Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

розвиток міжнародних відносин у Південно-Східній Азії. В деяких політичних і наукових колах цей центр при­рівнювався до індокитайської федерації під в'єтнамською гегемонією.

• Англо-нідерландська агресія проти Індонезійської Республіки

І

Індонезія була однією з перших колоній Пів­денно-Східної Азії, що добилася політичної не-

1 залежності внаслідок поразки мілітаристської Японії в другій світовій війні. Перспектива безповоротної втрати такої важливої колонії підштовхнула колишню метрополію Нідерланди на шлях спільної з Великобри­танією агресії проти Індонезійської Республіки, проголо­шеної 17 серпня 1945 р.

Індонезійські події привернули до себе увагу між­народної спільноти. 21 січня 1946 р. делегація України надіслала в Раду Безпеки ООН спеціального листа, в якому вказувала, що англо-нідерландські воєнні дії проти населення Індонезії створили загрозу миру й безпеці в цьому районі, і закликала провести розслідування ста­новища в країні. Під тиском світової громадськості Лон­дон змушений був змінити тактику й відмовитися від прямої воєнної підтримки Нідерландів, які 10 лютого 1946 р. зробили заяву щодо майбутньої політики в Індо­незії. Вони запропонували створити Індонезійську спів­дружність, до складу якої мали ввійти індонезійські території з різним рівнем самоврядування.

Індонезійсько-нідерландські переговори, що про­ходили в складній внутрішньополітичній обстановці в Індонезії, привели до парафування 15 листопада 1946 р._ Угоди, яка дістала назву Лінгаджатської. В межах цієї Угоди Нідерланди визнавали де-факто владу Індонезій­ської Республіки на Яві, Мадурі й Суматрі, де проживало 80 % населення країни. Республіка разом з утвореними

367

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ■ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

на інших островах під нідерландським контролем «с. номними державами» зобов'язувалася створити не пізі січня 1949 р. суверенну федеративну державу Сполу^ Штати Індонезії (СШІ), яка мала ввійти до Нідерлащ ко-Індонезійського союзу. Офіційно індонезійсько-н: ландська угода, яку А. Сукарно порівнював з холод., душем для революції, була підписана 25 березня 1941 Цей акт відкрив шлях міжнародному визнанню нбі держави. 31 березня 1947 р. Республіку Індонезію визні де-факто Великобританія, 17 квітня — СІЛА. На 1948*. Індонезія мала офіційні й неофіційні представництва] Лондоні, Празі, Канберрі, Коломбо, Манілі, Раї Дипломатичні відносини з Радянським Союзом, „ підтримував Індонезійську Республіку на міжнарод. арені, зокрема в ООН, з перших днів її існування, 6j встановлені 3 лютого 1950 р. Посольствами ж сторої обмінялися тільки в грудні 1953 р. Таке зволікання mm нювалося політичним тиском Нідерландів і СІЛА та огі| ром внутрішньої індонезійської опозиції.

Не встигли висохнути підписи під Лінгаджатською дою, як виникли суперечності в її тлумаченні. Наприк~ травня 1947 р. нідерландська сторона передала індог зійському урядові меморандум, в якому вона вимагала період до утворення СШІ сформувати тимчасовий фед, ративний уряд для всієї Індонезії під керівництвом преД ставника нідерландської корони, створити спільну ніде| ландсько-індонезійську жандармерію для підтримаї порядку на всій території республіки. Індонезійськ уряд прагнув обмежити повноваження нідерландське губернатора. 19 липня нідерландці заявили, що більше _щ вважають себе пов'язаними Лінгаджатською угодою, і 21 липня розпочали «операцію силами поліції». Насправді З це була 120-тисячна механізована нідерландська aps '" яка за підтримки авіації рушила на республіку зі своїх на Яві й Суматрі, розпочавши справжню колої війну.

Нідерландці розраховували, що ця акція не т^ш-. реакції з боку інших держав. Але Індія й Австралія звеї нулися з цього приводу до Ради Безпеки ООН, як ЗІ липня 1947 р. приступила до обговорення ЪщоЩ зійського питання. 1 серпня 1947 р. Рада Безпеки прі няла рекомендацію про припинення воєнних дій |

368

вирішення питання мирним шляхом. Хоча 4 серпня було оголошено припинення вогню, воєнні дії Нідерландів тривали. 9 серпня губернатор ван Моок заявив, що зай­няті нідерландськими військами території переходять під суверенітет Нідерландів, а 23 вересня Гаага запропонува­ла створити на окупованих територіях автономні органи управління, незалежні від Індонезійської Республіки. Не­вдовзі ван Моок зібрав у Джакарті представників 10 «ав­тономних» територій, які висунули вимогу про негайне утворення Сполучених Штатів Індонезії та запропону­вали запросити Індонезійську Республіку увійти до їхнього складу. Гаага була за крок від тріумфу своєї політики.

З грудня 1947 р. на борту американського корабля «Ренвіл» розпочалися організовані створеною згідно з рішенням Ради Безпеки ООН від 25 серпня 1947 р. Посередницькою комісією в складі СІЛА, Бельгії^ й Австралії індонезійсько-нідерландські переговори про мирне вирішення питань двосторонніх відносин. Постав­лений у скрутне становище, індонезійський уряд зму­шений був підписати 17 січня 1948 р. угоду, яка дістала назву Ренвільської. Ця угода передбачала припинення вогню і встановлення «лінії ван Моока», яка з'єднувала пункти максимального просунення нідерландських військ на території Індонезійської Республіки. Угода викликала бурхливу реакцію в республіці, прискорила процес розмежування політичних сил і падіння уряду Аміра Шарифуддіна. Новий так званий президентський уряд очолив М. Хатта, що як віце-президент був поза політичними партіями.

Уряд М. Хатта оголосив, що він погоджується з Ренвільською угодою, готовий продовжувати переговори на її основі, прискорити створення Сполучених Штатів Індонезії, а також вирішувати завдання відновлення гос­подарства, реорганізації держапарату й армії. Створену за сприяння нідерландців 13 січня 1948 р. Тимчасову індо­незійську раду заступила Федеральна рада Індонезії, що мала діяти до 10 січня 1949 р. Саме на цю дату признача­лося проголошення Сполучених Штатів Індонезії суве­ренною державою. 29 вересня 1948 р. була прийнята нова конституція федеративного державного об'єднання, уряд якого очолив ван МоокТ Проте відмова уряду Індонезія-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ і" МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ської Республіки проголосувати за нову конституций^ приєднатися до неї привела до відставки 10 листої

1948 р. ван Моока з поста верховного комісара дерландів у Сполучених Штатах Індонезії й заміни колишнім прем'єр-міністром Белем. Ця ж відмова, думку західних авторів, спричинила другу «операЩ силами поліції» проти Індонезійської Республіки, яку уря Нідерландів розпочав 18 грудня 1948 р. Певно, підстави й теза про те, що нідерландський уряд вирії скористатися сприятливими обставинами для остаточ го розгрому знекровленої збройним внутрішньопол ним конфліктом Індонезійської Республіки. Фактично'! 13 вересня точилася «мала громадянська війна», яка, коловши єдиний фронт боротьби проти колонізатори ослабила її.

Розпочата Нідерландами друга «операція сила» поліції» завершилась арештом і висланням 22 грудня острів Банка президента та інших найвищих посадов осіб Індонезійської Республіки й окупацією частини її території нідерландськими військами. Пр ця успішна для Нідерландів операція мала згубні на лідки для їхньої політики. Вже 22 грудня Рада Безпеї ООН на своєму надзвичайному засіданні розпочала обі ворення індонезійського питання. Хоч Посеред комісія й поклала всю відповідальність за вчинені дії нідерландський уряд, Рада Безпеки змогла ухвалити. компромісну резолюцію, що вимагала негайного прі пинення воєнних дій і звільнення індонезійських керії ників. Проте агресія не тільки не була припинена, а продовжувала розширюватися.

В цих умовах 7 січня 1949 р. Рада Безпеки ООІ відновила розгляд індонезійського питання, а 21 січ ухвалила резолюцію про створення до 15 березня 1950 р,| тимчасового уряду, проведення до 15 жовтня виборів щ передання влади Сполученим Штатам Індонезії до| 1 липня 1950 р. Гаага змушена була піти на переговори Джакартою як під тиском резолюції Ради Безпеки ООГ так і в зв'язку зі значною активізацією антинідерланд^ ської боротьби на індонезійських островах. Весною!

