Тема 10. Нормування праці

План:

1. Суть і значення нормування праці.

2. Об’єкти нормування праці.

3. Режими праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу.

4. Система нормативів і норм праці.

5. Методи нормування трудових процесів.

1. Суть і значення нормування праці.

Нормування праці - це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Мета нормування праці — забезпечення ефективного використання трудових ресурсів на основі певних зусиль щодо зниження трудових затрат.

Нормування праці має виконувати такі функції:

1. сприяти визначенню необхідної чисельності працівників підприємства;

2. служити основою не тільки поточного, але й перспективного планування. З використанням норми затрат праці розраховуються основні техніко-економічні показники підприємства: виробнича програма, чисельність, фонд заробітної плати, собівартість продукції не тільки в цілому по підприємству, але й на рівні внутрішніх підрозділів, тобто норми є засобом внутрішньовиробничого планування;

3. виступати засобом обліку індивідуальної та колективної праці, робити оцінки стимулювання діяльності працівників і колективів. На основі нормування праці здійснюється заохочення діяльності бригад, ділянок шляхом співставлення фактичних затрат праці з нормативними;

4. служити основою раціональної організації виробництва та праці. Наявність нормативів затрат праці дозволяє якісно оцінити варіанти організації та вибрати оптимальний;

5. гарантувати дотримання інтересів працівника у частині змістовності робіт, що доручаються йому згідно з нормою;

6. сприяти забезпеченню перспектив професійно-кваліфікаційного росту працівника та виконувати виховні функції.

2. Об’єкти нормування праці.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об’єктів нормування праці.

Виділяють дві групи об’єктів нормування праці:

1. Ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу.

2. Ті що характеризуються переважно витратами робочої сили. До них належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

3. Режими праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу.

Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини.

Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку.

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби , що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах. Розрізняють:

1. Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість робочої зміни, час її початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

2. Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу, час відновлення працездатності між змінами.

3. Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графік роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

4. Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток