Тема 2 Становлення політики розрядки в Європі (60-ті — початок 70-х років)

Міністри закордонних справ країн ОВД, які зібралися! в жовтні 1969 р. в Празі, запропонували провести загаль-І ноєвропейську нараду в другій половині 1970 р. з таким! порядком денним: 1) про забезпечення європейської без-f пеки і про відмову від застосування сили або загрози ц| застосування у взаємних відносинах між державами Європі; 2) про розширення торговельних, економічних • науково-технічних зв'язків на рівноправних засадах.

У червні 1970 р. на нараді в Будапешті міністри закор-] донних країн ОВД розвинули свої пропозиції щодо по-| рядку денного майбутньої наради й урахували деякі кри-| тичні зауваження західних держав у зв'язку з попередні* ініціативами ОВД. Вони запропонували обговорити та-| кож проблему скорочення збройних сил на території європейських держав і питання розвитку культурних зв'* ків. Країни ОВД уперше офіційно погодилися на участь ; загальноєвропейській нараді США й Канади.

Питання європейської безпеки обговорювалися в цеі час і в НАТО. У грудні 1967 р. НАТО схвалила доповід: про перспективні завдання організації, підготовлену керівництвом міністра закордонних справ Бельгії Армеля^ «Доповідь Армеля» передбачала концентрацію зусі НАТО на підвищенні стабільності в міжнародних від­носинах, необхідної для тривалого й справедливого мир) в Європі. Пропонувалося також розпочати переговори ОВД щодо пропорційного скорочення збройних сил За-» ходу і Сходу.

Вторгнення країн ОВД у Чехословаччину в 1968 викликало засудження і певні дії НАТО.

В рішенні комітету планування НАТО від 4 вересі 1968 р. підкреслювалася необхідність «зберігати сі воєнний потенціал», а в листопаді 1968 р. керіві НАТО висловили побоювання щодо можливості виник^ нення нових кризових ситуацій навколо Західного Беї ліна та в Середземномор'ї. Лише після Звернення край ОВД в 1969 р. відносно скликання конференції з питаї' європейської безпеки в НАТО погодилися обговорити країнами ОВД порядок денний майбутньої наради.

На засіданні в Брюсселі 4—5 грудня 1969 p. Pa НАТО підкреслила, що для досягнення міцного необхідно вирішити «фундаментальні» проблеми євр

174

пейської безпеки, отже, потрібна ретельна й тривала під­готовка до переговорів. Таким чином, країни НАТО з обережністю ставилися до пропозицій ОВД негайно скликати загальноєвропейську конференцію, особливо побоюючись «увічнення» розколу Європи в результаті конференції.

Активізації діяльності НАТО в питаннях європейської безпеки сприяли успіхи «нової східної політики» ФРН на початку 70-х років.

26—27 травня 1970 р. Північноатлантичний альянс уперше виявив готовність розпочати багатосторонні кон­такти з усіма заінтересованими урядами для обговорення дати скликання конференції з європейської безпеки й співробітництва. НАТО, зокрема, запропонувала поста­вити на порядок денний конференції питання «більш вільного пересування людей, ідей та інформації» в Єв­ропі, розширення культурного, наукового, економічного й технічного співробітництва.

В червні 1971 р. країни НАТО висловили задоволення згодою СРСР на взаємне й рівноважне скорочення збройних сил у Європі.

Підписання чотиристоронньої угоди про Західний Берлін у 1971 р. стимулювало інтерес НАТО до про­позиції про скликання наради з питань безпеки і спів­робітництва в Європі. В грудні 1971 р. Постійній раді НАТО було доручено «поглибити» підготовку порядку денного майбутньої конференції. В травні 1972 р. країни НАТО погодилися розпочати багатосторонні переговори відносно підготовки конференції про безпеку й співробіт­ництво в Європі і прийняли пропозицію уряду Фінляндії провести конференцію в Гельсінкі. Щодо переговорів про скорочення збройних сил у Європі, то країни НАТО схвалили пропозицію, щоб вони розпочалися паралельно з конференцією з питань європейської безпеки. Анало­гічні рішення ухвалила конференція міністрів закор­донних справ країн НАТО в грудні 1972 р.

Отже, друга половина 60-х років позначилася рухом країн ОВД і країн НАТО в напрямі пошуку взаємо­прийнятних конкретних заходів для зміцнення безпеки в Європі. Якщо країни ОВД послідовно наполягали на тому, що для цього необхідно скликати спеціальну

175

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Тема З

конференцію, то НАТО спершу робила наголос на взаєм-j ному скороченні озброєнь у Європі, на «вільному обмін людьми й ідеями». На початку 70-х років позиції сторіь відносно питань європейської безпеки зблизилися і в по­дальшому узгоджувалися під час переговорів щодо прої дення загальноєвропейської наради. Первісне обере: ставлення НАТО до пропозицій ОВД скликати загаль­ноєвропейську нараду змінилося, коли країни ОВД пого­дилися на участь США й Канади в конференції. Саме, тоді в НАТО побачили перспективу скористатися рішен-] нями конференції, щоб пов'язати безпеку в Європі з по-г передженням збройного втручання країн ОВД у справи, своїх союзників, як це було в Чехословаччині в 1968 р.| Для СРСР європейська безпека в той час асоціювалась насамперед з визнанням НАТО непорушності кордонів Європі, які встановилися після другої світової війни.

