Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

микроэкономика

.pdf
Скачиваний:
36
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
2.8 Mб
Скачать

44

Мал.3.8. Крива попиту

Мал.3.9. Крива попиту у

Мал.3.10. Крива попиту у

довгостроковому періоді

коротшому періоді

короткостроковому періоді

 

 

 

45

ТЕМА №МЕ-4

ТЕОРІЯ ВИБОРУ СПОЖИВАЧА ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Суверенітет і раціональність споживача.

2.Смаки та уподобання споживача.

3.Обмеження можливостей споживача.

4.Рівновага споживача.

1. Суверенітет і раціональність споживача

Вцій темі буде розглянута поведінка домогосподарств як споживачів товарів та послуг. Кожна людина у процесі прийняття індивідуального рішення про витрачання свого доходу керується власними смаками й уподобаннями. Ресурси споживача, як і будь-якого іншого економічного аґента, обмежені відносно його бажань. І хоч ми не можемо передбачити, на що конкретно споживач вирішить витратити свій доход, ми можемо сформулювати основні принципи, що визначають те чи інше рішення споживача, а також умови, за яких забезпечується максимізація його корисності.

Ваналізі поведінки споживача ми виходимо з припущення про його

суверенітет, що означає, що він приймає рішення самостійно. Теорія вибору споживача дозволяє дати відповідь на питання про те, як люди здійснюють свій вибір і як впливають на нього ціни товарів, доход та структура їхніх потреб. В

основі цієї теорії лежить гіпотеза раціональної поведінки споживача, яка означає,

що споживач:

-знає, чого він бажає,

-може порівнювати доступні йому набори товарів;

-вибирає набір товарів, якому він віддає найбільшу перевагу. Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

На першому етапі ми повинні формалізувати його індивідуальні смаки й уподобання, тобто визначити, чого він бажає. На другому етапі ми формалізуємо,

що він може, тобто що він може споживати реально, виходячи з його доходу та

46

ринкових цін на блага. На третьому етапі ми повинні сумістити бажання споживача з його можливостями, тобто визначити, який імовірний вибір максимізує добробут споживача.

2. Смаки та уподобання споживача

Для моделювання першого етапу теорії вводиться поняття корисності як суб'єктивної цінності певного товару для споживача у певний момент часу.

Корисність — суб'єктивне ставлення людей до товару. Далі розглядатимемо корисність не окремого товару, а всього набору споживаних благ (наприклад, двох).

Відомі два підходи до вимірювання корисності — кількісний та порядковий.

Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може мати кількісний вимір, тобто визначається функціонально. Функція корисності показує залежність корисності від загальної кількості споживаних благ.

U = f (X,Y), (4.1)

де U -рівень корисності; X, Y - кількості споживаних благ.

Для оцінки зміни корисності використовується поняття граничної корисності.

Гранична корисність (MUX) блага X — зміна загальної корисності набору товарів при зміні кількості даного блага на одиницю. Математично граничні корисності блага X і блага Y при незмінності кількостей всіх інших благ є частковими похідними функції корисності:

MU X

 

f ( X ,Y )

,

MUY

 

f ( X ,Y )

,

(4.2)

 

 

X

 

 

 

Y

 

 

Гранична корисність зменшується при збільшенні кількості товарів, які є у розпорядженні споживача (закон спадної граничної корисності, або перший закон Госена). Корисність залежить не тільки від споживчих властивостей блага, але й від його кількості.

Порядковий (ординалістський) підхід до корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач може упорядкувати різні набори благ відповідно до власних смаків. В основі ординалістського підходу лежать такі аксіоми стосовно

47

уподобань споживача:

1. Порівняність для всіх можливих наборів A та В уподобань споживача:

споживач завжди може порівняти два набори, тобто визначити, віддає він перевагу набору А по відношенню до набору В, або навпаки, або байдужий у виборі між А і В.

2. Транзитивність у структурі переваг: якщо набору А віддається перевага по відношенню д,о В і В віддається перевага по відношенню до С, то набору A

віддається перевага по відношенню до С.

3. Ненасичуваність: споживач завжди надає вищий ранґ тому набору, який містить більшу кількість товару.

Будь-яка можлива комбінація благ XA та YA може бути показана як відповідна точка А у системі координат "Х-У" (рис. 4.1).

Крива байдужості — це лінія рівної корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, які забезпечують споживачу один і той же рівень корисності U=U0 ( рисл. 4.1).

