Ентеральне введення лікарських препаратів

Вживання ліків через рот легке і доступне, хоча має деякі недоліки: часткове руйнування їх травними ферментами та інактивація в печінці, неповне всмоктування в травному каналі. Їх приймають через певний проміжок часу перед вживанням їжі, після чи під час вживання в певній дозі, наприклад: ліки, які посилюють апетит, приймають перед вживанням їжі, після - ті засоби, що сприяють травленню, а під час вживання їжі - ті ліки, які викликають подразнення оболонки шлунка.

Мікстуру п'ють столовими (відповідає І5г ліків), десертни­ми (10г) або чайними (5г) ложками.

Краплі накапують у склянку з водою, порошок всипають якомога далі від кінчика язика, запиваючи перевареною водою.

Таблетки, пілюлі кладуть на язик і проковтують разом з во­дою. Спосіб введення ліків під язик має ту перевагу, що ефект повніший, бо слизова оболонка ротової порожнини має добру всмоктувальну здатність. Завдяки інтенсивному кровопоста­чанню вже через 1-2 хвилини ліки діють на організм, а обми­наючи печінку й уникаючи руйнівної дії травних ферментів, ліки повністю всмоктуються у кров. Найчастіше сублінгвально (під язик) застосовують серцеві препарати (валідол, нітрогліцерин).

Через пряму кишку лікувальні препарати (клізми та свічки) застосовують тоді, коли погрібно обминути печінку, слизову оболонку шлунка, а також у хворих, які не можуть з тих чи інших причин вживати ліки через рот. Проте, лікувальні препарати білкової, жирової та полісахаридної природи через відсутність ферментів у прямій кишці не можуть гтрМти через її стінку і діють тільки місцево.

Лікувальну клізму ставлять не раніше, ніж через ЗО хвилин після очисної. Ліків температурою 38-40° повинно бути 50- 100г., при крапельній клізмі - до 500г.

Свічки - це конусоподібні лікарські форми, вагою 2-3 г, котрі мають за основу масло какао, що легко плавиться при температурі тіла, тому їх запаковують у воскований папір. Перед вживанням свічку розгортають, залишаючи обгортку лише на тупому кінці. Хворий лягає на бік, зігнувши в колінах ноги, а свічку гострим кінцем двома пальцями вставляють у задній прохід. Потім свічку швидко витискають із обгортки і одним пальцем проштовхують за сфінктер.

Парентеральне введення лікарських препаратів

Парентерально вводять ліки шляхом ін'єкції (впорскування), які бувають внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом'язові. внутрішньовенні, внутрішньоартеріальні. Шляхом ін'єкції ліки можна вводити в плевральну, черевну порожнину, серце, орожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал. Потрапляючи у кров, ліки обминають печінку та уникають дії травних ферментів, що забезпечує швидку дію препаратів і мож­ливість точного їх дозування. Для виконання ін'єкцій ко­ристуються шприцом одноразового використання та шприцом- тюбиком і з спеціальних пластмас, які стерилізують у заводсь­ких умовах і заповнюють лікарськими препаратами. Перед використанням шприца-тюбика муфту голки нагвинчують на шийку тюбика. Потім знімають ковпачок з голки і роблять ін'єкцію, при цьому стискають пальцями шприц-тюбик, вводять препарат, а далі, не послаблюючи пальців, щоб уникнути аспірації введеного препарату, виймають голку з тканин.

Ін'єкції виконуються за допомогою шприців одноразового використання, ємність яких від 1 до 20 мл. Шприц складається з порожнистого циліндра з нанесеними поділками і поршнем. Один кінець циліндра закінчується конусом для насадки муфти голки. Поршень насаджений на стержень з рукояткою. Ін'єкційна голка - порожниста, вузька, металева трубка, виготовлена з нержавіючої сталі, один кінець якої косо зрізаний і загострений, а на другому закріплена муфта з латуні. Перед тим, як зібрати шприц, руки миють водою з милом і протирають спиртом. Розкривають пакет, не торкаючись внутрішньої (стерильної) поверхні пакета, голку беруть за муфту і закріплюють її на конус шприца, не торкаючись при цьому вістря. Зібраний шприц кладуть на внутрішню поверхню пакета. Перш ніж набрати в шприц ліки, потрібно перевірити напис на ампулі чи флаконі та придатність ліків. Ампулу струшують, щоб весь розчин знаходився у нижній частині. Шийку протирають ватною кулькою, змоченою спиртом, надпилюють терпугом і відламують, обгорнувши змоченою в 96% спирті марлевою кулькою. Наповнюють шприц ліками так, як указано на малюнку. Перед введенням ліків видаляють пухирці повітря до появи крапель ліків з просвіту голки, тримаючи шприц з голкою вертикально.