ЗМІЦНЕННЯ

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В 70-ті РОКИ

Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі

Перший (гельсінський) та другий (же­невський) етапи Наради Третій етап Наради. Ухвалення Заключно­го Акта НБСЄ

Подальший розвиток гельсінського проце­су. Проведення Белградської зустрічі представників країн —учасниць НБСЄ Проблема розрядки міжнародної напру­женості у відносинах країн Заходу та Сходу. Радянсько-французькі відносини Радянсько-західнонімецькі відносини Радянсько-британські відносини Проблема скорочення звичайних озброєнь у Центральній Європі

• Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі

На початку 70-хроків пропозиція відносно скли­кання загальноєвропейської Наради ставала де­далі популярнішою як на Сході, так і на Заході Європи. Цей факт засвідчила, зокрема, сесія Ради НАТО, Що відбулася 3—4 червня 1971 р. в Ліссабоні. На цій сесії міністр закордонних справ Франції М. Шуман запропону-

177

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

тема З Зміцнення європейсько? безпеки та співробітництва в 70-ті роки

вав розробити конкретний план організації Наради, нувши ідею її проведення в три етапи: спочатку зібратися міністри закордонних справ, потім — обгої рення питань безпеки й співробітництва в комісі експертів, після чого міністри зібралися б знову для і ворення й затвердження результатів роботи комісій. Ут після тривалих дискусій учасники сесії Ради НАТО шили все ж таки відкласти початок організації багатосто­ронніх консультацій з підготовки загальноєвропейської! Наради до завершення переговорів щодо Західного Бер-1 ліна. і

Підписання З вересня 1971 р. чотиристоронньої угодил про Західний Берлін фактично зняло формальні бар'єри на! шляху до остаточного на той момент взаємопорозуміння] між Сходом і Заходом відносно скликання Наради з без-] пеки і співробітництва. В комюніке про зустріч між кеЛ рівництвом Радянського Союзу та ФРН від 19 вересня* 1971р. було особливо підкреслено, що ситуація, яка скла-] дається в Європі, сприяє скликанню загальноєвропейсь-І кої Наради за участю СІЛА і Канади, а також те, що! майбутнє європейського континенту має будуватися не! на військовому протистоянні держав, а на основі рівно- \ правного співробітництва та забезпечення безпеки для| кожної конкретної держави та всіх держав загалом.

Важливою подією стосовно підготовки скликання за- j гальноєвропейської Наради й вирішення проблем загаль-) ної та європейської безпеки стала радянсько-французька \ зустріч на найвищому рівні, яка відбулася у Франції в і жовтні 1971 р. Результатом переговорів і бесід між Л. Брежнєвим та Ж. Помпіду було підписання декларації \ під назвою «Принципи співробітництва між Союзом Ра-\ дянських Соціалістичних Республік і Францією». Принци­пи, що їх містив даний документ, могли розглядатися як \ певна модель поведінки, яка в подальшому мала поши-1 ритися на всі європейські справи. і

У радянсько-французькій Декларації сторони визначили\ роль майбутньої наради у поглибленні процесу розрядки | в Європі, підкресливши, що ця нарада має «сприяти та­кій поступовій трансформації відносин між європейськи­ми державами, яка дасть змогу подолати розкол конпи ненту на військово-політичні угруповання».

178

В Декларації було викладено також узгоджену думку щодо інших питань, які мали стати предметом розгляду на Нараді, зокрема культурного й наукового обміну, а також розвитку контактів між людьми. Хоча останнє, згідно з Декларацією, мало здійснюватися «з метою зміц­нення миру, дружби та співробітництва», шляхи й форми майбутньої діяльності в гуманітарній сфері бачилися сто­ронами по-різному, що не раз призводило надалі до серйозних суперечок і непорозумінь при обговоренні від­повідної групи питань між представниками двох блоків.

ЗО листопада — 1 грудня 1971 р. у Варшаві відбулася нарада міністрів закордонних справ держав—учасниць Вар­шавського договору. Вони підтримали пропозиції уряду Фінляндії щодо проведення багатосторонніх консульта­цій з приводу підготовки загальноєвропейської Наради з участю всіх заінтересованих країн.

Тижнем пізніше, на сесії Ради НАТО в Брюсселі 9—10 грудня 1971 р. провідні західні держави також ви­словилися за проведення багатосторонньої підготовки Наради. У своєму рішенні учасники брюссельської сесії Ради НАТО розглянули, крім того, можливий зміст ро­боти загальноєвропейської Наради, виділивши такі пи­тання;

1) безпека, зокрема принципи відносин між держа­вами та деякі військові аспекти безпеки;

2) вільне переміщення людей, вільне розповсюдження інформації та ідей, культурні зв'язки;

3) співробітництво в галузі економіки, прикладних наук і техніки, теоретичних наук;

4) співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

Другий пункт запропонованого порядку денного одра­зу ж викликав негативну реакцію- Радянського Союзу, який назвав його «провокаційним і неприйнятним», таким, Що начебто суперечить міжнародно-правовим принципам поваги до суверенітету й невтручання у внутрішні справи інших держав. Насправді ж ніякого порушення міжна­родного права тут не було. Просто керівництво СРСР прекрасно усвідомлювало, що у випадку розвитку пе­реговорів у цій галузі воно об'єктивно рано чи пізно Натрапить на необхідність приведення свого внутрішньо-

179

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