51

Лекція 9. Фінансовий результат діяльності підприємства

9.1.Ціна продукції: функції, класифікація та структура

9.2.Визначення ціни на програмний продукт

9.3.Формування доходу підприємства

9.1. Ціна продукції: функції, класифікація та структура

Ціна – це грошове вираження вартості товару, або сума грошей, за якої покупець згодний купити товар, а виробник продати цей товар. В умовах ринку ціна є одним з найважливіших показників, що істотно впливають на фінансовий стан підприємства. Від рівня цін залежить розмір прибутку підприємства, конкурентноздатність підприємства і його продукції, а також фінансова стійкість підприємства.

Як економічна категорія ціна виконує кілька важливих функцій.

Облікова функція ціни відбиває суспільне необхідні витрати праці на випуск і реалізацію продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини і матеріалів на виготовлення продукції. А в кінцевому підсумку ціна відбиває розмір прибутку підприємства. Ця ціна використовується для визначення ефективності виробництва, є важливим знаряддям планування діяльності підприємства і орієнтиром для обґрунтування його господарських рішень.

Розподільча функція ціни виражається в тому, що держава через ціноутворення перерозподіляє національний дохід між галузями економіки, державним і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами населення. Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох подат, якіів потім стають джерелами накопичення фондів (дорожнього, зайнятості населення та ін.), а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ, акцизів).

Стимулююча функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати певні бажані процеси на підприємстві: прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів в пуску продукції і попиту на неї тощо.

Регулююча функція передбачає врегулювання пропорцій окремі виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль індикатора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досяг ти відповідності попиту й пропозиції.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництванайбільшою мірою виявляється в умовах ринкових відносин. За допомогою механізму цін капітали переміщуються в сектори економіки і виробництва з найвищою нормою прибутку.

Ціни, що діють у ринковій економіці, класифікують за певними ознаками. Розглянемо основні з них.

За сферою обслуговування та особливостями купівлі-продажу ціни поділяють на

такі:

−оптові на продукцію промисловості, за якими підприємства реалізують вироблену продукцію;

−закупівельні, за якими виробники сільськогосподарської продукції реалізують її промисловим підприємствам з метою подальшої переробки;

−роздрібні, за якими торговельні організації реалізують продукцію населенню, підприємствам, організаціям;

−кошторисні ціни та розцінки, за якими визначаються розрахункова вартість нового будівництва, вартість реконструкції, розширення та переоснащення будівель і споруд;

−тарифи вантажного і пасажирського транспорту;

−тарифи на платні послуги населенню.

За способом встановлення та ступенем регулювання розрізняють такі ціни:

−державні, що встановлюються державою і поділяються на фіксовані та регульовані;

−ввізні, що встановлюються на імпортні підакцизні товари;

51

52

−вільні, які встановлюють виробники продукції та послуг згідно з існуючим попитом і пропозицією; при цьому продавець і покупець не мають жодних взаємних зобов'язань ані до купівлі-продажу, ані після цього;

−договірно-контрактні, що встановлюються за згодою сторін, які домовляються; при цьому продавець і покупець беруть на себе певні зобов'язання.

За охопленням території, на якій діють, виокремлюють такі ціни:

−єдині, які встановлюють і регулюють центральні органи влади(на газ природний; продукцію ядерно-паливного циклу; електро- і теплоенергію; продукцію оборонного виробництва; дорогоцінні метали; перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальні роботи на залізничному транспорті; перевезення пасажирів, багажу, пошти на залізничному транспорті тощо);

−зональні – ці ціни регулюють місцеві органи влади. При цьому враховується відстань переміщення товару територією країни.

За часом дії ціни поділяють на такі:

−тверді (постійні), що не змінюються протягом терміну дії контракту;

−поточні, які змінюються в межах одного контракту і відображують зміни ситуацій на ринку;

−сезонні, що діють певний період;

−ковзні, що встановлюються на вироби з тривалим циклом виготовлення; вони дають змогу враховувати зміни виробничих витрат за час виготовлення виробів.