При ін'єкції олійної рідини ампулу підігрівають на водяній бані до температури 38°С.

Щоб набрати ліки з флакона, відкривають алюмінієву кришку пінцетом, гумовий корок обробляють ватною кулькою зі спиртом, а якщо у флаконі лійй>знаходяться в порошкоподібному стані, то в шприц набирають необхідну кількість розчинника. Проколовши на невелику глибину гумовий корок, вводять розчинник у флакон.

У порошкоподібному вигляді найчастіше випускають антибіотики. Дозуються антибіотики в одиницях дії (ОД). Перед введенням їх розчиняють стерильною водою для ін'єкцій, ізотонічним розчином натрію хлориду, а солі бензилпеніциліну ще 0,5% розчином новокаїну з розрахунку 1 мл. розчинника на кожні 100 000 ОД антибіотика.

Внутрішньошкірні ін'єкції призначають для місцевого знеболення та діагностичних проб з метою діагностики туберкульозу (проба Манту), ехінококозу (проба Каццоні), бруцельозу (проба Бюрне), профілактики правця.

Для діагностичних проб використовують переважно шкіру внутрішньої (долонної) поверхні передпліччя і найкоротшу ін'єкційну голку . Кількість рідини для введення - від кількох крапель до 1 мл. Підготовку рук медичної сестри, збирання шприца, набирання ліків проводять за загальноприйнятими правилами. Положення хворого сидячи. Місце ін'єкції проти­рають двома ватними кульками, змоченими 96% спиртом. Шприц беруть у праву руку так, щоб І, III і IV пальці утримували циліндр, II - муфту голки, а У-поршень. Видаляють пухирці повітря з шприца, лівою рукою обхоплюють передпліччя знизу і злегка розтягують шкіру. Тримаючи шприц з голкою зрізом догори і майже паралельно до місця для виконання підшкірних ін'єкцій поверхні шкіри, вколюють голку так, щоб занурився її зріз. Лівою рукою повільно натискають на поршень і вводять вміст шприца. При цьому на місці ін'єкції утворюється білуватий горбик. Ватну кульку зі спиртом прикладають до місця ін'єкції і швидким рухом витягають голку.

Підшкірні ін'єкції забезпечують відносно швидкі (через 20 хвилин) всмоктування ліків у загальне коло кровообігу. Для підшкірних ін'єкцій використовують зовнішню поверхню плеча, підлопаткову ділянку, передньозовнішню поверхню стегна, бокову частину передньої черевної стінки і ділянку навколо пупка. Протипоказані підшкірні ін'єкції при глибоких змінах шкіри, опіках, ранах, гнійниках, набряках і рубцевих змінах підшкірної основи.

Для виконання підшкірних ін'єкцій використовують шприц об'ємом 1-2-5 мл., голку довжиною 20 мм. і діаметром 0,4 мм. Максимальний об'єм не повинен перевищувати 5 мл. Після підготовки рук шкіру у місці ін'єкції протирають 96% сииртом. Після видалення повітря із шприца, тримаючи його у правій руці, як показано на малюнку, вказівним та великим пальцями лівої руки захоплюють шкіру з підшкірною основою у відповідній ділянці і відтягують її догори.Коротким швидким рухом під гострим кутом (30-45° ) по току лімфи (від периферії до центру) вколюють голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу утвореної складки на глибину 1-2 см між І та II пальцями лівої руки. Після проколу шкіри складку відпус­кають і II- III пальцями лівої руки затискають обід циліндра шприца, а 1-м пальцем натискують на рукоятку поршня і повільно вводять ліки під шкіру. Потім лівою рукою прикладають змочену в 96% спирті ватну кульку до місця уколу і швидким рухом витягають голку. Цією ж ватою лівою рукою злегка масажують місце введення ліків, щоб вони краще розподілилися в підшкірній основі.

