протирати етиловим спиртом, мити в гарячій воді з додаванням гідрокарбонату натрію до 2% концентрації чи нашатирного спирту.

Догляд за нігтями. Нігті на руках і ногах хворим обрізують кожного тижня. Це краще робити після гігієнічної ванни або перед обтиранням. Причому на руках нігті обр зують закруглено, а на ногах - по прямій лінії.

Пролежні, їх профілактика. Пролежень - це поверхнева чи глибока виразка, що утворюється внаслідок порушення місцевого кровообігу. Спочатку спостерігається блідість шкіри з наступним почервонінням. Поява пролежнів - свідчення поганого догляду за хворим, при цьому важливе значення має загальний стан хворого. Причиною виникнення пролежнів є те чи інше здавлювання. Появу їх спричиняє незручна, нерівна постіль, яка рідко перестилається, при наявності складок і залишків їжі, рубці на сорочках і простирадлі, а також мацерація шкіри у важкохворих у результаті несистематичного обтирання та обмивання шкіри, що забруднені сечею.

Пролежні з'являються в основному у хворих, що страж­дають важкими виснажливими захворюваннями, які зму­шують їх довго перебувати в ліжку. Пролежні у таких хворих утворюються в місцях тривалого стиснення шкіри та підшкірної клітковини між виступами кісток і постіллю, тобто найчастіше пролежні локалізуються в ділянці криж, лопаток, потилиці, сідничних горбів, ліктів або п'яток та інших місцях, де м'які тканини стискуються між кісткою та постіллю.

Найкраща профілактика пролежнів - усунення причин, що їх викликають та належний догляд за хворими. А це:

1. Простирадло повинно бути чистим і без складок. Найкраще його прив'язувати стрічкою до матраца. Вранці та перед сном простирадла витрушують, усувають залишки їжі.

2. Дуже важливий туалет шкіри, особливо у важкохворих, у ділянках складок і в місцях, що найбільш небезпечні у відношенні до пролежнів. Після обмивання та обтирання теплою водою з милом шкіру висушують рушником, потім міняють білизну.

3. Особливо часто потрібно міняти білизну у важкохворих. Робити це потрібно своєчасно, а туалет шкіри здійснити відразу після забруднення не рідше двох разів на тиждень.

4. Місця, де найчастіше утворюються пролежні, розтирають стерильною серветкою, змоченою 10% розчином камфорного спирту, одеколоном, 0,5% розчином нашатирного спирту не менше одного разу на добу, роблять легкий масаж. Щодня кварцують шкіру спини та сідничних ділянок.

5. Ділянки почервоніння шкіри в місцях стиснення обробляють 5-10% розчином перманганату калію. При цьому утворюється кірка, яка захищає шкіру від зволоження та інфікування.

10. Періодично погрібно нагадувати хворим про необхідність змінити положення та допомогти їм у цьому (через рожні 2 години).

11. Під місця найбільшого тиску підкладають надувніггумові круги, на які надягають наволочки, а під лікті та п'ятки-вватно- марлеві круги. Слабо надутий круг використовуюсь при пролежнях у крижово-куприкових місцях.

12. Особливо обережно потрібно підкладати суднсо при пролежнях у крижово-куприковій ділянці. В таких випадках належить користуватися гумовим судном.

13. Хворим з нетриманням сечі застосовують гумовес^УДно. Надувають його за допомогою насоса. При нетриманні сечі користуються також сечоприймачами, які прикріплююсь до пояса і стегон хворого пряжками. Широкого застосування набули за останні роки памперси для дорослих.

14. Якщо утворилися пухирі, їх змащують діамант °тим зеленим, потім накладають суху асептичну пов'язку. Шри обмеженому некрозі змертвілі тканини вилущують, ЗДКЦЗИ- вають стерильною серветкою, змоченою розчином фурациліну. В міру очищення рани переходять на мазеві пов’язки (1% синтоміцинова мазь, 10% стрептоцидова мазь) .

Приєднання інфекції у таких хворих може призвести до сепсису, стати причиною смерті.

ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА, ПУЛЬС, АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК, ДИХАННЯ. МЕТОДИКА IX ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОЦІНКА

Цінне діагностичне значення в обстеженні хворого має вимірювання температури тіла, артеріального тису та визначення пульсу на периферійних артеріях.

Температура тіла відображає ступінь реактивоості організму хворого, тому вона є цінним показником його таніну в боротьбі з інфекцією.

Причиною підвищення температури тіла може бу^и н не тільки інфекція, але й розпад тканин при злоякісних пух-'і^на:вах, некрозі тканини (наприклад при інфаркті), крововилив * У тканину, швидкому руйнуванні в крові еритроцитів, чододі зустрічається лихоманка при захворюваннях ЦНС. Стіннінь підвищення температури тіла значною мірою залежить від стану організму хворого: при однаковій інфекційній хворобі у різних людей вона може бути різною. Наприклад, при пневмонії у молодих людей температура досягає 40° С і вище, а у похилому віці та у виснажених осіб такого значного підвищення не спостерігається.

У здорової людини температура тіла постійна з незначним коливанням у ранкові та вечірні години (36,6-37°С). Вранці температура нижча на декілька десятих градуса, а ввечері вища. Вона не повинна перевищувати 37° С, а коливання знаходяться в межах від 0,5 до 1°С.

Температуру вимірюють двічі на день (о 7-8 годині ранку і о 17-19 годині вечора) медичним термометром зі шкалою, градуйованою за Цельсієм від 34 ⁰ до 42° з поділками по 0,1°.

Температуру тіла вимірюють переважно в підпаховій впадині протягом 10 хвилин. Можна вимірювати температуру тіла у паховій складці протягом 10 хвилин, а у грудних дітей та у ослаблених хворих - у ротовій порожнині та у прямій кишці (протягом 5 хв.) Потрібно пам'ятати, що температура в прямій кишці та в ротовій порожнині на 0,5-1 °С вища, ніж при вимірюванні її в підпаховій ямці та у паховій складці.