Карта кривих байдужості є множиною всіх можливих рівнів корисності (U1, U2, U3) для певного споживача (рис. 4.2).

Форма кривих байдужості залежить від властивостей благ щодо замінюваності у споживанні. Так, на мал. 4.3 U1 — це крива байдужості для абсолютних замінників, а U2 — крива байдужості для товарів, які жорстко взаємодоповнюються.

Рис. 4.1. Крива байдужості. Рис. 4.2. Карта кри-

Рис. 4.3. Криві байду-

вих байду-

жості.

жості.

 

48

Більшість товарів є неповними замінниками, а їхні криві байдужості монотонно спадними, як крива U0 на рис. 4.4.

Рис. 4.4. Гранична норма заміщення.

Як видно з рис. 4.2, криві байдужості опуклі до початку координат. Це вимагає окремих пояснень щодо їхнього вигляду. Припустімо, що споживач робить свій вибір на користь набору (ХA, YA), якому відповідає точка А, що забезпечує йому рівень корисності U0 (рис. 4.4). Якщо споживач обирає набір (ХB, YB), то він перебуває у точці В цієї ж кривої байдужості U0. При цьому в обох точках споживач отримує однакову корисність, але, рухаючись від А до В, він збільшує споживання блага X на величину X=XB-XA й одночасно зменшує споживання товару Y на величину - Y=YB-YA. Тобто, для того щоб спожити більшу кількість одного блага в наборі, споживач мусить відмовитися від певної кількості іншого блага. Це означає,

що споживач замінює Y одиниць блага Y на X одиниць блага X. Кількість блага

Y, від якої споживач готовий відмовитися в обмін на додаткову одиницю блага X

при незмінному загальному рівні корисності, називається граничною нормою заміщення благ. Гранична норма заміщення може бути розрахована за формулою:

 

 

dY

 

 

Y

 

Y

 

 

MRS XY

 

 

lim

 

 

, або

MRS XY

 

.

(4.3)

dX

 

X

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X

 

 

 

 

x 0

Згідно з рис. 4.4, гранична норма заміщення зменшується при русі праворуч уздовж кривої байдужості. Зменшення граничної норми заміщення означає, що під

49

час зменшення запасу блага Y і збільшення запасу X споживач готовий відмовлятися від усе меншої кількості блага Y для отримання додаткової одиниці блага X. Тому для неповних замінників крива байдужості вигнута до початку координат.

Гранична норма заміщення може тлумачитися як співвідношення граничних корисностей благ. Припустімо, що споживач відмовляєтся від Y одиниць блага Y

(рис. 4.4). Якщо корисність кожної одиниці блага Y дорівнює MUY, то це означає,

що він відмовляється від обсягу корисності - Y MUY. Одночасно він отримає додатково X одиниць блага X і, відповідно, додаткову корисність у обсязі

X MUX. Оскільки споживач залишається на цій же кривій байдужості, корисність обох наборів для нього незмінна:

Y MUY X MU X , або

 

Y

 

MU X

.

X

 

 

 

 

MUY

Звідси та з формули (4.3) отримуємо:

MU

MRS XY MUX

Y

В цілому кривим байдужості притаманні такі властивості:

1.Криві байдужості мають від'ємний нахил, тому що для збереження корисності зменшення кількості одного товару в наборі має компенсуватися збільшенням кількості іншого.

2.Криві байдужості не перетинаються.

3.Криві байдужості, які лежать далі від початку координат, характеризують набори товарів, що мають вищий рівень корисності.

4.Уздовж кривої байдужості гранична норма заміщення зменшується.

3. Обмеження можливостей споживача

Наступний етап — моделювання обмеження, що визначає множину можливостей споживача, тобто множину наборів товарів, доступних споживачеві.

Для зручності геометричної інтерпретації розглянемо випадок, коли споживач повністю витрачає весь свій доход на придбання тільки двох товарів Х і Y. Тоді

бюджетне обмеження буде мати вигляд:

PX X+ PY Y=I.

Тут PX, PY — ціни відповідних товарів. Звідси:

Y

I

 

PX

X

 

 

 

 

 

PY

 

PY

.

 

 

 

 

 

Рис. 4.5. Бюджетне обмеження

50

(4.5)

(4.5’)

Лінія, що її описує це рівняння, називається лінією бюджетного обмеження,

або бюджетною лінією (рис. 4.5).

Бюджетна лінія — геометричне місце точок, які характеризують усі такі набори товарів X та Y, на придбання яких за цінами PX та PY споживач повністю витрачає свій доход. Точки перетину N та M лінії бюджетного обмеження відповідно з осями координат Х та У показують максимальну кількість товарів XMAX

та YMAX які споживач міг би придбати, повністю витративши свій доход тільки на товар X або тільки на товар Y.

Лінія бюджетного обмеження має від'ємний нахил до горизонтальної осі (- PX/PY) , тому що збільшення купівлі одного блага можливе тільки за рахунок зменшення купівлі іншого.

Наборам товарів, які доступні споживачеві, відповідають точки на сторонах і всередині трикутника NOM, що обмежується осями координат і бюджетною лінією.

Як змінюються можливості споживача при зміні цін і доходу, тобто межа допустимої множини купівель?

51

При зміні доходу і постійних цінах розглянемо два випадки:

-доход зростає;

-доход зменшується.

Якщо доход зростає, то зростає відношення доходу до цін (I/PX, I/PY) , але нахил бюджетної лінії залишається незмінним. Отже, у випадку збільшення доходу нове бюджетне обмеження М1N1 має такий же нахил і зсувається паралельно лінії

MN праворуч вгору. При зменшенні доходу — відповідно паралельно ліворуч вниз (лінія М2N2) (рис. 4.6).

Рис. 4.6. Вплив зміни доходу на бюд-

Рис. 4.7. Вплив зниження ціни товару

жетне обмеження.

Х на бюджетне обмеження.

Пропорційна зміна цін адекватна зміні реального доходу, тобто теж призводить до паралельного зсуву бюджетного обмеження: при зростанні цін — ліворуч, при зниженні — праворуч.

При зміні ціни одного товару змінюється нахил бюджетного обмеження.

Наприклад, при зменшенні ціни товару Х відбувається поворот бюджетного обмеження проти годинникової стрілки навколо точки М, точки перетину бюджетного обмеження з віссю Y (лінія MN1 на рис. 4.7).

4. Рівновага споживача

Тепер можна перейти до третього етапу — суміщення системи кривих

52

байдужості з бюджетним обмеженням (рис. 4.8).

Рис. 4.8. Рівновага споживача

Певні набори товарів при заданому доході і цінах взагалі недосяжні споживачеві (U3, U4), тому що розташовані за межами його можливостей. Точки A і

В на кривій байдужості U1 не можуть забезпечити максимізацію корисності, бо при своєму доході споживач має змогу отримати вищий рівень задоволення,

перебуваючи на максимально високій кривій байдужості. Точка Е — точка

оптимуму споживача (стан рівноваги споживача). Максимальна корисність досягається у точці Е, де лінія бюджетного обмеження дотична до кривої байдужості, тобто у точці, де нахил кривої бюджетного обмеження дорівнює нахилу кривої байдужості. Отже, у точці оптимуму споживача:

 

Y

 

PX

, або

MRS XY

 

PX

.

(4.6)

X

 

 

 

 

PY

 

 

PY

 

Виходячи з формул (4.4) та (4.6), умову рівноваги можна записати таким чином:

MU X

 

PX

, або

MU X

 

MUY

.

(4.7)

 

 

 

 

MUY

PY

PX

PY

 

Останнє співвідношення має назву принцип рівної корисності (екві-

маргінальний принцип).

Згідно з цим принципом, споживач, максимізуючи корисність, купує товари в

53

таких обсягах, щоб їхні граничні корисності у розрахунку на одну грошову одиницю були рівними.

Загальніше задача вибору споживача виглядає як вибір споживачем з-поміж витрачання свого доходу I на придбання якоїсь кількості певного товару X, з одного боку, і придбанням усіх інших товарів — з іншого.

В цьому випадку ми маємо справу з так званим розширеним бюджетним обмеженням, яке має вигляд:

I PX X PYi Yi ,

 

 

(4.8)

i

 

 

 

де PX X - витрати споживача на товар X;

PYi Yi

Y

- витрати на всі інші

 

i

 

 

товари, тобто

 

 

 

Y = I - PX X.

 

 

(4.8')

Розширене бюджетне обмеження виражає всі такі комбінації товару Х та всіх інших благ, які споживач може придбати у межах доходу I, що є в його розпорядженні (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Вибір споживача між купівлею певного товару і витратами на всі інші товари

В точці М споживач витрачає весь свій доход I на купівлю всіх інших товарів і послуг, тобто Y = I, тому що у виразі (4.8') Х=0.Нехай точка Е - точка оптимуму споживача, у якій споживач максимізує свою корисність. Довжина відрізка ОYE