§ 2. Загальна характеристика конституційного ладу України

Ідейну основу для формування засад конституційного ладу Укра­їни закладено у Декларації Про державний суверенітет України, що прийнята 16 липня 1990 року. Прийняття Декларації про державний суверенітет у 1990 році та Акта проголошення незалежності Украї­ни у 1991 році зумовило початок нового етапу розвитку Українського суспільства та держави.

У Декларації Про державний суверенітет України визначені осно­вні конституціїто-правові ознаки суверенітету України, що знайшли відображення в Конституції України. Основними серед них є наступні.

1. Україна має свою територію. окреслену державними кордона­ми. Згідно із Декларацією, «Українська PCP як суверенна національ­на держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських орга­нізацій, інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються за зако­ном.». Питання встановлення кордонів з сусідніми державами, режиму кордону регулюються Конституцією України, відповідни­ми законами України.

2. Україна має своє громадянство, самостійно встановлює підста­ви і вирішує питання стосовно набуття і припинення громадянства України. Ці питання регулюються Конституцією України (розд. 1-2), Законом України «Про громадянство України».

3. Україна має свою власну і самостійну систему державних орга­нів, які у своїй сукупності, разом із силовими та іншими структурами держави утворюють державний механізм. З його допомогою реалізу­ється державна влада, здійснюється управління у всіх сферах життє­діяльності суспільства і держави. Декларація проголосила:

«Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.»

§ 3. Україна має свою правову систему, фундаментом якої є Конституція України та прийняті на її основі закони України

В Декларації зазначено:

«Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.»

Розділ перший Конституції України називається «Загальні засади». Він складається з 20 статей. У цьому розділі закріплено основні прин­ципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідними засадами Конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин. У ньому визначається сутність України як держави, основні засади правового становища людини і громадянина в Україні, закріплюєть­ся принцип народовладдя, форми здійснення народом влади, засади забезпечення державної безпеки, захисту суверенітету, територіальної цілісності України, закладаються основи забезпечення правопоряд­ку. визначаються основи зовнішньої політики нашої держави. Отже, у розділі першому Конституції України визначаються:

• конституційні ознаки Української держави;

• Державні символи України;

• конституційно-правові основи функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні;

• конституційні засади суспільного життя в Україні;

-конституційні основи правового статусу особи в Україні;

• конституційні Основи правової системи України;

• конституційно-правові основи національного розвитку та націо­нальних відносин в Україні;

• конституційно-правові основи економічних відносин в Україні;

-конституційно-правові Основи національної безпеки, оборони та

зовнішньополітичної діяльності України.

Насамперед, в Конституції України встановлені основні засади, що відображають суверенітет українського народу і держави Україна. У статті першій Конституції України встановлені визначальні ознаки Української держави. У ній встановлено, що

«Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, j правова держава.» !

У цій статті міститься одне із провідних і визначальних конститу­ційних положень, яке присвячене визначенню української державнос­ті. Саме тут визначені основні характерні риси України як держави - суверена, незалежна, демократична, соціальна, правова.

Суверенітет є однією із визначальних ознак кожної держа­ви. Суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтер­есам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи. Сувере­нітет, як неодмінний атрибут держави, є однією із підвалин належ­ної організації і функціонування державної влади з урахуванням її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки. Державний суве­ренітет України було проголошеної з прийняттям Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. В ній визна­чається державний суверенітет України як верховенство, самостій­ність, повнота і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність її у зовнішніх відносинах. Ці поло­ження знайшли своє відображення у Конституції України (ст. ст. 1. 2, 5, 17 і т. ін.).

За Конституцією, Україна є демократичною державою з республі­канською формою правління. Відповідно до ст. 5 Конституції,

«Україна є республікою.»

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина. Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. Про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Однак, проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.

Положення статті першої знаходять свій розвиток у наступній стат­ті Конституції, яка, водночас, присвячена визначенню форми держав­ного устрою України і яка встановлює, що

«Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною.»

Таким чином, згідно із Конституцією, за формою державного устрою Україна є унітарною державою.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найваж­ливішою функцією держави, справою всього Українського народу. її виконання покладається згідно із статтею 17 Консти туції на Збройні Сили України.

Важливе значення у характеристиці Української державності має положення, закріплене у статті 10 Конституції. В ній встановлено, що

У (Державною мовою в Україні є українська мова.

Цержава забезпечує всебічний розвиток і функціонування україн-

ї мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.»

Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов'язкову для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. В Україні питання визначення статусу державної мови регламентується на конституційному рівні, а також їх регулюванню присвячено Закон «Про мови в Україні».

Згідно із цією же статтею 10 Конституції,

і *•"— — —■—■—■———— —————

«В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист

російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України

та визначається законом.»

Стаття 20 Конституції присвячена регламентації державних симво­лів України, якими є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Деталізований опис державних символів України та порядок їх використання встановлений у спеці­альному законі.

Одним із найважливіших предметів конституційного регулювання і захисту є людина, її права і свободи, які визнаються найвищою соці­альною цінністю.

