микроэкономика

204

економічні суб'єкти, діяльність яких призводить до виникнення зовнішніх витрат,

необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним.

Узгодження власних та суспільних граничних витрат може бути досягнуте, якщо за кожну одиницю продукції справляти з виробника податок, ставка якого, t, дорівнює граничним зовнішнім витратам виробництва додаткової одиниці продукції у точці оптимуму (рис.14.6).

Рис. 14.6. Використання податку Піґу для інтерналізації неґативних зовнішніх ефектів

Податок Піґу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій.

Застосування податку (субсидій) Піґу потребує вирішення цілої низки інформаційних проблем, які пов'язані з визначенням грошових оцінок екстерналій та

"правильної" величини податку. У розглянутих на рис. 14.6 випадках ми просто вважали, що ці оцінки нам відомі. Залишається також відкритим питання про використання доходів, які зібрані таким чином, тому в чистому вигляді цей податок не використовується.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податків та

205

субсидій надає підхід, який ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. При цьому підході, на відміну від податку Піґу, відмовляються від визначення точки народногосподарського оптимуму. Як показник оподаткування використовується фізичний розмір завданої шкоди (або будь-яка тісно пов'язана з ним величина).

Вплив такого податку розглянуто на рис. 14.7, де показана залежність граничних витрат на зменшення збитків від величини шкоди. Основна ідея даного підходу полягає в тому, що винуватець зовнішніх витрат повинен платити податок на кожну одиницю завданого збитку. Тобто виробник постає перед вибором – платити податок або зменшувати збиток. Якщо величина податкової ставки дорівнює t, то для виробника доцільно скоротити обсяг на таку величину, при якій грантчні витрати по їх усуненню менші за величину податкової ставки. Оптимум – точка, в

якій податкова ставка та граничні витрати на зменшення завданого збитку однакові.

QI

QP

QIIобсяг шкоди,

Q

Рис. 14.7. Інтерналізація зовнішніх витрат за допомогою штрафних санкцій

При податковій ставці t обсяг викидів складає QP, а податковий збір дорівнює площі чотирикутника ОRРQP. Збільшення податкової ставки веде до зменшення завданого збитку, оскільки зниження викидів стає економічно вигідним.

Позитивні зовнішні ефекти - за аналогією з зовнішніми витратами, коли застосовуються штрафні санкції, — можуть бути інтерналізовані за допомогою

206

субсидій. Для цього необхідно вибрати показник, досить тісно пов'язаний з обсягом діяльності, що має позитивний зовнішній ефект. Чим вищий цей показник, тим більший розмір надаваної субсидії. При ставці субсидування s оптимальний обсяг діяльності з позитивним зовнішнім ефектом дорівнює QS, при додатковому її збільшенні граничні витрати перевищуватимуть ставку субсидування (рис. 14.8).

Зниження ставки субсидування приведе до зменшення виробництва блага з позитивним зовнішнім ефектом.

Торгівля правами на забруднення (ліцензії). Цей підхід до інтерналізації зовнішніх ефектів містить в собі елементи теореми Коуза та підходу, що ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. Він знаходить все ширше застосування при проведенні заходів щодо охорони довкілля. Держава визначає припустимий для даного реґіону обсяг викидів та, виходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами реґіону права (ліцензії) на забруднення (на певний період).

Підприємства отримують також право продавати ці ліцензії. Роль держави у такому випадку обмежується визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-

продажу ліцензій. Кожнийвласник ліцензії постає перед вибором: чи використати її самому, чи перепродати.

QIS QS QIIS

Q

Рис. 14.8. Інтерналізація позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій

207

Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі торгівлі правами на забруднення може бути ефективним інструментом розподілу обмеженого ресурсу "довкілля" не тільки між економічними суб'єктами однієї країни, але й між різними країнами.

Наприкінці 1997 року в Кіото відбулася міжнародна конференція, де було прийнято рішення про те, що для різних країн викиди парникових газів до атмосфери фіксуються на рівні 1990 року та вводиться система торгівлі квотами на викиди. Для США зниження викидів навіть на 1% призводить до величезних економічних збитків, тому США мають намір купувати квоти у інших держав. Україна, в якій порівняно з 1990 роком обсяги виробництва ВВП скоротилися більш ніж на 50%,

має змогу продавати квоту. Нині розробляється механізм торгівлі, передбачають, що тонна викидів буде коштувати від 20 до 100 доларів.

208

ТЕМА №МЕ-15

СУСПІЛЬНІ БЛАГА

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Приватні та суспільні блага.

2.Колективне надання суспільного блага і виграш споживача.

3.Попит на суспільне благо.

4.Суспільний вибір.

1. Приватні та суспільні блага

У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі і згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб'єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники (принаймні у довгостроковій перспективі) намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають самостійні рішення (у відповідності з власними уподобаннями та фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг і структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на рiзні блага. Кількість товару, яку економічний суб'єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності.

В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані "суспільні", або колективні блага.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

209

1. Неможливість виключення будь-якого суб'єкта із споживання (не-

виключеність). Для чистого суспільного блага це означає, що за суто технічними міркуваннями або через занадто високі витрати недоречно виключати когось із користування цим благом. Це неможливо зробити і в тому випадку, коли споживач не бере участі у фінансуванні відповідних витрат (проблема "безбілетника"), а

значить, ринковий розподіл таких благ неможливий.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Споживання блага одним суб'єктом не перешкоджає споживанню того ж блага іншими. Ця риса означає те, що використання блага додатковим споживачем пов'язане з незначними або нульовими граничними витратами.