При введенні олійних розчинів слід пам'ятати, що перед набиранням ліків у шприц ампулу з розчином необхідно підігріти на водяній бані до температури 25-30° С. Вводити ці розчини треба двомоментно: після введення голки складку шкіри відпускають і лівою рукою підтягують поршень шприца до себе, щоб перевірити, чи не потрапила голка в просвіт кровоносної судини. Якщо кров у шприці відсутня, ліки повільно вводять. При наявності крові в шприці необхідно трошки підтягнути голку з шприцом на себе і, не виймаючи її, ввести під іншим кутом. Після введення олійних розчинів місце ін'єкції слід добре помасажувати, а для кращого розсмоктування ліків на місце ін'єкції можна накласти зігрівальний компрес або грілку.

При підшкірних ін'єкціях можливі ускладнення. Одним з них є потрапляння голки у просвіт кровоносної судини 1 введення в неї лікарських речовин. Потрапляння у просвіт судини олійних розчинів може спричинити жирову емболію. Поранення стінки судини голкою призводить до кровотечі та підшкірних крововиливів.

Внутрішньом'язові ін'єкції найчастіше проводять у верхньо- зовнішній квадрат сідниці або у передньо-зовнішню поверхню стегна. Завдяки наявностіі у м'язах численних кровоносних та лімфатичних судин препарат всмоктується швидше, одно­разово вводять не більше як 10 мл розчину. При введенні ліків хворий лежить на животі або на боці. При цьому м'язи розслаблюються. Після обробки рук та шкіри спиртом , шкіру на місці уколу розтягують та фіксують між 1 та 2 пальцем лівої руки . Шприц тримають у правій руці ( 2-м пальцем притримують поршень, а 5-м муфту голки, останніми пальцями - циліндр шприца). Вколюють голку перпендикулярно до поверхні шкіри на глибину 5-7 см, після чого трошки відтягують поршень і переконуються, що голка не попала в просвіт судини. При появі крові в шприці голку підтягують або зовсім витягують. Місце уколу притискають стерильною ватною кулькою, змоченою 96% спиртом. Одномоментне введення великих об'ємів лікарських препаратів (понад 10 мл) призво­дить до перерозтягнення м'язів і поганого розсмоктування ліків. При неправильному виборі місця ін'єкції внаслідок попадання голки в нервовий стовбур можуть виникнути парези та паралічі. Іноді при введенні лікарських препаратів (особливо антибіотиків) можуть виникати різноманітні алергічні реакції, тому проводять пробу на чутливість організму до таких ліків. Не виключена можливість поломки голки, тому при введенні її стежать, щоб над поверхнею шкіри залишалося не менше, ніж 1 см довжини голки.

Внутрішньовенна ін'єкція - складна маніпуляція, при виконанні якої можуть виникати деякі складності, тому її виконує лікар або досвідчена медична сестра.

Венепункція - прокол вени з метою забору крові для лабораторного дослідження, з метою кровопускання чи вимірювання венозного тиску, введення в вену різних лікарських препаратів. Шприц, руки медсестри та поверхню шкіри старанно обробляють, суворо дотримуючись правил асептики. Для венепункції найчастіше використовують поверхневі вени ліктьового згину, якщо вони слабо контуруюгься, можна використовувати вени тильної поверхи передпліччя кистей, НИЖНІХ КІНЦІВОК, ГОЛОВИ або зовнішні яремні вени. Кровопускання проводять лише в присутності лікаря. Показниками для нього служать гіпертонічний криз, серцева астма, набряк легень. При цьому зменшується об'єм циркулюючої крові й полегшується робота серця (в середньому(300-500 мл).

Внутрішньовенне введення ліків можна проводити струмінго (внутрішньовенна ін'єкція) та крапельно (внутрішньовенне вливання). Внутрішньовенна ін'єкція застосовується для екстреного введення лікарських препаратів при загрозливих станах організму, а також для введення препаратів, які г;є можна ввести підшкірно і внутрішньом'язово.

Для внутрішньовенних ін'єкцій використовують шприц ємкістю 10-20 мл., голку довжиною 4 см і діаметром 0,8мм.

Для тривалого внутрішньовенного введення ліків вико­ристовую пластикові системи одноразового користуванні Внутрішньовенне вливання - тривала процедура, яка вимагає від хворого терпіння і повного спокою. Медична сестра повинна постійно стежити за роботою системи. Після закінчення інфузії гвинтовий затискач закривають, прикладають стерильну ватну кульку, змочену 96% спиртом до місця ін'єкції і швидким рухом виймають голку. Хворого просять зігнути руку в ліктьовому суглобі і потримати її в такому положенні протягом 3-5 хвилин.

