Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

Міжнародні відносини режиму «нового порядку»

Провал «руху ЗО вересня» 1965 р. став зр> приводом для антикомуністичної й антипрез дентської кампанії, кінцевою метою якої б), державний переворот в Індонезії. Розгромивши протято» двох місяців компартію і масові демократичні орі

й позбавивши тим самим президента Сукарно моя_____

ефективного політичного маневрування, військове керіі ництво приступило до усунення з політичної арени набли-^ жених до президента кіл цивільної демократії й поетапне го усунення від влади самого А. Сукарно. З формуваї генералом Сухарто кабінету міністрів відбулася факт- _ передача військовим виконавчої влади, а в червні—лш 1966р. сесія Тимчасового народного консультативного

376

гресу (ТНКК) позбавила Сукарно титулу довічного президента. Цим самим було покладено початок легіти-мізації нового політичного режиму, що дістав назву «ново­го порядку». Весною 1967 р. спеціальна сесія ТНКК призначила генерала Сухарто виконуючим обов'язки пре­зидента, а в березні 1968 р. — обрала його новим пре­зидентом країни. Внаслідок численних реорганізацій ка­бінетів і військового керівництва новий політичний режим ставав дедалі авторитарнішим. Це відбивалося у сфері не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики країни, ос­новний зміст якої визначався передусім президентом та його найближчим оточенням.

Улітку 1966 р. на сесії ТНКК було прямо заявлено, що попередня зовнішня політика недостатньо відповідала національним інтересам і цілям індонезійської революції, підкреслено, що прагнення Індонезії виступати в ролі «маяка» для країн Азії й Африки за відсутності полі­тичної, воєнної й економічної стабільності всередині країни викликало лише збільшення злиднів і страждань народу, підірвавши його віру в уряд, а конфронтація з Малайзією і вихід з ООН призвели врешті-решт до між­народної ізоляції країни. Конгрес закликав повернутися до активного й незалежного зовнішньополітичного курсу, що базується на національних інтересах, які не повинні приноситись у жертву міжнародним. Зазначалося також, Що проголошена після перемоги революції 1945 р. неза­лежна й активна зовнішня політика має базуватися на принципах мирного співіснування і добросусідства, на принципах Бандунга, на прагненні до регіонального співробітництва. В рішеннях ТНКК указувалося, що Індонезія, відмовляючись від участі у військових блоках і союзах, виступає також за заборону розміщення інозем­них військових баз будь-якої країни на території іншої, оскільки наявність останніх веде до посилення міжна­родної напруженості. Конгрес звернув особливу увагу на те, що ядерна зброя являє собою загрозу для справи миру в усьому світі й існування людства, і закликав індоне­зійський уряд підтримувати будь-які кроки, спрямовані На заборону ядерних випробувань у військових цілях. Як Першочергові зовнішньополітичні завдання країни ТНКК Визначив повернення втраченої довіри інших держав, сприяння регіональному—співробітництву в Швденно-

377

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азм

Східній Азії, повернення в ООН і припинення кош] тації з Малайзією.

Вже ЗО травня в Бангкоці (Таїланд) розпочались іі незійсько-малайзійські переговори, наслідком яких лише спільна заява для преси. В ній сторони консі вали досягнення згоди відновити дружні відносі підтримувати прямі контакти. Тоді в справу втр> західні країни, які прямо чи опосередковано підтрі вали Малайзію як антикомуністичний бар'єр на індонезійсько-китайського зближення в період «скеро^ ної демократії». Вони дали зрозуміти індонезійській роні, що доки не припиниться конфронтація з лайзією, ні про яку економічну допомогу не може буї мови. В контексті викладеного слід підкреслити, ТНКК націлював індонезійський уряд на проведеї зовнішньополітичного курсу, який відповідав би пер сім економічним інтересам країни. 11 серпня 1966 Джакарту прибула малайзійська делегація на чолі., прем'єр-міністром країни А. Разаком, і в той самий де був опублікований текст угоди про припинення кої ронтації. Одночасно з припиненням конфронтації з лайзією Індонезія здійснила кроки до нормалізації носин із Сінгапуром, який вона не визнала після і виходу в серпні 1965 р. зі складу Малайзійської Ф рації. Дипломатичні відносини з Малайзією і Сії Індонезія офіційно встановила восени 1967 p. Hop» зація відносин із сусідами відповідала національним ресам Індонезії, сприяла поліпшенню я економічні зв'язків із традиційними ринками Малайзії й Сінга Наприкінці вересня 1966 р. Індонезія відновила своє сг робітництво з ООН.