	Основу	структури ціни продукції становлять її собівартість і прибуток.
Собівартість,		як відомо, характеризує витрати підприємства на виготовлення і реалізацію

продукції. Кожне підприємство намагається повністю компенсувати втрати, що пов'язані з виробництвом продукції, і отримати якнайбільший прибуток. Прибуток підприємства є джерелом фінансування поточних витрат і подальшого його розвитку.

Важливе місце у структурі ціни належить також податкам. Акцизи, мито і податок на додану вартість (ПДВ) є непрямими податками, які сплачує кінцевий споживач.

Коротко розглянемо основні податки і збори.

Податок на додану вартість є непрямим податком, який включається у ціну товару, є частиною приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, і вноситься до Державного бюджету. Ставка ПДВ складає

20%.

Податок на прибуток. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та амортизаційних відрахувань. Прибуток платників податку, включаючи засновані на власності окремої фізичної особи підприємства, оподатковується за ставкою 25% до об'єкта оподаткування.

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включаються в їх ціну. Акцизний збір обчислюється у відсотках до обороту або у твердих сумах (гривнях або євро) з одиниці реалізованої продукції, або за єдиними на всій

території України ставками. До переліку товарів, за			які сплачується акцизний збір,
входять	ювелірні вироби	із золота й срібла, діаманти,		лікеро-горілчані та тютюнові
вироби,	коньяк, вино, пиво	солодове, легкі, середні	та	важкі дистилятори, спеціальні

бензини, бензини моторні з вмістом не менше5 % високооктанових кисневмісних домішок. Ставка акцизного збору у відсотках передбачена тільки для ювелірних виробів і становить приблизно 55 %. Для решти підакцизних товарів визначені тверді суми на одиницю з обороту.

Мито і митні збори. Мито стягується за товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України, і входять у ціну товару. Митні збори — це вид митних платежів, які сплачуються при оформленні вантажної митної декларації. Митні збори нараховуються у відсотках до митної вартості або у вигляді ставки збору і сплачуються в національній валюті.

52

53

Прямі податки — це такі, що стягуються з доходу або майна юридичної особи. До прямих належать такі податки:

−податок на прибуток;

−податок (плата) на землю;

−рентні платежі;

−податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин.

Прибутковий податок з громадян. Об'єктом оподаткування у громадян, які постійно проживають в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід як у натуральній, так і у грошовій формі за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваний доходів), одержаний за будь-яких умов з різних джерел як на території України, так і за її межами. Ставка цього податку на сьогодні – 17%.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відбиває кількісний зв'язок між цінами, які складаються при просуванні товару від виробника до кінцевого .спожива Формування різних видів цін схематично можна подати так:

С/ть + П = Оптова ціна Оптова ціна + Акциз = Відпускна ціна

Відпускна ціна + ПДВ = Відпускна ціна з ПДВ Відпускна ціна з ПДВ + торговельна надбавка = Роздрібна ціна

9.2.Визначення ціни на програмний продукт

У практиці ціноутворення на ПЗ стикаються економічні інтереси одного із самих динамічних та освічених соціальних прошарків, яким, безумовно, є професійні програмісти, і непрямі інтереси практично всіх інших представників нашого суспільства.

Економічна теорія багато чого пояснює у практиці ціноутворення і в торгівлі ПЗ, дає змогу описати і пояснити запозичені з теорії незавершеної конкуренції поняття: цінова дискримінація, бар’єр входження, доповнюваність і замінність продукті. Тоді як звичні поняття пропозиції і попиту мають тут не зовсім звичайне значення, а витратний метод, який дає задовільні результати при призначенні цін на програми, що розробляються за індивідуальними замовленнями, не може бути поширений на тиражоване ПЗ.

