7. Відомі українські та зарубіжні вчені-антропологи

Поняття «педагогічна антропологія» у науковий обіг ввів К. Д. Ушинський. Він використовував його при обговоренні питань про педагогічній науці та практиці підготовки педагогів. К.Д. Ушинський заклав основи спеціального вивчення людини як воспитуемого і вихователя з метою узгодити педагогічну теорію і практику з природою людини. Він вів педагогіку до ідеалу антропологічного універсалізму. Всі знання про людину повинно слугувати фундаментом для педагогіки - про душу, про тіло, про людському гуртожитку. 

Ушинський був першим, виділивши виховання як головний чинник людського розвитку. 

Аж до революції 1917 р. і деякий час після неї в нашій країні розвивалася школа педагогів-антропологів і психологів, послідовників Ушинського. Яскравими представниками її були К.К. Сент-Ілер, М.І. Демков, П.Ф. Каптерев, В.А. Вагнер, А.Ф. Лазурський і багато інших. 

Спеціально розробляв антропологічні основи виховання П.Ф. Лесгафт. В основу теоретичної педагогіки Лесгафт поклав антропологічний принцип, метою якого було з'ясування для педагога значення особистості дитини як найбільшої цінності. 

Вітчизняний лікар-психіатр Григорій Якович Трошин (1874-1938) опублікував у 1915фундаментальний двотомний працю "Антропологічні основи виховання. Порівняльна психологія нормальних і ненормальних дітей". У 1922 р. його вислали за кордон, він жив ​​і працював у Празі.

Вільгельм Дільтей, Мартін Бубер, Еріх Фромм, Отто Больнов, якщо обмежитися небагатьма із прикладів, взятими з XX століття, надавали стимули власне педагогічному мисленню саме антропологією в тому чи іншому її висвітленні. 

Ще на початку 1920-х рр.. Теодор Литт проголосив сутністю, а не матеріалом педагогічного мислення історію людської душі в її цілісному розумінні. 

Сильний стимул до розвитку педагогічної антропології в наш час надав Отто Фрідріх Больнов, внісши в неї мотиви простих життєвих проблем реального існування людей, щоденного буття, страху, надій, віри, способів самоствердження. 

Сучасна педагогічна антропологія запліднена також і нео-фрейдизмом. Ганні Фрейд, Мелані Кляйн, Еріха Фромма і Еріку Еріксону вдалося вписати імпульси, що йдуть від вродженої програми розвитку тіла, в складний і реалістично мислимий соціальний і культурний контекст. 

У другій половині ХХ ст. педагогічна антропологія як філософія педагогіки бурхливо розвивається в Німеччині. Понині актуальні педагогічно-антропологічні ідеї німецького філософа О. Фінка (1905-1975), особливо його концепція самовизначення особистості. 

На стику філософії та психології вельми плідно працював Ф. Лерш (1898-1972), представник розуміє психології та характерології. 

Грунтуючись на антропологічних уявленнях про амбівалентність відносин людини з навколишнім світом, Лерш дав цінну класифікацію мотивів поведінки. Серед них - участь, прагнення до продуктивної творчості, пізнавальні інтереси, любов, обов'язок, художні потреби, метафізичні потреби, релігійні шукання. 

Йоахім Ріттер і його школа (О. Марквард, Г. Любе і ін) показали, що науки про дух, тобтомистецтво і гуманітарні дисципліни, компенсують подвійність людини в сучасній цивілізації, відкривають для нього можливість індивідуалізації. 

Педагогічна та вікова психологи я. З 1930-х рр.. багато функцій педагогічної антропології в нашій країні взяла на себе педагогічна та вікова психологія. Талановиті і сміливі вчені - психологи Б.Г.Ананьєв, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, Д.Б. Ельконін, філософ Е.В. Ільєнков та інші - знайшли педагогічні принципи, засновані на глибокому знанні людської природи. Вони несуть у собі ще далеко не використаний цінний і у багатьох відношеннях новаторський матеріал.