Усі ці кроки вивели Індонезію з певної дипломат ізоляції на регіональному й міжнародному рівнях. У період зовнішня політика країни набирала дедалі ві разнішого прозахідного характеру. Підкреслюючи, основи зовнішньої політики залишилися непорушними,, змін зазнали лише методи її проведення, лідери «нової порядку» відмовились від «революційного романтизії Сукарно й перейшли до політики прагматизму. При веденні своєї зовнішньої політики індонезійський уря змушений був постійно оглядатися на позицію країні донорів, хоч і виступав зі спростуванням закидів у тому|

378

що Індонезія «схилилася вправо через матеріальні м вання». Проте її відносини з іншими країнами і сп] часто вимірювалися тією допомогою, яку вона від отримувала.

Зближення з провідними капіталістичними де вами, особливо на основі економічного сшвробігни] вносило серйозні корективи в індонезійський курс приєднання, яке Індонезія почала трактувати як від від підтримання політики обох протилежних суспіл політичних таборів. Більше того, індонезійське к ництво намагалося в той період уникати вживання с го терміна «неприєднання», роблячи наголос на прил «незалежної й активної» зовнішньої політики. «Акти в тому сенсі, що вона передбачає формування вла поглядів і позицій з будь-яких міжнародних пробл «незалежної» в тому значенні, що вона вільна від вп держав, які ідеологічно протистоять одна одній. < таке гнучке формулювання «незалежної й активної» нішньої політики ставало домінуючим, оскільки легко інтерпретувалось у відповідності до зі зовншшьопожгачного курсу країни.

Викладене певною мірою проливає світло на стаї ня лідерів «нового порядку» до міжнародних подій відбувалися в південно-схщноазіатському регіоні в д половині 60-х — 70-х роках. Індонезія припинила і вати підтримку боротьбі в'єтнамського народу црот. ресії Вашингтона в Індокитаї, заявила, що вона не ні офіційного статусу за представництвом Націоналі фронту визволення Південного В'єтнаму, відкрит Джакарті в попередні роки, а визнання створене червні 1969 р. Тимчасового революційного уряду Пі] ного В'єтнаму було відкладено до закінчення перего У Парижі. Індонезійські представники в Міжнар< контрольній комісії з В'єтнаму аж до перемоги пі] нов'єтнамської революції весною 1975 р. виступал підтримку сайгонського режиму, чим Вашингтон к( тався для затягування і зриву виконання Паризької ] ³ В'єтнаму.

Підтримала Індонезія й американську політику в боджі, коли Вашингтон порушив її суверенітет і розі агресивну війну проти камбоджійського народу. Всуі Позиції світової громадськості, яка вимагала негайн

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

безумовного припинення агресії в Камбоджі та виведеї американських і союзних військ із країни, правлячі ко^ Індонезії не тільки не засудили американську агресію, a j виступили ініціаторами «мирної конференції», прикрі

ЮЧИСЬ ПрагаеННЯМ ВІДВернуТИ «Пряму Загрозу МИРУ Й 6с:

пеці в усій Південно-Східній Азії». Позиція Індонезії Лаосу мало чим відрізнялася від її позиції щодо амер» канської агресії в Камбоджі.

Таким чином, внутрішня політика правлячих кіл донезії, які пов'язували надії на економічну й політ стабілізацію в країні з провідними капіталістичними жавами, справляла вплив на зовнішню політику кра що об'єктивно відбивалося в прозахідній орієнтації проведенні політики неприєднання.

Інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення АСЕАН та її діяльність у 60—70-ті роки

Політичні зміни, що відбулися в Південно-Схід-| ній Азії в першій половиш 60-х років, позначив лися на подальшому розвитку міжнародних від^ носин у регіоні і в Азії в цілому. В Брунеї на виборах! іуьг р. в законодавчу раду перемогла Народна партія Бру-1 нею, проте розпочате під її керівництвом збройне повс-f тання було придушене, а сама партія поставлена поза! законом У 1963 р. шляхом об'єднання Малайської Феде-І рації з Сінгапуром, Сараваком та Сабахом утворилася Федерація Малайзія. В 1965 р. Сінгапур вийшов зі складу! цієї федераті й був проголошений самостійною держа-1 вою. У внутрішній і зовнішній політиці Індонезії відбувся! різкий поворот управо внаслідок установлення в країні! політичного режиму «нового порядку», вирішальна роль у і якому належала індонезійській армії. Політику придушен- ? ня демократичних свобод здійснювало військове керів­ництво Таїланду, що прийшло до влади в 1957 р.

