§ 4. Конституційно-правові основи відповідальності народного депутата України

Народний депутат України, за невиконання або не належне вико­нання своїх депутатських обов'язків у Верховній Раді України та її органах, несе встановлену у законодавстві відповідальність. Види відповідальності народного депутата встановлено у Конституції Укра­їни, у Законі «Про статус народного депутата України». Відповідно до законодавства, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верхо­вної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Виключно велика вага і значимість питань, що вирішуються депу­татами, їх широкі владні повноваження, а також можливості діяти при прийнятті парламентом рішень за власними переконаннями обумов­люють потребу послідовного проведення відповідальності народного депутата перед Українським народом.

Об'єктивна необхідність відповідальності народного депутата випливає із загальних демократичних принципів народного представ­ництва, що ґрунтуються на засадах підконтрольності і підзвітності обраних до органів влади осіб перед тими спільнотами громадян, які їх обрали і уповноважили здійснювати функції по керівництву суспіль­ством і державою.

Підставою політичної і юридичної відповідальності народного депутата перед Українським народом, підставою права народу послі­довно проводити підзвітність і відповідальність депутата є, встановле­на Конституцією України, відповідальність Української держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Відповідальність держави поши­рюється на всю систему державних органів - інституцій, що найбільш безпосередньо і повно втілюють і уособлюють державу. У повній мірі це стосується відповідальності кожного з депутатів Верховної Ради України.

§ 4 Конституційно-правові основи відповідальності народного депутат України

За Конституціями і законами, що діяли в Україні до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України, важливу правову форму відповідальності народного депутата перед виборцями стано­вив імперативний мандат депутата.

Теоретичні положення щодо суті інституту мандата депутата та аналіз практики застосування положень імперативного мандата в Укра­пи до прийняття Конституції України свідчить про те. що імператив­ний мандат не становить оптимальний варіант вирішення проблеми правової регламентації відносин, що складаються між депутатом і виборцями. Ставлячи депутата у пряму залежність від волі й інтересів виборців окремого округу, імперативний мандат таїть небезпеку виник­нення нездорових суперечностей і конфліктів між загальнонаціональ­ними інтересами та інтересами виборців округу, які народний депутат, як обранець виборців свого округу зобов'язаний відстоювати, або ж противному разі, при незгоді з вимогами виборців, нести відповідаль­ність перед ними за непідтримку їхньої волі, за невиправдання довіри.

Аналіз практики діяльності Рад періоду до прийняття Конститу­ції України не дає підстав для висновку про ефективність і доціль­ність існування, зокрема, такої складової імперативного мандату як інститут відкликання. Незважаючи на наявність у той період підстав для застосування цього інституту, на практиці, як відомо, він виявився мало дійовим і фактично майже не використовувався, зокрема, стосов­но депутатів Верховної Ради Української PCP.

Запровадження Конституцією України вільного мандата народного депутата забезпечило зміцнення депутатського імунітету та індемні­тету народних депутатів. В той же час, разом із запровадженням віль­ного мандата і відмовою від імперативного мандата, не стало право­вих форм проведення виборцями відповідальності народного депутата за неналежне здійснення встановлених у законодавстві повноважень та своїх зобов'язань перед Українським народом.

Згідно з чинним законодавством, народний депутат несе відпо­відальність лише за порушення норм і правил, що регламентують їх роботу у самому парламенті. В роботі парламенту України зустріча­ються, як відомо, факти, коли окремі народні депутати проявляють відверту зневагу до конституційно встановленого типу і форми Укра­їнської держави, атрибутів Української державності, самої Конститу­ції суверенної України, не належним чином здійснюють встановлені у законодавстві повноваження тощо. Відсутність у законодавстві відпо­відних організаційно-правових форм щодо відповідальності за поді­бні вчинки і дії не дає можливості Українському народові вживати до таких депутатів відповідні заходи впливу чи ставити питання про позбавлення їх депутатського мандата. В цих умовах виникла нагаль­на потреба визначити організаційно-правові форми відповідальності народного депутата за не належне здійснення депутатських повнова­жень, які він бере на себе з моменту складення присяги.

