микроэкономика

94

співпадають, так само як і ринкові ціна попиту й ціна пропозиції. Кожна фірма у такому стані виробляє обсяг продукції, який дозволяє їй максимізувати прибуток.

Якщо проаналізувати прибутковість конкурентної фірми для різних обсягів випуску за умови незмінної ринкової ціни PE то побачимо, що умова Р=МС виконується лише для останньої одиниці оптимального обсягу випуску QE, продаж якої не дає економічного прибутку. Для кожної з попередніх одиниць випуску Р – МС >0, тому що ціна кожної одиниці однакова, а гранична вартість виробництва буде меншою. Отже, від продажу кожної одиниці виникає чиста вигода (Р-МС),

тобто надлишок. Якщо скласти всі такі різниці для кожної одиниці випуску від першої до останньої (QE), отримуємо сукупну чисту вигоду фірми, або надлишок виробника; геометричне він обчислюється як площа фігури, яка обмежена знизу кривою МС, зверху прямою лінією, що є рівнем ринкової ціни PE ліворуч — вертикальною координатною віссю, праворуч — лінією EQE, що відповідає обсягу випуску QE (рис. 7.5). Строго аналітичнo ця площа може бути обчислена із застосуванням визначеного інтегралу (як різниця двох інтегралів, що визначають,

відповідно, сукупну виручку і сукупну вартість на проміжку від 0 до QE.

QB QE Q

Рис. 7.5. Надлишок виробника.

Якщо підсумувати надлишки всіх фірм на ринку певної продукції, отримаємо

надлишок виробників (РS) на ринку цієї продукції (або чисту вигоду виробників).

Геометрично він обчислюється аналогічно надлишку окремого виробника, із заміною кривої МС (кривої індивідуальної пропозиції) на криву ринкової пропозиції

95

S.

Сума надлишку виробників і надлишку споживачів утворює сукупний надлишок (ТS) на ринку певного товару, або чисту вигоду для суспільства, яка утворюється на ринку цього товару.

5. Довгострокові рівновага і пропозиція галузі

В довгостроковому періоді кожна конкурентна фірма, що максимізує прибуток, так само як і в короткостроковому періоді, не може впливати на ринкову ціну, вона в змозі обирати лише обсяг випуску, тобто варіювати середню вартість виробництва.

Якщо у перспективі фірма прогнозує можливість отримати економічний прибуток, то такий само прогноз може зробити й будь-яка інша фірма, навіть коли вона на працює в цій галузі (адже повна поінформованість усіх зацікавлених сторін

— одна з передумов повної конкуренції). Тому потенційний прибуток буде сприйматись іншими фірмами як сигнал щодо доцільності входження нових фірм у галузь, а це призведе до збільшення галузевої пропозиції. Наслідком збільшення пропозиції (за інших незмінних умов) буде поступове зменшення ринкової рівноважної ціни і скорочення економічного прибутку аж до нуля. Тому в перспективі фірмам у конкурентній галузі слід сподіватись на такий рівень ринкових цін, який забезпечує тільки незбитковість виробництва (тобто нормальний прибуток). Але цей нормальний прибуток можна отримати лише при мінімізації вартості виробництва, що для довгострокового періоду означає пошук такого обсягу випуску, коли довгострокова середня вартість LRAC буде мінімальною.

Фактично для довгострокового періоду фірма повинна проаналізувати різні варіанти свого розвитку (наприклад, два, як на рис. 7.6), для кожного визначити стан рівноваги (E0 i E1), тобто оптимальний обсяг випуску (відповідно, Q0 і Q1), і обрати серед них варіант з найменшою середньою вартістю, AC1, та відповідний обсяг Q1.

Зазначимо, що знайдений таким чином обсяг Q1 відповідає і мінімальному рівню довгострокової середньої вартості LRAC. Так визначається умова довгострокової

конкурентної рівноваги:

	96
Р =тіпLRАС = LRМС.	(7.11)

Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, що забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Зазначимо, що умова (7.11) визначає для довгострокового періоду умову незбитковості та умову закриття одночасно.