380

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

Таким чином, на другу половину 60-х років у Півден­но-Східній Азії сформувалася група країн з однотипною західною орієнтацією, але неоднотигшим державним устроєм. Щоправда, деякі з них переглянули зовнішньо­політичні концепції, що виявилось у тенденції до відмови від односторонньої орієнтації, встановлення рівноправ­них відносин з усіма країнами, незалежно від їхнього суспільно-політичного ладу. Правлячі кола цих країн ро­зуміли, що вирішення економічних і політичних проб­лем, життєво важливих для їхнього розвитку, нерозривно пов'язане зі зміцненням миру й принципів добросусід-ства та співробітництва в Південно-Східній Азії, з досяг­ненням прогресу в справі роззброєння.

Слід підкреслити, що всі фактори внутрішнього роз­витку, що впливали на зміст загальнополітичного клімату в Південно-Східній Азії, діяли на тлі посилення прагнен­ня західних держав до закріплення залежності колоній. Разом з тим наприкінці 60-х років акценти в розподілі «сил тиску» в регіоні дещо змістилися. У зв'язку з ослаб­ленням позицій Великобританії в Азії й нездатністю СІЛА придушити силою національно-визвольний рух в Індокитаї відбувалися поступове посилення економічної ролі Японії й підвищення впливу КНР у регіоні.

Передумови створення в Південно-Східній Азії суб-регіональної організації склалися в другій половині 60-х років. Прагнення країн регіону до встановлення взаємних різносторонніх зв'язків становило вияв універсальної й об'єктивної тенденції до регіональної інтеграції. Не випадково тоді в «третюму світі» поширилася коїщепція «колективної опори на власні сили», яка ідеологічно обґрунтовувала необхідність економічного, політичного й культурного зближення цих країн, зміцнення їхнього взаємного співробітництва.

Перші спроби налагодження в Південно-Східній Азії регіонального співробітництва були здійснені ще на по­чатку 60-х років. І хоча створені в той період перші субрегіональні організації — Асоціація Південно-Східної Азії і МАФІЛШДО — виявилися недовговічними у зв'язку з відсутністю необхідних для їхньої діяльності передумов, проте вони заклали підвалини, на яких зго­дом, уже в сприятливіших умовах, постала Асоціація дер­жав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Створенню АСЕАН сприяли такі фактори, як одно

тшіність економічних систем країн, схожість соціально

політичних структур, культурна спільність та ідеологиа

однорідність. 8 серпня 1967р. на засіданні міністрів законі

донних справ Малайзії, Сінгапуру, Індонезії, ТаїландуМ

Філішіін у Бангкоці було проголошено утворення щ

субрегіональній основі Асоціації держав Південні

Східної Азії. Офіційна мета організації — прискоренні

економічного зростання, соціального прогресу й культуга

ного розвитку, сприяння встановленню миру й стабіян

ності в Південно-Східній Азії. Найвищим органом орга|

нізації стали щорічні конференції міністрів закордоння!

справ, що проводились по черзі в столицях країн Асоцщ

ції. У випадках виникнення надзвичайних обставин, криї

зових ситуацій, конфліктів і т.д. передбачалося проведем

ня спеціальних конференцій міністрів закордонних справ

з метою вирішення особливо важливих і терміновим

переважно політичних, проблем. Я

Головними спонукальними причинами, які привели

до створення субрегионально! організації, були причини

не тільки внутрішнього, а й зовнішнього характеру. Дед

того ж політичні міркування нерідко превалювали наді

економічними. Створення АСЕАН за часом збіглося Л

апогеєм американської агресії у В'єтнамі, коли азіатсьш

союзники Вашингтона вочевидь упевнилися в його шш

здатності силою стримати зростання національно-визм

вольного руху в Південно-Схщній Азії, забезпечити спрца

ятливі політичні умови для стабільного розвитку кращі

регіону. Вашингтон, як вважали в регіоні, не зміг також!

протистояти посиленню там позицій Радянського Союзи

й Китаю. Створюючи АСЕАН, керівники п'яти державі

прагнули завчасно підготуватися до будь-якого можлиЗЯ

вого наслідку боротьби між двома політичними силами вЖ

Індокитаї, створити умови для того, щоб азіатські проб-Я

леми вирішувалися самими азіатами в межах регіональяИ

ного співробітництва. Внутрішньорегіональним чиннизИ

ком створення АСЕАН було намагання ухвалювати код

лективні рішення і мирним шляхом усувати складні суігеД

речки й конфлікти, що виникають між державамжИ

Південно-Східної Азії. Слід зазначити, що хоча творіщИ

Асоціації всіляко підкреслювали, що вона задумана не якИ

політичний і тим більше не як воєнний союз, а якИ

організація, покликана розглядати питання економічної,*Я

332