Тема 5. Зайнятість населення і безробіття

1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

2. Безробіття як соціально-економічне явище

3. Регулювання зайнятості населення

4. Програми сприяння зайнятості

5. Рівень безробіття та зайнятості в Україні

1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

Зайнятість — це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід).

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою.

Форми зайнятості класифікуються за такими ознаками:

1. За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють:

1. зайнятість за наймом

2. самозайнятість (підприємництво).

2. За формами власності підприємств розрізняють:

   1. зайнятість на державних,

   2. колективних

   3. приватних підприємствах.

3. За легітимністю працевлаштування розрізняють:

1. формальну

2. неформальну

4. За формами організації розрізняють

1. стандартну

2. нестандартну

5. За мірою охоплення економічно активного населення розрізняють

1. неповну зайнятість

2. повну зайнятість.

Основними видами зайнятості є

1. Повна зайнятість (ефективна) в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.

2. Продуктивна зайнятість — означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи.

3. Раціональна зайнятість — визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

2. Безробіття як соціально-економічне явище

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробітні, у визначенні МОП (Міжнародна організація праці), — це особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Існує така класифікація безробіття:

1. За повнотою обліку безробітних розрізняють

1. офіційне

2. реальне.

2. За характером вияву розрізняють

1. відкрите

2. приховане.

3. За поширеністю розрізняють

1. безробіття загальне (що охопило всю країну),

2. галузеве (що виявляється у певній галузі),

3. регіональне (поширене в певному регіоні).

4. За соціально-професійним складом безробітних розрізняють

1. безробіття професійне

2. етнічне (серед представників певної етнічної групи),

3. молодіжне (серед громадян віком 15—28 років),

4. жіноче,

5. серед соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян передпенсійного віку, з великою перервою у трудовому стажі, багатодітних батьків і т. ін.).

5. За причинами виникнення

1. Циклічне

2. Сезонне;

3. Фрикційне;

4. Структурне