1949 р. о. Ява, за винятком великих міст, був очищеі від окупантів, партизани й республіканські війська конт-1 ролювали також ряд районів островів Калімантан та матра.

370

т _е м а 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

23 серпня 1949 р. в Гаазі розпочала свою роботу конференція «круглого столу», в якій взяли участь деле­гації Нідерландів, Республіки Індонезії та делегації 15 створених ван Мооком «автономних» урядів, які пред­ставляв султан Понтінака Хамід 11. Головними рішен­нями конференції, що закінчила роботу 2 листопада, були:

передання верховної влади республіці Сполучених Штатів Індонезії, до складу яких входять Республіка Ін­донезія та 14 інших територій або автономних держав;

створення Нідерландсшо-Індонезійського союзу під вер­ховною владою нідерландського суверена;

виведення нідерландських військ.

27 грудня 1949 р. королева Нідерландів Юліана під­писала ухвалу про надання суверенітету Сполученим Штатам Індонезії, внаслідок чого Індонезія стала неза­лежною державою. 19 травня 1950 р. Уряди Сполучених Штатів Індонезії й Республіки Індонезії підписали угоду про скасування федерального устрою й утворення уні­тарної держави, яка дістала назву Індонезійської Рес­публіки.

15 серпня 1950 р. обраний 16 грудня 1949 р. президен­том держави Сполучених Штатів Індонезії Ахмед Сукарно схвалив нову тимчасову конституцію унітарної індонезій­ської держави. Нідерландсько-індонезійський союз пі­шов у небуття.

Міжнародні відносини Індонезійської Республіки в період парламентської «скерованої демократи»

В перші роки існування незалежної унітарної ін­донезійської держави її зовнішня політика мала прозахідну орієнтацію. В цей період наочно виявилися переорієнтація Індонезії на СІЛА та її відхад від Нідерландів. У лютому 1952 р. уряд Сукимана таємно ви

37*

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ Я МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

парламенту зробив спробу укласти зі СІЛА угоду «взаємне забезпечення безпеки», яка передбачала отримаї американської економічної й військової допомога. Кол американо-індонезійський договір про «взаємне забезї чення безпеки» набув широкого розголосу, уряд } мусив піти у відставку. В той період найінтенсивніші к£ такти Індонезія встановила з Індією. В 1950 р. презйде А. Сукарно і прем'єр Д. Неру обмінялися державними зитами. В серпні того ж року в Індонезію прибув посол ]

У середині 50-х років основні напрями міжнароді діяльності Індонезії полягали в боротьбі за мир і безпеї в Азії, в неучасті у військово-політичних блоках і сої Неприєднання було однією з відправних точок індоне зійської зовнішньої політики в 1955—1965 pp., хоча тягом цього десятиріччя вона проводилася не зава послідовно. Прийняття Індонезією проголошених у Бані дунзі принципів мирного співіснування і співробії сприяли здійсненню країною активної й незалежної зов нішньої політики.

Після Бандунга потреби соціально-економічного рс витку країни дедалі настійніше підштовхували керівниці тво Індонезії до розширення зовнішньоеконо» зв'язків. У пошуках можливих зовнішніх союзників вирішення внутрішніх проблем правлячі кола Індонез активізували контакти з державами обох протилеэ суспільно-політичних систем. Що стосується країн Ази| то відносини співробітництва й взаєморозуміння з продовжували становити одну з основ зовнішньополітич-| ної діяльності індонезійського уряду. І

Індонезія активно розвивала зв'язки з Індією. 29 груд-4 ня 1955 р. дві країни підписали договір про дружбу, а) невдовзі — угоду про культурне співробітництво термі-1 ном на 10 років. 28 лютого 1956 р. була підписана індоне-І зійсько-індійська угода про взаємну допомогу у сфері! військово-повітряних сил, яка передбачала підготовку! індонезійських офіцерів в Індії й обмін військовим спо-І рядженням.

Особливу лінію зовнішньополітичної діяльності Індо-І незії після Бандунзької конференції становили відносини! з КНР. Протягом 1955—1957 pp. були закладені основи! тісного співробітництва між двома країнами. Слід під­креслити, що, розвиваючи відносини з КНР, індонезійці

372