Тема 7 Система міжамериканських відносин

ня панафриканізму полягало в боротьбі проти расового гноблення й нерівноправності негрів і африканців в усьо­му світі, а практично в боротьбі за їхні права в Західній півкулі. В 1919, 1921, 1923 та 1927 pp. відбулися чотири панафриканські конгреси. Керували цим рухом американ­ські негри. Особливу роль в історії панафриканізму як руху й ідеології відіграв V конгрес у Манчестері 1945 р. На ньому вперше домінували молоді діячі африканського національно-визвольного руху К. Вкрума (Золотий Берег), Б. Азіківе (Нігерія), Д. Кеніата (Кенія). Прийняті конгре­сом документи «Заява колоніальним державам», «Звер­нення до колоніальних народів» висунули мету звільнити народи Африки від колоніалізму. Таким чином, панафри­канський рух злився з національно-визвольною боротьбою і після 1945 р. втратив своє значення (проведення 1974 р. останнього, VI панафриканського конгресу в Дар-ес-Са­ламі, Танзанія, становило суто формальний акт).

Інша доля спіткала ідеологію панафриканізму. Вона активно пропагувалася й використовувалася для визна­чення долі народів Африки. Досить довго крайні ліві, радикальні діячі національно-визвольного руху вважали, що після звільнення колоній вони повинні об'єднатися в єдиній федеративній африканській державі й саме цю мету ставили перед країнами, що звільнялися від коло­ніальної залежності. Ідеологія панафрикашзму передба­чала також перегляд кордонів, що склалися в Африці за доби колоніалізму. І це, здавалось, мало рацію: справді, існуючі кордони були встановлені колонізаторами прї поділі континенту свавільно, а створення в майбутньом} єдиної африканської дергжави робило б ці кордони ж дуже принципового справою. В грудні 1958 р. в столиц Гани Аккрі відбулася перша конференція народів Африки, і якій взяли участь представники 28 країн, як незалежних так і колоній. З ініціативи Кваме Нкруми, тоді прем'єр міністра незалежної Гани, конференція ухвалила спеці альну резолюцію «Про кордони і федерації», яка визнані кордони, встановлені колонізаторами, безпідставними, ос кільки вони розділяли народи одного походження. Резо люція містила заклик до створення африканськими дер жавами регіональних федерацій, а потім, урешті-реші «Союзу африканських держав», або «Сполучених Штаті Африки».

44

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Подальший хід історичного розвитку показав нереа-, лістичність подібних підходів, і концепція панафрика-нізму перетворилася на концепцію африканського націонал лізму як відображення спільних і окремих інтересів афри­канських країн. Концепція африканського націоналізму, таким чином, набула різних рівнів. Це рівень загально-африканської єдності: боротьба за ліквідацію колоніа­лізму, апартеїду та расизму в Африці, нерівноправності африканських країн на світовій арені, за співробітництво країн Африки та подолання їхнюї соціально-економічної відсталості; субрегіональний рівень: створення відповідних субрегіональних економічних об'єднань та організацій заради названих цілей; і, нарешті, рівень дерокави: функціонування націоналізму як чинника, що згуртовує в межах однієї держави її населення і долає негативні на­слідки встановлення колоніальних кордонів і племінної структури населення африканських країн. На цьому, ос­танньому, рівні націоналізм може протиставляти інтереси однієї держави інтересам інших і навіть протидіяти об'єд­навчим тенденціям. В умовах міжнародної обстановки, що склалася, а також розтягнутості в часі процесу де­колонізації (перша країна Тропічної Африки Гана звіль­нилася від колоніалізму в 1957 p., остання — Намібія —• в 1990 р.) на основі концепції африканського націона­лізму сформувалися основні принципи зовнішню! полі­тики африканських держав, що домінували аж до кінця 80-х років. Це антиколоніалізм, єдність і неприєднання.

Принцип антиколоніалізму передбачав цілковите звіль­нення народів Африки від колоніальної залежності й зміц­нення самостійності молодих африканських держав.

Принцип єдності мав два напрями: перший — об'єд­нання проти зовнішніх сил, що являють собою загрозу африканським державам; другий — організація співробіт­ництва між країнами континенту. Діапазон завдань тут надзвичайно широкий: недопущення конфліктів, воєн­них зіткнень та їх припинення в разі виникнення; ство­рення й розвиток двостороннього та багатостороннього співробітництва, передусім економічного; спільний за­хист інтересів Африки на міжнародній арені.

Принцип неприєднання був породжений поділом світу на дві сили, що протистояли одна одній, — з одного