Тема 1 Радянсько-американські відносини

Основні напрями радянсько-амери­канського співробітництва під час розрядки міжнародної напруженості

Періодові 70-х років належить особливе місце в радянсько-американських відносинах. Цей пе­ріод позначився становленням і розвитком роз­рядки міжнародної напруженості. Однією з головних передумов процесу розрядки стало досягнення Радянським Союзом наприкінці 60-х років військово-стратегічного па­ритету зі США. Ця» реальність була визнана американ­ською стороною. 18 лютого 1970 р. президент Р. Ніксон у своєму посланні конгресу, що мало назву «Нова стратегія в інтересах миру», підкреслив необхідність «спиратися не лише на силу, а й на переговори з протилежною сторо­ною». Усвідомлення обома сторонами необхідності усу­нути загрозу ядерної війни вивело на перший план ра­дянсько-американських відносин проблему спільної роз­робки правил, дотримання яких дало б змогу відвернути ядерну катастрофу і принагідно зменшити тягар війсь­кових видатків.

Таким чином, розрядка міжнародної напруженості не була «вулицею з одностороннім рухом», як намагалися представити її критики на Заході. Не була вона й на­слідком лише «миролюбної політики» СРСР та інших соціалістичних країн, що «змусили агресивний імперіа­лізм» піти на поступки й прийняти запропоновану мо­дель відносин, як стверджувалось у радянській історіо­графії. Основу розрядки становила обопільна зацікавле­ність у ній СРСР і СІЛА, породжена об'єктивними реа­ліями кінця 60-х — початку 70-х років.

Безумовно, існували конкретні причини, що змушу­вали обидві супердержави переглянути свою зовнішню політику в зазначений період. Для СІЛА головним каталізатором змін стала війна у В'єтнамі, яка переоб­тяжила економіку й дестабілізувала внутрішню обстанов­ку в країні, ускладнила відносини СІЛА з союзниками. Знайти гідний вихід з неї адміністрація США планувала шляхом використання дипломатії «трикутника» Ніксо-

147

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Тема .1 Радянсько-американські відносини

на—Кіссінджера, під яким розуміли відносини між СРСР, СІЛА і Китаєм. Причому китайський фактор у радян­сько-американських відносинах (за американською тер­мінологією — «китайська карта») надавав СІЛА можли­вість, на думку Г. Кіссінджера, підтримувати «рівновагу стимулів», щоб зробити Кремль поступливішим.

У свою чергу, СРСР мав свої зовнішньополітичні пріоритети, досягнення яких залежало значною мірою від стану відносин зі Сполученими Штатами. Насамперед це стосувалося європейського вектора радянської зовніш­ньої політики. СРСР, справді заінтересований в оздоров­ленні політичного клімату в Європі, виступив за скли­кання Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підтримав ініціативу канцлера ФРН В. Брандта та його радника Е. Бара (авторів «нової східної політики» ФРН) щодо врегулювання відносин із СРСР та його со­юзниками. Незадоволення СІЛА розвитком самостійних відносин західноєвропейських країн з Радянським Со­юзом виявилося під час сесії Ради НАТО влітку 1970 p., коли американська дипломатія заморозила питання про скликання загальноєвропейської наради. Однак підпи­сання в серпні й грудні 1970 р. між ФРН і СРСР, ФРН і Польщею договорів, у яких визнавалась непорушність європейських кордонів, установлених після другої світо­вої війни, свідчило про те, що протидіяти активізації від­носин країн Західної Європи з СРСР стає для СІЛА де­далі складніше.

Враховуючи той факт, що остаточне врегулювання берлінського й німецького питань було неможливим без американської участі, СЛІА ставили їх вирішення в залежність від прогресу на інших напрямах радянсько-американських відносин, рівень яких у 1969—1970 pp. залишався недостатнім. Обидві сторони навіть не перед­бачали значного їх поліпшення найближчим часом. Це видно з документів наради, проведеної американським керівництвом на чолі з Р. Ніксоном наприкінці 1970 р. В них підкреслювалась необхідність дотримуватись більш «жорсткої» лінії відносно СРСР, але без доведення справи до прямої конфронтації. Політбюро КПРС теж не мало ілюзій щодо можливості «встановлення справді хороших, а тим більш дружніх відносин зі США», хоча й підкрес­лювало, що «генеральна лінія радянської зовнішньої

148

політики має бути націленою на забезпечення мирного співіснування».

