7. А ір , аглютиногенів також два - а і в. У крові одної особи ніколи немає збігу однойменного аглютиніну й аглютиногену ( а з а, (3 з в).

За природним розподілом аглютинінів і аглютиногенів виді­ляють чотири групи крові.

В еритроцитах крові першої, або як її називають 0 групи немає аглютиногенів, а в плазмі є два аглютиніни.

В еритроцитах крові другої групи або групи А, є аглютиноген А, а в плазмі аглютинін р.

У крові третьої групи, групи В, аглютиногена В, а в плазмі аглютинін а .

У четвертій групі, групі АВ, в еритроцитах - два аглютиногена А і В, а в плазмі аглютиніна немає.

Кров однієї людини можна перелити іншій, тільки зважаючи на його групову належність. Перед переливанням крові особливу увагу звертають на аглютиногени еритро­цитів, оскільки вони у людини, якій переливають кров, тобто у реципієнта, можуть зустрічатися з спорідненими аглюти­нінами і склеюватись .

Аглютинінам крові донора не надають рішучого значення, оскільки вони в крові реципієнта значно розбавляються і гублять свою здібність аглютинувати еритроцити реципієнта. Виходячи з цього правила, люди першої групи є універ­сальними донорами, а особи з четвертою групою - універ­сальними реципієнтами.

У 1940р. відкрито в еритроцитах ще одну речовину - резус- фактор, що зустрічається у 85% людей. Переливання резус позитивної крові реципієнтові, у якого немає Rh - фактора, приводить до появи в його плазмі антирезус тіл, здатних аглютинувати еритроцити при повторних переливаннях резус-позигивної крові. Тому потрібно визначити також і Rh - фактор крові. Розвиток резус-позитивноґо плода у резус - негативної матері призводить до резус-конфлікту, який може бути причиною народження мертвої дитини.

ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

Кровоносна система є замкнутою, тому кров безпосередньо н< контактує з клітинами. Безпосередній контакт клітин ідійснюється тільки з тканиною рідиною, яка заповнює міжклітинні щілини і виконує роль зв'язуючої ланки між клітинами і кров'ю. Тканинна рідина постійно оновлюється. Нона фільтрується артеріальними відділами виконує роль ін'нзуючої ланки між клітинами і кров'ю. Тканинна рідина постійно оновлюється. Вона фільтрується артеріальними від­ділами капілярів внаслідок значного тиску крові в цих відділах і а повертається у їх венозні відділи, де тиск крові знижується. <)дпак частина рідини відтікає із тканини по особливих судинах, нкі дістали назву лімфатичних судин. Рідина цих судин - лімфа, ні своїм складом і властивостями нагадує плазму крові, відрізняючись від неї меншим вмістом білків.

Лімфатичні судини починаються з розгалуженої сітки замкнених капілярів, стінки яких відрізняються високою проникністю та здатністю всмоктувати колоїдні розчини, до яких належить і тканинна рідина. Лімфатичні капіляри впадають у лімфатичні судини, які вводять лімфу до двох найбільших лімфатичних проток - грудної лімфатичної протоки, що є колектором лімфи із трьох четвертих частин нашого тіла, і до правої лімфатичної протоки, яка збирає лімфу із правої верхньої частини тіл. Обидві лімфатичні протоки впадають у підклю­чичні вени - грудна протока в ліву, а права протока - в праву.

Отже, лімфа утворюється внаслідок фільтрації крові, обміну речовин і процесів всмоктування і повертається в кров. Велика частина лімфатичних судин розташовується паралельно з кровоносними судинами, однак на відміну від кровоносних, вони проводять свій рідкий вміст переважно тільки в одному напрямі - від периферичних органів, що дає підставу розглядати їх як систему судин, яка доповнює функцію венозної системи. Лімфа тече повільно. Якщо лімфоутворення перевищує лімфовідплив, то виникає набряклість тканини, або набряки.

На відміну від венозних судин, лімфатичні судини перериваються на своєму шляху невеликими круглими або поздовжніми тільцями - лімфатичними вузлами. Лімфатичні вузли утворені із лімфоїдної тканини і покриті щільною сполучнотканинною оболонкою.

Лімфатичні вузли виконують подвійну роль: це кровот­ворні органи, в яких відбувається розвиток лімфоцитів, і внутрішні бар'єри організму. Бар'єрна функція виконується ретикулоендотеліальними елементами, які затримують різни агентів, що потрапляють у тканини при їх пошкодженні, т^ знешкоджують їх.

Лімфатичні вузли, як правило, розташовані групами Кожна з цих груп контролює лімфовідгілив із певних ділянок тіла, у зв'язку з чим їх прийнято називати регіональними лімфатичними вузлами. Так, пахвинні вузли контролюють! лімфовідплив із відповідної верхньої кінцівки, передньобіч ної стінки грудної клітини та грудної залози, а пахвинні| лімфатичні вузли - з ділянки, що охоплює відповідну нижню| кінцівку, статеві органи, стінку таза і частково стінк черевної порожнини. Є також шийні, підщелепні, ліктьові* підколінні та інші групи регіональних лімфатичних вузлів

Всі органи, в яких утворюється, переміщується і зміню свій склад лімфа, об'єднуються в єдину лімфатичну систему

БУДОВА І ФУНКЦІ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Органи дихання: носова порожнина, гортань, трахея, бронхи, легені. Початковим відділом дихальних шляхів являється порожнина носа, і, водночас, вона є органом нюху. Порожнина носа пов'язана з повітроносними пазухами сусідніх кісток: верхньою щелепою, лобною, ґратчастими пазухами. При захворюванні порожнини носа і носоглотки патологічний процес може розповсюджуватись на придаточні пазухи.