В разі змін у стані короткострокової рівноваги ринкова ціна може впасти, що в перспективі означатиме збитки для фірм, які працюють на рівні мінімальної вартості виробництва. Через цю обставину деякі з фірм почнуть виходити з галузі, ринкова пропозиція зменшиться, ринкова ціна почне зростати, а збитки фірм, що залишились у галузі, зменшуватись аж до нуля. Отже, за рахунок роботи такого конкурентного механізму в довгостроковому періоді буде існувати тенденція до руху в бік стану довгострокової рівноваги з нульовим економічним прибутком для фірм-учасниць.

Для спрощення аналізу вважаємо, що на повністю конкурентному ринку діють фірми з однаковою вартістю виробництва, тобто однаковими кривими LRAC.

Р,С

Q0 Q1 Q

Рис.7.6. Конкурентна рівновага в довгостроковому періоді (стан Е).

Завдяки дії механізму конкуренції виникає парадокс прибутку: можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення в довгостроковому періоді, тому що можливість вільного входження нових фірм на ринок у гонитві за прибутком призведе до зменшення ринкової ціни і втрати прибутку в перспективі для всіх фірм галузі.

97

Конкурентний ринок вважається ефективним у довгостроковому періоді, тому що, згідно з умовою (7.11), фірми зацікавлені обирати обсяг виробництва з мінімальними затратами рідкісних ресурсів, що відповідає інтересам суспільства.

Галузева (ринкова) довгострокова крива пропозиції має суттєві відмінності порівняно із короткостроковим періодом, вона утворюється як сукупність станів довгострокової рівноваги галузі, що виникають за рахунок різних рівнів значень нецінових чинників попиту і пропозиції. Для її побудови слід проаналізувати перспективні наслідки, наприклад, збільшення попиту на продукцію галузі.

Нехай галузь перебуває в стані довгострокової і короткострокової рівноваги

E0(P0,Q0) — рис. 7.7. При збільшенні попиту з D0 до D1 у короткостроковому періоді зростають ціни на продукцію галузі з P0 до PS стан галузевої рівноваги зміщується з точки E0 спочатку в точку ES — новий стан короткострокової рівноваги. Галузь стає прибутковою, а це, згідно з парадоксом прибутку, веде до збільшення галузевої пропозиції у тривалішому періоді.

(а) Зростаюча вартість виробництва

Q0

Q2 Q1

Q

(б) Незмінна вартість виробництва

98

Рис. 7.7. Довгострокова пропозиція галузі (LS).

Зростання пропозиції означає зростання попиту на фактори виробництва, а це,

у свою чергу, може призвести в перспективі до різних змін цін на фактори виробництва, що також впливатиме на остаточне розташування кривої проопозиції

—S1, S2 чи S3 (на рис. 7.7.а, 7.7.6, 7.7.в). Розглянемо можливі варіанти детальніше.

1.Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зростання цін на ресурси, тобто до збільшення довгострокової вартості виробництва, згідно з умовою

(6.8) у темі 6. Внаслідок цього крива LRAC зсувається вгору, minLRACтеж зростає,

тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається у точці E1 (рис. 7.7.а): нова рівноважна ціна P1 спадає порівняно з короткостроковою ціною PS, але не до попереднього рівня P0.

Отже, маємо галузь із зростаючою вартістю {виробництва) — це галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зростає за рахунок підвищення цін використаних ресурсів (у відповідності з властивістю рідкісності ресурсів). Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS на рис.7.7.а (яка

99

утворюється при з'єднанні лінією станів довгострокової рівноваги E0, E1) нахилена вгору.

2. Збільшення попиту на рідкісні ресурси не призводить до зміни цін на ресурси, тобто довгострокова вартість виробництва не змінюється; тоді нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці E2 (рис.7.7.6): ціна P спадає порівняно із короткостроковою ціною PS і досягає рівня ціни попередньої довгострокової рівноваги P0.

Отже, маємо галузь із незмінною вартістю (виробництва) - галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва не змінюється через сталість цін на фактори виробництва. Для такої галузі крива довгострокової ринкової пропозиції LS

на рис.7.7.6 (яка утворюється із станів довгострокової рівноваги E0, E2) є

горизонтальною лінією.

3. Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зменшення цін на ресурси, тобто до зменшення довгострокової вартості виробництва. Така ситуація трапляється не часто у порівнянні з попередніми випадками і може бути пов'язана з технологічними особливостями або виробництва деяких із проміжних продуктів, що використовуються як ресурс у виробництві кінцевої продукції, або виробництва самої кінцевої продукції. Внаслідок цього крива LRAC зсувається вниз, minLRAC

теж спадає, тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці E3 (рис.

7.7.в): нова рівноважна ціна P3 є нижчою порівняно і з короткостроковою ціною PS і

з попередньою довгостроковою ціною P0.

Таким чином, виникає галузь із спадною вартістю (виробництва) — галузь,

при розширенні якої середня вартість виробництва зменшується за рахунок зниження цін використаних ресурсів. Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS нахилена вниз (а не вгору). Галузі із спадною вартістю виробництва,

як правило, породжують природні монополії.

Різний характер довгострокових кривих пропозиції, відповідно, веде до різних довгострокових наслідків державного реґулювання конкурентних ринків (зокрема при введенні податків) у залежності від типу галузі.

100

ТЕМА №М-8

НЕПОВНА КОНКУРЕНЦІЯ: МОНОПОЛІЯ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Неповна конкуренція і монополія.

2.Попит на продукцію фірми-монополіста і її виручка.

3.Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага.

4.Монополія і повна конкуренція: порівняльний аналіз.

5.Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація.

1. Неповна конкуренція і монополія

101

Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції, що перелічені в розділі 7.1,

веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції— це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.

Монополія — це такий тип ринкової структури, де:

1) весь галузевий випуск постачає одна фірма, частка кожного споживача

(яких на ринку дуже багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна;

2)продукція однорідна і не має близьких замінників;

3)входження на ринок нових фірм блоковано;

4)споживачі не взаємодіють між собою;

5)існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Стисліше визначення монополії концентрує увагу лише на суттєвих її рисах:

монополія, — це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.

Відповідно, фірма в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст - монопольним ринком.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких із вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80%

галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови (1) — (5), зветься чистою монополією. Чиста монополія — це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Якщо побудувати своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на ринкові ціни, то всі реально існуючі типи структур розташуються на ній всередині, на проміжку між чистою

102

монополією і повною конкуренцією.

Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі нетранспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

Бар'єри може створювати також державна влада у вигляді патентів, ліцензій,

авторських прав, привілеїв на здійснення певної діяльності лише однією фірмою;

інколи сама державна влада є монополістом (наприклад, у сфері державного управління). Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами,

звуться закритими монополіями.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, зветься природною

монополією.

Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва QE, (точка Е на рис. 8.1) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні PE

= minLRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбиткове для себе виробляти лише обсяг QA за ціною PA = LRACA. При спробі демонополізації галузі,

скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній QB = 1/2 QA, середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня PB = LRACB> LRACA тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу QA, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

103

Р, С

Рис. 8.1. Природна монополія

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади.

Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну.

Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів.

Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем - тобто встановлює ціну на ринку.

В цьому розділі ми розглядатимемо чисту монополію. У подальших розділах будуть розглянуті ринкові структури з різною ринковою владою з боку пропозиції

(монополістична конкуренція, олігополія), з боку попиту (монопсонія, олігопсонія,

монопсонічна конкуренція) або з двох боків одночасно (двостороння монополія).

2. Попит на продукцію фірми-монополіста і її виручка

Фірма-монополіст одноосібне задовольняє попит споживачів на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту D, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми.

Сукупна виручка ТR монополіста визначається за такою ж формулою ТR=Р Q,

як і для конкурентної форми, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту, P=p (QD), згідно заданої функції попиту (чи оберненої функції попиту). Для випадку лінійної оберненої функції попиту, P=a-b QD виручка