Регламентації цих питань присвячена стаття 3 Конституції та розділ II Конституції, який називається «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Відповідно до статті 3 Конституції:

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди­ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

Розглядувана стаття, розвиваючи відповідні положення преамбули та ст. 1 Конституції про Україну як суверенну і незалежну, демокра­тичну, соціальну, правову державу, закріплює загальнолюдське, гумані­тарне підґрунтя Української держави, гуманітарний вимір у здійсненні нею влади. Відповідно до змісту цієї статті дотримання прав людини — фундаментальна конституційна засада в Україні, дія якої відповідно спрямовує всю сукупність суспільно-політичних відносин. На цих засадах грунтується конституційний лад України.

Звичайно, в ч. 1 ст. З перелічені не всі права і свободи людини, які передбачені Конституцією. В цій статті акцентована увага на правах людини, які зумовлені її природою та соціальною сутністю: - право на життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, наяв­ність у людини зазначених прав не залежить від її правового статусу в державі, тобто не залежно від того, чи конкретна людина є громадя­нином даної держави, чи вона є іноземцем, чи особою без громадян­ства - апатридом, вона володіє відміченими правами. Саме тому всі вони в міжнародній практиці позначаються як фундаментальні. Визна­чивши їх як найвищу цінність, Україна приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов'язкове для держави і всіх інших учасників суспіль­них відносин.

Обсяг прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Украї­ні визначається у розділі другому Конституції, який присвячений їх регламентації, а також у відповідних законах України.

Як вже було з'ясовано, в розглядуваному розділі Конституції вста­новлюються конституційні основи функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

У статті 5 Конституції визначаються основні питання щодо форми державного правління в Україні, форм і гарантій здійснення суверенної влади народу. Встановлено, що

«Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні нале­жить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.»

У розглядуваному конституційному положенні Україна - це офіційне найменування суверенної, незалежної держави, що вини­кла 24 серпня 1991 р. Україна є згідно з Конституцією республікою. Однак слово «республіка», що вжите в тексті Конституції не є скла­довою частиною найменування держави, як, наприклад. Французька Республіка, Республіка Польща та ін., а лише є свідченням конститу­ційно прийнятої в Україні форми правління.

У цій же статті визначено, що влада в Україні належить народові, яку він здійснює як безпосередньо, через вибори, референдуми, шляхом об'єднання у політичні партії та ін., так і через органи державної влади та місцевого самоврядування, одні з яких формуються безпосередньо народом у проце­сі виборів, а інші,-формуються тими органами, що сформовані народом.

Стаття 6 Конституції закріпила основоположний принцип, який лежить в основі організації і функціонування державної влади в Укра­їні. Згідно із цією статтею,

«Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відпо- відно до законів України.» |

Таким чином, у статті 6 на конституційному рівні проголошується один із важливих принципів організації державної влади, який є одно­часно характерною ознакою, атрибутом правової держави, а саме поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип закріплений у конституціях переважної більшості демократичних країн.

Слід зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних стримувань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуа­ції, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед інши­ми, необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.

Стаття 7 Конституції проголошує, що в Україні визнається і діє місцеве самоврядування.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування, треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно, і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішу­вати питання місцевого значення.

Отже, органи місцевого самоврядування - це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.

Однією із важливих умов становлення, утвердження і ефективного функціонування конституційного ладу є існування належної право­вої бази держави та постійне її вдосконалення, відповідно до потреб розвитку суспільства і держави. В розділі першому Конституції визна­чаються основи правової системи України.

Згідно із ст. ! Конституції, однією із характерних і визначаль­них ознак України є те. що вона визначена правовою державою. Характерною ознакою правової держави є визнання провідної ролі принципу верховенства права і дотримання його в її організації і функціонуванні.

Відповідно до ст. 8 Конституції,

«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.»

Дія принципу верховенства права в Україні означає панування права у суспільному житті країни, пріоритет його норм, які визнача­ють і забезпечують соціальну справедливість, згідно з якою людина, її права і свобода, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно із ст. 8,

«Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадя­нина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Розглянуті конституційні положення знаходять свій розвиток у статті 19 Конституції, де встановлено, що

«Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передба­чено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повнова­жень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

Правова держава і громадянське суспільство гарантують особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Досягнення цього можливе, якщо існуючий у державі і суспільстві порядок ґрун­тується на певних принципах, передбачених Конституцією і закона­ми країни, зокрема на принципах демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, конституційності, законності тощо.

Одним із пріоритетних у демократичній, правовій державі є прин­цип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законодавством. Тобто держава повинна бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й забезпечувати неприпустимість втручання в життя і діяльність особи, яке не передбачене Конститу­цією і законами та гарантувати захист особи від незаконного приму­сового впливу на неї. Отже, Держава має бути гарантом від свавілля, беззаконня, зловживань і вольових рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. їх посадових осіб.

Водночас, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, їхні посадові особи повинні діяти виключно у межах, що визна­чені правовими нормами. їхня діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована нормами права з тим, щоб виключити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі. На досягнення зазначених цілей і спрямовані положення розглянутої статті 19 Конституції України.