ДОГЛЯД ЗА ЗДОРОВИМИ ТА ХВОРИМИ ДІТЬМИ

Догляд за новонародженою дитиною не менш складний, ніж за хворою. Тому батьки, особливості, у яких народилася перша дитина, потребують поради і допомоги, бо навіть незначні огріхи у догляді можуть призвести до тяжкого захворювання немовляти.

На 1-му місяці життя діти погано пристосовані до> зовнішнього середовища. Функції внутрішніх органів* недосконалі, а захисні властивості організму недостатні. У зв'язку з цим вони дуже чутливі до різних несприятливий впливів зовнішнього середовища.

Особливу увагу належить приділяти створенню новонародженим відповідних гігієнічних умов, правильній організації режиму дня, годування, прогулянок, купання. Краще, щоб дитина знаходилась у окремій світлій кімнаті (бажано на сонячному боці), яку треба 5-7 разів на день провітрювати у холодну пору року або тримати з відкритими вікнами, фрамугами, кватиркою у теплий час. Якщо окремої кімнати виділити не можна, відводять кращу частину загальної кімнати. У кімнаті, де перебуває дитина, не можна курити, прати, готувати їжу.

У кімнаті новонародженого підтримують ідеальну чистоту. У ній не повинно бути килимів, килимових доріжок та інших речей, які збирають пил. Систематичне вологе прибирання здійснюють тоді, коли дитини немає у кімнаті.

Ліжко. Немовляті потрібно забезпечити окреме ліжко. Матрац роблять твердим (з морської трави, кінського волосу, мочали). Не варто користуватися пуховими та ватними матрацами. Дітям на них незручно, жарко і їх важко чистити. Ковдру треба мати одну легку й одну теплу. На них одягають підодіяльник. Подушка немовляті не потрібна. Замість неї під голову кладуть складену у кілька разів пелюшку. Положення дитини періодично змінюють (на спині, на боці).Загальна тривалість сну у перші тижні життя - 21-22 години.

Одяг дитині шиють з м'яких бавовняних тканин без цупких швів. Усього треба мати 6-8 сорочечок з тонкої м'якої бавовняної тканини, 5-6 теплих фланелевих сорочечок з зашитими або довгими рукавами, 20-24- тонкі білі бавовняні пелюшки (розміром 100x100см), 10-15 фланелевих пелюшок. Крім того, потрібно 20-24- підгузники .розміром (60-65см), які роблять з м'якої тканини чи марлі. Вони замінюють дитині штанці.

Сповивання. При сповиванні не можна порушувати природної пози дитини - із зігнутими руками й ногами, бо вона захисна, у такій позі зменшується поверхня тепловіддачі і забезпечується належний рівень теплопродукції. Крім того, при випростуванні рук і ніг вздовж тіла може порушуватись розвиток нервово-м'язового апарату дитини.

Годують новонародженого через кожні 3-3,5 год. .(6-7 годувань) з обов'язковою перервою вночі на 6-6,5 год. Найприроднішим і найкориснішим є грудне вигодовування. Перед годуванням матері треба вимити руки, пов'язати на голову хустку, обмити кип'яченою водою молочні залози і зцідити перші краплини молока. Це запобігає проникненню в організм інфекції. Під час годування, мати сидить на стільці, під ногу підставлена лавочка. Мати тримає дитину так, щоб голова її була на ліктьовому згині матері, а тулуб – на колінах. Вільною рукою мати вводить сосок у рот дитині так, щоб вона могла захопити і навколососкове кружальці

При грудному вигодовуванні передбачають прикорм - введення продуктів з метою урізноманітнення їжі стимуляції залоз травного тракту. Вводити прикорм починають з 2-го місяця. Соки вводять на початку 2-го місяця, овочеві відвари, кисломолочні продукти, фрукти - з 3-5 місяця, м'ясо - з місяця.

Правила введення прикорму:

1). Невелика кількість нових продуктів ( кілька крапель, чайна ложечка) з поступовим збільшенням дози.

2). Годування прикормом проводять між прийомами їжі, з часом одне з годувань замінюють прикормом.