Сучасна практика торгівлі програмними продуктами немов би спростовує основне положення про те, що ціна є грошовим виразом вартості і побічним показником витраченої суспільно необхідної праці. При визначенні вартості основна увага звертається на: унікальність об’єкта купівлі-продажу ; якісні переваги порівняно з аналогами; витрати, що матиме покупець при заміні передбачуваного продукту іншим; ступінь терміновості та гостроту потреби. Як бачимо, в розглянутому переліку факторів немає витрат на виробництво. Хоч основним законом в умовах ринкової економіки є закон

вартості, це не означає, що ціна визначається вартістю	і що витрати виробництва
обов’язково визначають величину ціни продукту. Це	припущення	стосується й
програмних продуктів (shareware).
Складність виникає при формуванні цін на ПЗ , що пояснюється		такими його
особливостями:

1.Вартість інформації і вкладених в неї знань важко заміряти кількісно. Відповідно, складно провести один з етапів ціноутворення— встановлення попиту на товар, що визначається потребою покупця в даному товарі, ціною на товар-замінник, ціною на супутній додатковий товар, рівнем добробуту споживачів. Цінність програмного продукту визначиться тільки після застосування його користувачем.

2.Складність розрахунку витрат створення програмних продуктів пов’язана з тим, що вони є супутнім товаром і пропонуються користувачеві в рамках конкретної технології реалізації нововведень, де відбувається поступове накопичення навичок і практичного досвіду, що має особливу цінність як для користувачів , так і для розробників. На відміну від продажу матеріальної продукції, реалізація програмного продукту може

53

54

бути ускладнена у зв’язку з технічними, організаційними та економічними факторами. Це:

−непідготовленість користувачів, їх апаратного і програмного середовища;

−відсутність навичок у рекламуванні і продажу програмного продукту;

−висока початкова ціна продукту і відсутність належного супроводу тощо.

3.Доки те нове, унікальне, що вкладене в продукт, не розголошене цілком або частково, власник може одержувати весь монопольний прибуток . У даному разі йдеться про ліцензування і продаж програмного продукту, коли в договорі купівлі-продажу

користувач і виробник виключають передачу продукту третій . стороніЯкщо приєднується третя сторона і наступні користувачі, продукт стає загальнодоступним (Lunix). До цього треба додати, що існують специфічні форми розповсюдження ПЗ, наприклад, ліцензії, що підпорядковуються GPL. Ліцензія GPL дозволяє вільне використання, розповсюдження і модифікацію ПЗ. Цій ліцензії підпорядковується розповсюдження операційної системи Lunix.

Як такого дистрибутиву Lunix не існує. Згідно з GPL кожний бажаючий може вносити щось нове або зміни в програми, розроблені в рамках цього проекту. За даної ліцензії розповсюдження є вільним і комерційним, але похідні продукти повинні обов’язково підкорятися GPL. Тобто не можна взяти Lunix, модифікувати її і продавати за іншою ліцензійною угодою або перешкоджати її безкоштовному розповсюдженню. Таким чином, складність кількісного визначення вартості, супутній характер створення і розповсюдження, а також тимчасовий характер привласнення монопольного прибутку виділяють програмний продукт з ряду звичайних промислових продуктів.

Хоча ПЗ — товар специфічний, оборот цього товару підкоряється закону вартості: вартість програмного продукту переноситься при споживанні на інші продукти і послуги.

Але в обороті програмного продукту також можна виділити деякі особливості:
−	вартість програмного продукту повертається не відразу. Значну				частину витрат
	становлять витрати на розробку, а не на виробництво і відтворення;
−	можливість	багаторазового	використання	програмного	продукту	різним

користувачами, зниження його ціни при розширенні кола користувачів.

Ціни на програмні продукти коливаються навколо вартості, як і в разі з іншими товаром. Але ціни на програмний продукт набагато менш корельовані з вартістю порівняно з іншими продуктами і послугами.

