18. Антропологічні основи розвитку особистості в ранній юності

Рання юність (від 14-15 до 18 років). Біологічно це період завершення фізичного дозрівання. Більшість дівчат і значна частина юнаків вступають в нього вже Постпубертатная, на його частку припадає завдання усунення диспропорцій, обумовлених нерівномірністю дозрівання. До кінця цього періоду основні процеси біологічного дозрівання в більшості випадків завершені, так що подальший фізичний розвиток можна розглядати як що належить до циклу дорослості.

Головні інститути соціалізації особистості юнацтва не складаються в єдину систему, що істотно підвищує автономію особи від кожного з них окремо: батьківська сім'я, школа, суспільство однолітків, засоби масової комунікації.

Емоційна напруженість дружби знижується при появі любові. Юнацька любов передбачає велику ступінь інтимності, ніж дружба, і вона ніби включає в себе дружбу.

Самовизначення, як професійне, так і особистісне, стає центральним новоутворенням ранньої юності.

Центральний психологічний процес - формування особистої ідентичності - почуття індивідуальної самототожності, наступності та єдності.

Головне психологічне придбання ранньої юності - відкриття свого внутрішнього світу. Юнацьке «Я» ще невизначено, розпливчасто, воно нерідко переживається як невиразне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно підвищується його вибірковість і потреба в самоті. Переживаються перші сильні почуття до протилежної статі. Питання вибору професії стає одним з основних, що вимагають рішення. Сучасні дівчата і юнаки при його вирішенні на перше місце часто ставлять не інтерес і свої схильності, а престижність професії, характер оплати праці.

Н.Б. Крилова вважає характерним для цього віку визначення ситуації прийняття / неприйняття середовища і складного соціокультурного простору, подолання криз культурного самовизначення і самовираження, набуття досвіду всіляких культурних практик, знаходження свого місця в культурному просторі. Рішення стоїть завдання оволодіння професією стає умовою для найбільш повної самореалізації і самоздійснення.

18. Антропологічні основи розвитку особистості в пізній юності і дорослості

Пізня юність - період від 18 до 23 (25) років. Людина в цьому віці є дорослим і в біологічному, верб соціальному відношенні. Провідною сферою діяльності стає праця з диференціацією професійних інтересів. Освіта є спеціальним, професійним. Зростає ступінь матеріальної незалежності від батьків, багато молодих людей (особливо дівчата), в цьому віці обзаводяться власними сім'ями.

В юності відбувається становлення громадянської, психологічної зрілості, професійного самовизначення, сексуального самосвідомості, відкриття свого внутрішнього світу (Елліс, Гехмен, Катценмайер), рольове експериментування (Л.С. Виготський, І.С. Кон), планується і реалізується програма самозміни (Л.М. Куликова). В цілому це період «наднормативної активності» (Н.Г. Григор'єва), коли зростає роль соціалізації в засвоєнні нормативного поведінки з того чи іншого зразком.

Студентство - особлива мобільна соціальна група, специфічна спільність людей, об'єднаних інститутом вищої освіти. Метою її діяльності є організована за певною програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві. Вона має характерні, яскраво виражені риси, що визначають її аксіологічні установки, пов'язані як з процесом навчання у вищій школі, так і з отриманням професійної освіти. Контингент студентів вузів охоплює юнацький вік (в середньому 17-25 років).

Особливо бурхливо в період вузівського навчання йде розвиток спеціальних здібностей. Студент вперше стикається з багатьма видами діяльності, які є компонентами його майбутньої професії, тому необхідно приділяти особливу увагу діалоговим формам спілкування зі студентами, зокрема в процесі виконання курсових та дипломного проектів, проходження практик і т.п.

Емоційна сфера в студентському віці приходить до деякого урівноваженого стану, «заспокоюючись» після бурхливого розвитку і бродіння в підлітковий період. Але певні відгомони минулих «бур» іноді дають себе знати, особливо у студентів з затримками особистісного розвитку, тобто страждаючих інфантилізмом.

Умови педагогічного розвитку особистості - можливості індивіда (Внутрішні умови) до навчання з того чи іншого педагогічному зразком, що залежать від індивідуальної медико-психологічної основи освіти (здоров'я, інтелект, мотиваційно-характерологічні особливості особистості), з одного боку, і необхідні складові забезпечення процесу навчання (зовнішні умови) - з іншого.

Молодість (24-30 років). Перший період молодості - це період пошуків себе, вироблення індивідуальності, остаточного усвідомлення себе як дорослої людини з усіма правами та обов'язками, усвідомлення узагальненого, нереального характеру юнацьких (а тим більше підліткових) мрій, визначення більш конкретного уявлення про майбутнє життя, зустрічі з майбутнім чоловіком (дружиною).

Розквіт людини (31-40 років). Це середина життя, «золотий вік», період бурі, натиску і занепокоєння, величезної працездатності і віддачі. Усе досягнуте до цього часу здається недостатнім. До 30-35 років особистість набуває багатий життєвий досвід, людина стає повноцінним фахівцем, сім'янином. Це період високопродуктивного творчості. З'являється потреба передавати те краще, що накопичено.

Період зрілості (40-55 років). Епоха зрілості - вершина життєвого шляху особистості, особливо тоді, коли людина здорова, повний сил, бадьорості, знань, досвіду. Завдання всіх галузей науки, що мають відношення до проблем цього періоду, - сприяти збільшенню

Криза 50-55років, виділений Братусем, тісно пов'язаний «з тими чи іншими поворотами "соціальної ситуації розвитку" та з віковими перебудовами організму », або, іншими словами, з усвідомленням вікових перебудов, доданням їм того чи іншого особистісного сенсу.