Загальний стан радянсько-американських відносин того часу багато в чому визначався ходом переговорів з обмеження стратегічних озброєнь (ОСО), що розпочалися 17листопада 1969 р. в столиці Фінляндії й проводилися до 1972 р. навперемінно у Відні й Гельсінкі. Розтягнутість цих переговорів пояснювалась тим, що СІЛА, впроваджу­ючи в життя принцип «глобального ув'язування» Кіссінд­жера, узалежнювали прогрес на переговорах від позиції СРСР стосовно інших міжнародних питань. Радянський Союз, у свою чергу, намагався використати у власних інтересах як переговори, так і запропоновану президен­том Р. Ніксоном зустріч у верхах.

Лише 20 травня 1971 р. внаслідок взаємних поступок було оприлюднено спільне радянсько-американське пові­домлення про те, що уряди СРСР і США погодилися зосе­редитись на розробці угоди про обмеження розгортання систем ПРО та деяких заходів відносно обмеження стра­тегічних наступальних озброєнь.

Прогрес, досягнутий на переговорах ОСО, а також домовленість про візит у травні 1972 p. P. Ніксона до Москви прискорили переговори СРСР, США, Велико­британії й Франції відносно юридичного статусу Західного Берліна. З вересня 1971 р. було парафовано чотири­сторонню угоду щодо Західного Берліна. 30 вересня у Вашингтоні міністр закордонних справ СРСР А Громико і державний .секретар США В. Роджерс підписали угоду про зменшення небезпеки виникнення ядерної війни між дво­ма державами, текст якої було погоджено під час пере­говорів про ОСО.

1971 рік став перехідним у радянсько-американських відносинах. Він заклав основу для подальших домовле­ностей, які відкрили шлях розрядці міжнародної напру­женості.

Значну роль у створенні політичної та договірно-пра­вової засад співробітництва між СРСР і США відіграла зустріч лідерів двох держав, що відбулась 22—ЗО травня 1972 р. в Москві. З ініціативи радянської сторони Р. Ніксон і Л. Брежнєв підписали політичний документ «Основи взаємовідносин між СРСР і США», в якому було зафіксовано базові принципи двосторонніх відносин дер-

149

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

жав. Зокрема в ньому відзначалось, що мирне співіс­нування __це єдина основа для підтримання відносин

між обома країнами, і констатувалась необхідність відвер­нення загрози виникнення ядерної війни.

Найважливішим наслідком зустрічі у верхах стало під­писання безстрокового Договору про обмеження систем ПРО й Тимчасової угоди про деякі заходи в галузі обмежен­ня стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1). З усіх раніше підписаних великими державами документів, які мали відношення до ядерної зброї, ці два стали першими, що перешкоджали її кількісному нарощуванню і зводили до мінімуму стратегічні оборонні системи. Вони поклали початок створенню договірної основи процесу розрядки.

З серпня і 29 вересня 1972 р. відповідно американський Сенат і Президія Верховної Ради СРСР ратифікували Договір про обмеження систем ПРО. Трохи пізніше зако­нодавчі органи СІЛА і СРСР схвалили Тимчасову угоду ОСО-1.

Під час московських переговорів були підписані й ін­ші двосторонні угоди: про сшвробітшщтво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях; про співробітництво в галузі науки і техніки, охорони здо­ров'я і досліджень у галузі медицини; про співробіт­ництво в галузі охорони навколишнього середовища, а також про відвернення інцидентів у відкритому морі й повітряному просторі над ним.

Труднощі, що виникли у сфері торговельно-еконо­мічних відносин, вирішено було подолати шляхом ком­промісу: лідери двох держав домовились про створення спільної комісії з питань торгівлі, яка мала паралельно з підготовкою торговельної угоди займатися проблемами ленд-лізу.

Міжнародне значення зустрічі керівників СРСР і США в Москві полягало в тому, що вперше за період з 50-х років було прийнято важливі документи, які сприяли перебудові радянсько-американських відносин. Крім того, вона поклала початок регулярним зустрічам у вер­хах, під час яких вирішувалися найскладніші питання двосторонніх відносин.

Домовленості, що їх було досягнуто під час першого ввиту Р. Ніксона до Москви, дістали свій подальший

150