Сучасна практика торгівлі програмними продуктами як би спростовує основне положення про те, що ціна є грошовим вираженням вартості і непрямим показником витраченої суспільно необхідної праці. Програмні продукти з ідентичним функціональним наповненням значно відрізняються ціною, причому іноді даний відміну складає порядок.

При визначенні вартості основна увага акцентується	на унікальність обєкту купівлі-
продажу, переваги в якості в порівнянні з аналогами(якщо такі існують), на витрати, які
несе користувач для заміни пропонованого продукту	іншим, ступінь терміновості і

гостроту потреби. У розглянутому перелік факторів ціноутворення на інтелектуальну власність, яким є програмний продукт, звертає увагу відсутність будь-яких показників витрат виробництва.

Певні складнощі при формуванні ціни на програмні продуктипояснюються наступними обставинами.

По-перше, вартість інформації та увязнених у ній знань досить важко виміряти кількісно. У звязку з цим складно побудувати необхідні для вивчення та аналізу ринку криві попиту та пропозиції. Оскільки цінність конкретного програмного продукту можна виміряти тільки після застосування його користувачем, то попит на нього буде залежати від уявлень користувача про корисності(цінності) придбаного продукту. Дані уявлення

характеризуються	великою		різноманітністю, оскільки			часто		грунтуються		на
несистематизованих, уривчастих, неповних, а часто і субєктивних відомостях.
По-друге, реалізація		ПП	може	бути	ускладнена		в	звязку	з	,технічни

54

55

організаційними та економічними факторами, у тому числі:

−Непідготовленістю користувачів і їх апаратної та програмної середовищ;

−Відсутністю навичок у рекламуванні і продажу програмних продуктів;

−Високою первісною ціною продукту і відсутністю належного супроводу та ін

По-третє, здатність до	відчуження	стосовно	до програмних	продуктів	носить
двоїстий характер (тимчасова	або постійна).	До тих пір,	поки щось нове,	унікальне,	що

закладено в продукт, не розголошено повністю або частково, власник продукту може отримувати всю або певну частку монопольного прибутку. У даному випадку мова йде про ліцензування та продажу програмних продуктів, коли в договорі купівлі-продажу

користувач	і	виробник обумовлюють можливість	або виключення їх передачі третій
стороні. І	в	разі офіційного підключення третьої	сторони і наступних користувачів

продукт стає загальнодоступною, що приводить до виключення основи для отримання додаткової прибутку.

Слід відзначити ще одну важливу особливість. Її суть полягає в тому, що вартість програмної продукції формується не відразу, вона має високий ступінь невизначеності, в її формуванні важливу роль відіграють витрати на створення, а не на виробництво і відтворення. Затрати праці на створення продукту враховуються не індивідуально на кожну одиницю, а в сукупності на весь проект, що створюється за певний період часу. Оскільки витрати повинні окупитися в цілому, це не означає, що вони обовязково повинні бути компенсовані при продажу одиничної версії. Тому тут актуальною стає завдання визначення загального обсягу попиту на весь проект.

Розглянемо межі встановлення ціни на програмні продукти. Нижнім межею ціни є витрати, оскільки вони відшкодовують витрати. Проте це припущення справедливе для тих випадків, коли в основі лежить припущення, що окупаються витрати зі створення продукту власними зусиллями, без залучення інструментальних середовищ і програмних модулів з боку(тобто власного виробництва). Але разом з тим величина даних витрат може бути дуже значною, тому виробник прагне включити в ціну і упущену вигоду , повязану з наступними факторами:

−Відмовою від самостійних дій на ринку (у разі передачі продукту посередникам для подальшого поширення);

−Можливістю перетворення користувача в майбутнього конкурента(у разі продажу

базових і інструментальних засобів з можливістю подальшого розвитку поширення, що повинно бути обумовлено в договорі купівлі-продажу);

−Зростанням ризику при розголошенні функціонального наповнення продукту і можливості несанкціонованого копіювання і розповсюдження.