3). Гомогенність (однорідність) їжі: продукти протерті, перемелені, напіврідкі чи рідкі.

4). Вводять у раціон тільки один новий продукт протягом декількох діб (профілактика алергії).

5). Не вводять новий продукт у гарячу пору дня.

6). Не вводити прикорм якщо дитина хвора.

Крім грудного годування, існують штучне та змішане годування. Найчастіше їх використовують при недостатності чи відсутності молока матері.

Докорм - введення в раціон малюка харчових продуктів для доповнення об'єму їжі. Докорм може складатись із спеціальних сумішей, які близькі за вмістом до грудного молока: “Малыш”, "Малятко", "Бона", і т.п. Суміші містять збалансовану кількість білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів та вітамінів. Але замінити грудне молоко можна і коров'ячим, розвівши його попередньо кип'яченою водою, рисовим, гречаним, вівсяним відваром в пропорції 1:1( суміш - Б), 2:1 (суміш - В).

У кількамісячному віці прикорм можна використовувати як докорм. При відсутності материнського молока поряд з докормом, вводять прикорм згідно віку.

Купання. Якщо у новонародженого суха пупкова ранка, його можна починати купати. Це краще робити ввечері, перед останнім годуванням. Перед купанням ванну ретельно миють з милом. Користуються кип'яченою водою, або відваром череди, хвої, календули, тощо, щоб запобігти проникненню інфекції через шкіру. Температура води (її вимірюють водяним термометром) близька до температури тіла(36,5-37^о С)

Води у ванночку наливають стільки, щоб вона покрила ноги, руки, живіт і плечі немовляти. На дно ванночки кладуть пелюшку. Під час купання голову і верхню частину тулуба підгримують лівою рукою, а миють дитину правою. Обличчя миють окремо. Гігієнічну ванну роблять щодня. Тривалість її 5-7 хвилин. Купання закінчують обливанням чистою водою, температура якої на І-2°С нижча за температуру води при купанні. Один-два рази на тиждень при купанні вико­ристовують дитяче мило. Користуватися для купання дітей туалетним милом вищих гатунків недоречно, бо в них можуть бути шкідливі для дітей ароматичні додатки. Після купання немовля обережно витирають чистим простиралом, складки шкіри змащують олією або дитячим кремом.

Загартовуючі процедури та фізичні вправи. З раннього віку дітям треба проводити загартовуючі процедури та фізичні вправи, від найпростіших до більш складних. До загартовуючих процедур відносяться:

- повітряні ванни ( в приміщені чи на вулиці в затінку);

- сонячні ванни (кварцування, в мережевній тіні дерев - до року);

- вологі обтирання (з поступовим зниженням температури: на 0,5°С протягом 2-3 днів),

- обливання ступень, усього тіла і т.д.

Комплекси фізичних вправ підбирають відповідно до віку і стану дитини (з 1-1,5 міс.), від погладжування, легкого масажу, викладання на животик, зведення та розведення рук до складних вправ з м'ячиком чи іншими снарядами.

При захворюваннях вуха у дитини для випрямлення слухового проходу вушну раковину відтягують вбік і вниз, тоді як дорослим - вбік і вгору.

При догляді за слизовою оболонкою носа необхідна особлива обережність, щоб запобігти її пошкодженню. А у дітей, що не вміють сякатися, необхідно видаляти слиз із носових ходів грушевидним балончиком з м'яким нако­нечником, розрідивши його кількома краплями 1% содового розчину чи грудного молока.

Особливості основних обстежень. При вимірюванні основних функціональних показників враховують, що:

- пульс дитини частіший, ніж у дорослих (у новонароджених - 120-140 ударів за хвилину), а у хворих дітей на периферії променева артерія може погано прощупуватись;

- дихання дитини частіше, ніж у дорослих (40-50 за хв. у ново народжених), при важких захворюваннях може мінятись його ритм, глибина і важко реєструються дихальні рухи (тоді застосовують фонендоскоп);

- температура у дітей, особливо наймолодших, дуже легко змінюється під впливом факторів навколишнього сере­довища (перегрівання, охолодження), в нормі на 0,3-0,4°С вища, ніж у дорослих;

- при вимірюванні температури у дітей грудного віку найчас тіше використовують пряму кишку чи пахову складку, термо­метр слід притримувати протягом усього часу вимірювання;

- артеріальний тиск дещо нижчий, ніж у дорослих.