Аналіз конституційного законодавства України, практики його застосування, врахування досвіду ряду зарубіжних країн (Австрії, Аргентини, Ізраїлю, Литви, США, Японії, Фінляндії і ін.) дає підста­ви вважати доцільним передбачити в законодавстві, крім інших захо­дів впливу на народного депутата України, позбавлення його, на вимо­гу і за ініціативою виборців та народних депутатів, мандата депутата. Право вирішувати питання про позбавлення народного депутата його мандата доцільно надати Верховній Раді України, яка може здійсню­вати таке право за достатньо ґрунтовно розробленою й зафіксованою у Регламенті Верховної Ради України процедурою імпічменту.

Український народ має підстави довіряти здійснення такої відпо­відальної функції, як позбавлення народного депутата, на вимо­гу і за ініціативою виборців та народних депутатів, мандата, своїм 450 обранцям, що представляють і виражають у парламенті волю і інтереси всього народу. Такі чинники, як високе звання і покликання народного депутата, як повноважного представника народу у парла­менті України має бути важливою запорукою того, що вони, при вирі­шенні зазначених питань не зможуть вдаватися до відстоювання корпо­ративних інтересів.

Право порушувати питання про позбавлення народного депутата України його мандата за процедурою імпічменту доцільно надати:

1. виборцям України в кількості не менше (визначає Верховна Рада України);

2. Голові Верховної Ради України;

3. народним депутатам України у кількості не менше 1/4 від конституційного складу Верховної Ради;

4. Голові Верховного Суду України.

Запропонований спосіб вирішення проблеми визначення організа­ційно-правових форм проведення відповідальності народного депута­та перед Українським народом, як уявляється, є доцільним, оскільки рішення про позбавлення особи депутатського мандата приймає, що § 4. Конституційно-правові основи відповідальності народного депутата України

особливо важливо, представницький орган всього Українського наро­ду, а не виборці округу. Такий спосіб не вимагає великих матеріально- фінансових витрат і дає можливість порівняно оперативно провести його.

Зважаючи на викладені положення і міркування та враховуючи, що важливість розглядуваних питань вимагає урегулювання їх, насам­перед, на рівні Конституції України, уявляється доцільним внесення відповідних доповнень до Конституції України та відповідних джерел конституційного законодавства України.

В науковій літературі висловлюються й інші точки зору стосов­но способу розв'язання розглядуваної проблеми, що пов'язуються з особливостями перехідного періоду в державному будівництві Укра­їни. Висловлюються положення про доцільність відновити інститут права відкликання депутата й інші.

Можна вважати доцільним, при вирішенні проблеми визначення організаційно-правових форм відповідальності народного депутата України перед Українським народом, поєднати елементи запропоно­ваного вище способу вирішення даної проблеми з елементами інсти­туту імперативного мандату, а саме - інституту відкликання депутата.

Питання для самоперевірки та контролю:

1 Дайте визначення статусу народного депутата України.

2. Охарактеризуйте конституційно-правову природу мандата народного депутата України.

3. Які характерні ознаки притаманні мандату народного депутата України?

4. Що являє собою імперативний мандат депутата?

5. Які складові імперативного мандата депутата?

6. В чому відмінність вільного мандата депутата від імператив­ного мандата ?

7. Охарактеризуйте конституційно-правове регулювання правового статусу народного депутата України.

8. Визначте зміст статусу народного депутата України.

9. З якого моменту народний депутат набуває повноважень?

10. З якого моменту припиняються повноваження народного депу­тата України?

11. Що означає принцип несумісності депутатського мандата народ­ного депутата України?

12. Що являють собою повноваження народного депутата України?

13. Що таке депутатський імунітет?

14. Що являє собою депутатський індемнітет?

15. Поясніть, що означає положення законодавства, згідно із яким, народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі?

16. Визначте, хто може бути обраним народним депутатом України?

ТЕМА СЕМІНАРУ: Конституційно-правовий статус народного

депутата України

ПЛАН

1. Поняття та характерні ознаки правового статусу народного депута­та України; його законодавче регулювання.

2. Конституційно-правова природа депутатського мандату в Україні.

3. Зміст правового статусу народного депутата України.

4. Компетенція народного депутата України.

5. Конституційно-правові форми відповідальності народного депутата.

6. Основні гарантії депутатської діяльності.

Теми рефератів:

1. Повноваження народного депутата України у здійсненні Верховною Радою України законодавчої функції.

2. Форми діяльності народного депутата у реалізації Верховною Радою України функції парламентського контролю.

3. Народний депутат України - повноважний представник Українського народу у Верховній Раді України.

Зразки тестових завдань: