микроэкономика

64

всіх споживачів даного товару на ринку, що перебуває в стані рівноваги Е,

відповідає площі трикутника PEAE. Він розташований між кривими ринкового попиту D і лінією PEE, що відповідає рівню ринкової ціни РE (рис. 5.10).

Hадлишок споживачів є своєрідним мірилом добробуту споживачів, який утворюється на ринку окремого блага. В подальших розділах ми розглянемо, як відхилення від стану рівноваги на ринку впливає на надлишок споживачів, отже, і на їхній добробут.

65

ТЕМА №МЕ-6

ТЕОРІЯ ФІРМИ: ВИРОБНИЦТВО ТА ВАРТІСТЬ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Фірма як економічний аґент.

2.Процес виробництва. Ресурси і випуск.

3.Виробнича функція.

4.Заміщення факторів виробництва. Ефект масштабу.

5.Економічна вартість і бухгалтерська вартість.

6.Виробництво і вартість; мінімізація вартості.

7.Вартість у короткостроковому періоді.

8.Вартість у довгостроковому періоді.

1. Фірма як економічний аґент

Фірма (firm), або підприємство — економічний аґент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми — макси-мізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва.

Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми є:

—раціональність її поведінки — фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і

здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети;

—суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.

Економічна теорія практично не розглядає проблему вибору технології виробництва, проблему організації управління фірмою, що є завданням конкретних економічних наук.

Припущення про єдину мету діяльності фірми є певним спрощенням, фірма може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою довгострокової діяльності повинна бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби і не зможе боротися за досягнення інших цілей.

66

Основними типами фірм щодо правових аспектів є індивідуальна підприємницька фірма, партнерство (колективне підприємство) та корпорація.

Індивідуальна підприємницька фірма має одного власника, який одночасно є й менеджером. Партнерство має кількох співвласників, які водночас можуть працювати на своїй фірмі. Нарешті, корпорація має багатьох власників — акціонерів, які для управління фірмою наймають менеджерів.

В Україні правові аспекти діяльності підприємств регулюються Законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про власність" та ін., в яких визначаються поняття підприємства, підприємництва, організаційно-

правові форми підприємств тощо.

У подальшому розгляді ми зосередимось на аналізі поведінки індивідуальної підприємницької фірми. Звичайно, наведене вище визначення фірми не є вичерпним. Але з урахуванням припущень та окресленої мети діяльності цього достатньо для розгляду питань ціноутворення і активності фірм на ринках з різною структурою. Зокрема, в межах даної теорії можна розв'язати такі економічні проблеми:

-яку саме продукцію і в якому обсязі слід виробляти фірмі;

-які фактори виробництва і в якому обсязі слід використовувати;

-які з потрібних факторів виробництва купувати на ринках і які власні ресурси використовувати у виробництві продукції.

2. Процес виробництва. Ресурси і випуск

В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально — як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

Випуск — це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції; основні види факторів —

67

капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

Технологія — знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період — період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

Довгостроковий період — період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

Для спрощення у подальшому аналізі буде розглядатись використання лише двох узагальнених видів ресурсів — капіталу, що може варіюватись лише в довгостроковому періоді, і праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q.

Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.

Якщо зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L),

тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці — TPL)

визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L

використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів.

Аналогічний показник для капіталу позначається як TPK.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці — APL, капіталу

— APK) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора,

	68
що забезпечив випуск цього продукту:
APL = TPL/L; APK = TPK/K	(6.1)

Ці показники мають також назву продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Рис. 6.1. (а) Сукупний продукт праці (ТРL) та стадії виробництва. (б) Середній (АРL) та граничний (МРL) продукти праці.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці — MPL,

капіталу — MPK) — додатковий випуск продукції, який забезпечується

використанням додаткової одиниці ресурсу:
МРL = TР/ L;	MPK = TР/ К.	(6.2)

Тут L = L2 – L1, K = K2 – K1 - додаткові обсяги ресурсів, TP = TP2 – TP1,

додатковий випуск, що забезпечується за рахунок L (при фіксованому К) або K

(при фіксованому L).

Показники MPK і MPL мають також назву гранична продуктивність праці,

гранична продуктивність капіталу.

69

Взаємозв'язок між показниками TP, AP і МР ілюструє рис. 6.1, де зображено,

як будуть змінюватись криві ТРL, АРL, МРL при збільшенні обсягу використання праці (у певних одиницях виміру, наприклад, L— годин за місяць, Q — одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q3, у точці C досягає найбільшого значення Q3 при L = L3 а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на мал.6.1.б при

L = L1), гранична продуктивність МР цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L<L2 сягає найбільшого значення у точці E при L = L2, потім спадає.

Граничний продукт зростає, доки L<L1, найбільше його значення досягається в точці BM при L = L3, потім МР спадає: МРL = 0 при L = L3, МРL < 0 при L > L3.

У залежності від значень МР, АР і ТР, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія І — зростають МР, АР, ТР; стадія II —

зростають АР, ТР, спадає МР; стадія III — зростає ТР, спадають МР, АР (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV — спадають всі показники.

Закономірним є те, що криві АР та МР на рис. 6.1.б перетинаються в точці Е,

де продуктивність праці є максимальною (при L = L2), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Робимо висновок: якщо гранична продуктивність вища за середню, то продуктивність праці зростає при збільшенні L; якщо гранична продуктивність менша за середню, то продуктивність праці спадає при збільшенні L. Зазначена властивість випливає із загальної властивості співвідношення між середніми та граничними величинами і застосовується для аналізу ефективності використання ресурсів.