Упідсумку нижньою межею ціни продукту для виробника є його власна оцінка суми витрат і упущеної вигоди, а для користувача - власні оцінки витрат виробника.

Верхня межа ціни продукту встановити складніше, тому що їм може бути відразу кілька показників. Це повязано з наступними факторами. По-перше, виробник виходить з розрахунку оцінки приросту прибутку (економії, ефективності), яку користувач отримає в результаті застосування продукту. По-друге, якщо виробник пропонує не унікальний програмний продукт, а що набув поширення на ринку і пропонований кількома виробниками, то є довідкові ціни ринку. Тому ціна виробника-конкурента є за інших рівних умов верхньою межею ціни і своєрідним орієнтиром. По-третє, для користувача не

виключаються можливості самостійної розробки продукту з залученням сторонніх фахівців. Граничною ціною для користувача будуть виступати власні витрати на розробку і застосування. Останній чинник повязаний зі свідомим порушенням користувачем авторських прав і законів про інтелектуальну власність. Якщо користувач йде по такому

шляху, то витрати придбання будуть свідомо найменшими у порівнянні із законним порядком отримання продукту. Тому оцінка ступеня захищеності продукту є важливим критерієм ціноутворення.

Цінова політика фірм , що поширюють інформацію засобами АБД , передбачає

55

56

встановлення базисних цін на інформаційні послуги та системи пільг і знижок з базисних цін з метою стимулювання попиту.

Основними видами базисних цін є:

−Ціна години підключення до АБД;

−Ціна одиниці отримання інформації;

−Ціна передплати на АБД та окремі БД.

	Дані ціни обговорюються контрактами переважної більшості комерційних АБД і
передбачають плату як за саму інформацію, так і за надані кошти АБД.
	У ряд контрактів на доступ до АБД включаються також наступні ціни , переважно
стосуються ресурсів АБД:
− Мінімальна плата за роботу з АБД;
−	Адміністративна плата;
−	Ціна довідкової інформації;
− Ціна додаткових засобів пошуку та обробки інформації;
− Ціна ресурсів ЕОМ тощо
	Ціна години приєднання має на увазі плату за час підключення до ресурсів АБД та
пошуку в конкретних БД. Вона				застосовується практично у всіх контрактах і на її
припадає близько половини всіх платежів.
	До	недоліків	почасової	плати	відносяться її	залежність від швидкодії,	АБ
відсутність		звязку	результатів і	якістю	інформації. Крім	того, наявність ціни години

приєднання обмежує природним чином тривалість роботи користувачів з, якіАБД витрачають зусилля не стільки на сам по собі пошук, скільки на економію часу. Подібна стратегія пошуку приводить найчастіше до отриманню неповних, не відповідних запитом результатів. Головним способом усунення подібних барєрів між користувачем і цікавить його інформацією отже і стимулювання попиту на інтерактивні послуги є відмова від почасової плати на користь платежів за інформацію або передплатний плати.

Ціна отримання одиниці інформації включає як ціну на власне інформацію, що залежить від конкретної БД, так і ціну засобів АБД по її пошуку, вибірці та надання в режимах on-line, off-line і ІРІ, що є єдиною для даного АБД.

Плата за отримання інформації в режимах off-line і ІРІ вимагається під всіх випадках тоді як режимі on-line інформація може надаватися без явно встановленої ціни, яка цього випадку враховується в ціні години підєднування до АБД.

Позитивні ціни отримання інформації відноситься деяка звязок з її якістю а до недоліків - недооблік використання коштів АБД. Тому цей вид ціни використовується зазвичай разом іншими її видами.

Ціна підписки стягується за надання користувачеві права доступу до ресурсів АБД і до конкретних БД і зазвичай припускає одержання користувачем певних пільг. При цьому підписка на АБД може не носить обовязкового характеру, тоді як підписка на БД, якщо вона передбачена, є, як правило, необхідною. Нерідко для отримання доступу до БД потрібна підписка на її друковані аналоги.