Гортань лежить в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців, нижче під'язикової кістки на передній поверхні шиї, утворюючи тут помітне підвищення. При розмові і кашлі гортань зміщуєть­ся, слідуючи за під'язиковою кісткою, з якою вона з'єднана. Вона утворена декількома хрящами - перснеподібним, який розміщений в нижньому її відділі; щитоподібним, який утворює передньо-бокові стінки; зверху отвір гортані прикриває надгортанник; ззаду знаходяться більш м'які парні хрящі: черпакуваті, рожкоподібні і клиноподібні. Хрящі з'єднуються між собою суглобами і зв'язками, і можуть змінювати своє положення один відносно одного завдяки наявності м'язів.

Порожнина гортані вкрита слизовою оболонкою, і по­діляється на верхній, середній і нижній відділи. Найбільш складно створений середній відділ, де на бокових стінках є дві мири складок, між якими утворюються заглиблення - шлуночки

8. ортані. Верхні складки називаються несправжніми голосовими,

9. нижні - справжніми голосовими. В товщі останніх лежать і о юсові зв'язки, утворені еластичними волокнами і м'язами.

Проміжок між правою і лівою голосовою складкою називається голосовою щілиною. Голосові складки натягнуті між щитоподібним і черпакоподібними хрящами і служать для відтворення звуків. Внаслідок зміни положення хрящів під дією м'язів гортані може змінюватись ширина голосової щілини і Ііатяг голосових зв'язок. Повітря, що видихається, коливає голосові зв'язки, внаслідок чого виникають звуки. Розширює голосову щілину один м'яз - задній персне-черпакогюдібний, п звужують декілька.

Трахея, стінки якої складаються з 16-20 неповних хрящових кілець, з'єднаних зв'язками, починається нарівні нижнього краю шийного хребця і закінчується на рівні грудного, де трахея розділяється на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією (роздвоєння). Довжина трахеї - 9-12 см., поперечний діаметр - 1,5-1,8 см.

Від трахеї, майже під прямим кутом, відходять головні бронхи. Правий бронх ширший, але коротший, ніж лівий. Стінка головних бронхів, як і трахея, містить неповні хрящові кільця. З'єднувальна основа їх багата еластичними волок­нами. Головні бронхи діляться в легенях на часткові, які поділяються на сег ментні; останні продовжують ділитись, у творюючи бронхіальне дерево легенів.

Легені містяться в грудній порожнині по обидва боки від серця і великих судин, покриті вісцеральним листком плеври, яка утворює навколо них два замкнутих плевральних мішки. В легенях розрізняють три поверхні. На середостінній поверхні < ворота легені, - це місце, через яке бронхи і легенева артерія входять, а дві легеневі вени виходять з легені, складаючи разом корінь легенів. Кожна легеня за допомогою борозни ділиться на частини: права на три (верхню, середню, нижню), ліва - на дві (верхню, нижню). Частини легенів складаються з сегментів. У кожній легені нараховується по десять сегментів.

Сегментарні бронхи неодноразово діляться в напрямку до нерефирії легені. Бронх з просвітом 1 мм в діаметрі входить в частку легені.

Всередині легені розгалуження бронхів продовжується. Вони отримали назву бронхіол. Респіраторні бронхіоли з гронами мішечків - альвеол, численні гілочки бронхіол – альвеолярними ходами. Для здійснення процесу дихання зовнішня поверхня легень повинна рухатись вільно відносно стінок грудної клітини. Це забезпечується тим, що легені і стінки грудної клітини вкриті гладенькою серозною оболонкою - плеврою, подібною до серозної оболонки серця і черевної порожнини. Легенева, або вісцеральна плевра переходить біля кореня легені в пристінкову, або парієтальну плевру. Пристінкова плевра, залежно від місця прилягання, ділиться на 3 частини: середостінну, реберну та діафрагмальну. Між обома листками плеври знаходиться щілиноподібний простір - плевральна порожнина, яка має незначну кількість серозної рідини, що зволожує плевру, полегшуючи ковзання зовнішньої поверхні легень при дихальних рухах.

Прилягаючи до стінок грудної клітини, легені завжди розтягнуті. Внаслідок протидії еластичної тканини легень силі їхнього розтягнення в плевральній порожнині створюється тиск, нижчий від атмосферного (особливо у фазі вдиху, коли легеня додатково розтягується). Від'ємний тиск підтримується завдяки цілісності стінок плевральної порожнини. їх пошкодження веде до надходження повітря в плевральну порожнину, до утворення т.зв. пневмотораксу. При пневмотораксі сила розтягнення перестає діяти: еластична легеня спадається в напрямі кореня легені і перестає брати участь в диханні, що створює небезпеку удушення (асфіксії), особливо коли повітря проникає в обидві плевральні порожнини.

Простір грудної порожнини між правою і лівою легенями має назву середостіння. В ньому розташовані важливі органи: серце, кровоносні та лімфатичні судини, стравохід, загрудинна залоза, блукаючий та діафрагмальний нерви та ін.