3. Виробнича функція

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (факторів виробництва — працею L та капіталом К) і максимально можливим випуском продукції (Q) записується за допомогою виробничої функції:

	70
Q =F(L, K).	(6.3)

Виробнича функція (ВФ) показує, який максимальний обсяг випуску Q, може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної

залежності.

В залежності від кількості факторів, ВФ визначається як однофакторна,

двофакторна, багатофакторна.

Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та

аналітичній формах. Так, крива TPL на мал. 6.1.а є прикладом однофакторної виробничої функції Q=f (L) у графічній формі.

Для неперервної і диференційованої двофакторної виробничої функції (6.3)

формула (6.2), що визначає граничний продукт фактора, може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних:

MP F (L, K )		;	MP F (L, K )		;	(6.2)
L	L		K	K
Звичайно виробнича функція		відповідає закону			спадної віддачі	факторів

виробництва.

Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки, її приклад у таблиці 6.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 6.1

всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той же обсяг випуску, і

нанести точки з відповідними координатами (L,К) на координатну площину (мал.

6.2). Так, випуску Q0 = 1 відповідають точки А0(2,4), В0(3,3), D0(5,2) на рис. 6.2.

Якщо з'єднати ці точки плавною кривою, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту.

Ізокванта — крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів (L,K) які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q0).

Аналогічно можна розглянути •02=15 різні варіанти досягнення обсягів

71

випуску Q1 = 5, Q2 = 15 та побудувати відповідні їм ізокванти. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску

продукції, називається картою ізоквант.

					Таблиця 6.1.
	Виробнича сітка
Рабочий час (L),		Витрати капіталу (К), одиниць
людино-днів			за місяць
за місяць	1		2	3		4
1	1		2	3		4
2	2		4	5		10
3	3		5	10		15
4	4		6	13		20
5	5		10	15		22
6	6		12	17		23
7	7		13	19		24
8	8		14	20		25

Ізокванти мають певні властивості: дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись; чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії; ізокванти опуклі в бік початку координат.

К, капітал

0	1	2	3	4 5	L, праця
	Рис. 6.2. Карта ізоквант

Для побудови ВФ в аналітичній формі слід з використанням відповідних

72

економетричних процедур обрати конкретний вид функціональної залежності

(наприклад, степеневу функцію) та оцінити параметри обраної функції.

Типовим прикладом ВФ в аналітичній формі запису може бути виробнича

функція Коба—Дугласа:
Q = а Lb K c; а, b, с > 0; b, с < 1.	(6.4)

Її ізокванти мають вигляд кривих, що зображені на мал.6.2; вони опуклі в бік початку координат і не перетинають їх, а лише необмежене наближаються до координатних осей. Це означає, що фактори виробництва можуть лише частково

замінювати один одного, але повна заміна неможлива, тобто F(O,K)=F(L,O)=0.
Функція з ізоквантами, що зображені на рис.6.3.а, має вигляд:
Q = min(a L, b K), a, b > 0	(6.5)

і відома під назвою виробнича функція Леонтьєва (з фіксованими

пропорціями використання виробничих факторів).

Іншим прикладом є лінійна ВФ з повним заміщенням факторів

виробництва:
Q = a L + b K, a, b > 0.	(6.6)

Її ізокванти (у випадку a=1, b=2) зображені на рис.6.3.б.

Рис.6.3. Ізокванти виробничих функцій: (а) з фіксованими пропорціями факторів і (б) з факторами – повними замінниками

4. Заміщення факторів виробництва. Ефект масштабу

За допомогою ізокванти виробничої функції ілюструється можливість

73

заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні незмінного випуску.

Чисельною характеристикою властивості заміщення факторів є гранична норма технологічного заміщення (МRTS) капіталу працею, що визначає обсяг капіталу, який може бути заміще-ний однією додатковою одиницею праці при збереженні незмінного обсягу випуску:

	MRTSLK	K		MPL	(6.7)
		L		MPK

На рис. 6.4 відображено зміну МRTS при русі уздовж ізокванти. Так, при заміні комбінації факторів, що відповідає точці А, на комбінацію В, МRTS(А) =

КA/ LA = 1, далі, в точках В і С, МRTS(В) = 0.7, МRTS(С) = 0.3. Це ілюструє зменшення MRTS у міру насичення виробничого процесу працею за рахунок скорочення використання капіталу.

Геометричне MRTS у кожній точці (наприклад, A) ізокванти доррівнює нахилу ізокванти у цій точці (з протилежним знаком, тому що норма заміщення визначається як додатна величина, а нахил є від'ємним). Нахил звичайно спадає із збільшенням використання "горизонтального" ресурсу за рахунок зменшення

"вертикального".

К, капітал

0 1 2 3 4 L, праця

Рис. 6.4. Спадна гранична норма технологічного заміщення (МRTS) капіталу працею

У випадку функції (6.6), коли фактори є абсолютними замінниками, ізокванти мають вигляд паралельних прямих ліній із незмінним нахилом -а/b (мал. 6.3.6), а

МRTS=а/b. У випадку функції (6.5), коли фактори є абсолютними доповнювачами,