Даний вид ціни вигідний для власників АБД, оскільки дозволяє обмежити їхній ризик, істотно спростити контроль за використанням АБД, а також для користувачів впевнених у, що вони можуть отримати з АБД їх цікавить і бажаючих від початку знати, скільки вона їм обійдеться.

Деякі власники АБД вимагають сплати певного (зазвичай місячного) мінімуму, якщо загальні витрати користувача не перевершують цієї величини.

Адміністративної платою може служити:

а) вступний внесок, який сплачується одноразово за ідентифікацію користувача, що включає надання пароля, заклад паспорта і т. п.;

б) одноразова плата за надання користувачу додаткового пароля; в) періодична фіксована плата.

Ціна довідкової інформації(керівництва користувача, директорії БД і т. п.) нерідко

56

57

включається в ціну передплати або в адміністративну плату. Проте у ряді випадків її надання обумовлюється окремо.

До цін додаткових засобів пошуку та обробки інформації відносяться:

а) ціна збереження протягом якогось періоду часу(зазвичай - місяця) запиту, сформованого користувачем, для його повторного використання в ході подальших сеансів;

б) ціна проведення кількісної обробки результатів пошуку, що застосовується головним чином у статистичних АБД, що містять динамічні ряди статистичних показників.

Ціни ресурсів ЕОМ(процесора, дискової памяті, а також так званих«умовних одиниць компютерних ресурсів») практикуються порівняно рідко і застосовуються, як правило, у контрактах на доступ до статистичних АБД, власниками яких є приватні комерційні обчислювальні центри.

Реальні ціни відрізняються від базисних внаслідок різного роду пільг і знижок, що надаються більшістю власників АБД для залучення нових і заохочення постійних користувачів. Такі пільги та знижки можуть поширюватися як на окремих користувачів (студенти, викладачі), так і на їх певні професійні групи(університети, бібліотеки) і в основному виражаються у зниженні цін години приєднання до АБД. Їх головними видами є:

а) звільнення від плати за час приєднання до АБД протягом перших(звичайно 5) годин роботи протягом місяця;

б) зниження ціни години приєднання до АБД в залежності від обсягу роботи користувача з АБД;

в) зниження ціни години приєднання залежно від астрономічного часу проведення сеансу (в нічний час за пільговими цінами).

Оптимальне співвідношення між різними видами цін має встановлюватися з урахуванням вимог до мінімізації ризику, зручності користувачів, а також в залежності від конюнктури ринку та стадії життєвого циклу інтерактивних послуг.

Ситуація, що ринкова практика ціноутворення на інтерактивні послуги вимагає, щоб структура цін забезпечувала:

−Прозорість платежів для користувачів;

−Контрольованість платежів користувачів;

−Передбачуваність платежів користувачами;

−Звязок платежів з цінністю одержуваної інформації. Цінність інформаційного

продукту	характеризується	десятками	властивостей, таких,	як	значущість,
корисність, вживані, повнота, своєчасність, доступність,				форма		подачі,
достовірність і т. д.;

− Наступність цінової політики.

На початковому етапі комерційної експлуатації АБД цінова політика повинна бути спрямована в першу чергу на завоювання ринку, що може бути досягнуто, наприклад, за рахунок:

−Надання права безкоштовного доступу до АБД протягом перших сеансів;

−Відмови від стягнення ціни передплати;

−Безкоштовного подання довідкової інформації;

−Встановлення відносно низьку ціну години приєднання у поєднанні з досить високою ціною за отримання інформації;

−Безкоштовного навчання і консультування.

Уміру накопичення досвіду комерційної експлуатації вітчизняного АБД і зміцнення

його ринкових позицій можлива модифікація цінової політики в напрямку: − Стягування ціни передплати;

− Включення до прейскуранти додаткових видів (наприкладцін, місячного мінімуму);

− Коригування цін відповідно до попиту. Традиційно передбачалося, що еластичність

57