На основі цих двох критеріїв можна вирізнити чотири групи товарів (табл.

15.1).

			Таблиця 15.1.
		Приватні, суспільні та змішані блага
		Застосованість принципу виключення із споживання
		так	ні
Суперництво у	так	чисті приватні блага	дороги в центрі міста
споживанні		одяг, продукти харчування
	ні	кабельне телебачення,	чисті суспільні блага
		автостради	оборона, маяки

Найвідомішими прикладами "чистих" суспільних благ є оборона країни (благо мирного життя поширюється на все населення країни, незалежно від того, хто брав участь у фінансуванні відповідних витрат), а також маяк (жоден з кораблів у радіусі видимості не може бути виключений із "користування" ним і не може зменшити можливості інших щодо його використання).

Більшість із суспільних благ належить розглядати як "недосконалі", що пов'язується з дією двох груп факторів:

1. Обмеження можливостей використання. Це може бути обумовлено географічним положенням (наскільки близько розташована, скажімо, пожежна

210

станція від можливих користувачів її послугами) або необхідністю додаткових приватних товарів (можливість користування шосе залежить від наявності у вас автомобіля). Якщо стосовно "чистих" суспільних благ всі споживачі мають однакові можливості використання, то для "недосконалих" благ такі можливості можуть бути різними, і це значно впливає на процеси розподілу, які мають місце у суспільстві.

2. Відсутності суперництва у споживанні немає доти, доки не досягнуто межі потужностей. У подальшому, із збільшенням кількості споживачів, "якість" блага зменшується. Наприклад, якщо кількість учнів у класі зросте понад певне число,

кожен учень буде "споживати" загальну програму навчання, але якість занять при цьому суттєво знизиться. При наданні таких суспільних благ виникає проблема переобтяження.

2. Колективне надання суспільного блага і виграш споживача

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймається одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Розглянемо такий приклад.

В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як краще з ним боротися - індивідуально чи колективно? (рис. 15.1).

Рис. 15.1. Переваги колективного надання суспільного блага

211

Припустімо, що АВ — крива попиту на заходи по знищенню шкідників

(вважається, що ефектом доходу можна знехтувати, оскільки їхнє проведення потребує лише невеликої частини доходу споживачів). Ці заходи у принципі можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо, 10 гривень, при цьому кількість знищених шкідників складе Q1. Із шкідниками можна боротися з повітря,

але тоді проведення одного колективного заходу обійдеться в 5000 гривень, що в розрахунку на одну сім'ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0.5 гривні.

За такої ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2. У даному випадку мова йде про суспільне благо: при опиленні з повітря немає суперництва у споживанні і неможливо нікого виключити із споживання. Колективне надання блага дає всім економію від масштабу. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FКСЕ. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

3. Попит на суспільне благо

Для того, щоб краще зрозуміти, що таке оптимальний обсяг суспільного блага,

згадаємо ситуацію з приватними благами. Крива ринкового попиту на приватне благо D (рис. 15.2.а) виводиться шляхом горизонтального додавання кривих індивідуального попиту d1 і d2. Суб'єкт 1 споживає QP1, а суб'єкт 2 – QP2 даного блага.

QP1 + QP2 = QP3.

(15.1)

Кожний індивід платить за одиницю товару однакову ціну PPR.

Для суспільного блага в принципі немає ринку і тому немає кривої ринкового попиту.

Криві попиту індивідів 1 і 2 на суспільні блага відображають їхню граничну

212

готовність платити за альтернативні кількості суспільного блага.

Для чистого суспільного блага, окремий споживач не може на свій розсуд змінити обсяг попиту на нього, кожному доводиться споживати одну й ту саму кількість певного суспільного блага, тобто ту, що пропонується для споживання. З

цього випливає, що ціна, яку сплачує за це благо кожен споживач, має бути різною,

бо лише таким чином можна досягнути рівності цін та відповідних граничних вигод.

Якщо ж ціна буде єдиною, як це склалося б на ринку, то одні побажають споживати більше, а інші - менше (в залежності від граничної приватної вигоди).

Крива попиту на "чисте" суспільне благо виводиться як результат "суми по вертикалі" приватних кривих попиту (рис.15.2.6). Кожна така сума показує максимальну кількість грошових одиниць, яку споживачі всі разом готові пожертвувати на отримання додаткової одиниці даного "чистого" блага. Ми отримали так звану псевдокриву попиту на суспільне благо DS, оскільки вона ґрунтується на нереалістичній передумові про те, що споживачі добровільно повідомлять, чому вони надають перевагу і, відповідно, за що готові платити.

Рис.15.2. Оптимальний обсяг приватних та суспільних благ

Як було розглянуто в попередніх розділах, ціна кожного блага є оцінкою ресурсів, що використовуються для його виробництва; в умовах конкуренції вона відповідає граничним витратам і однакова для всіх економічних суб'єктів.

213

Для суспільного ж блага його "ціна" - це внесок на фінансування витрат, і з погляду розподілу ресурсів має значення сума цін, яка повинна дорівнювати витратам. У нашому прикладі:

P01 + P02 = MSC. (15.2)

Ця умова виконується в точці ES. Надання суспільного блага можна збільшувати до тих пір, поки витрати надання додаткової одиниці блага (MSC)

дорівнюватимуть сумі граничної готовності усіх споживачів платити за додаткову одиницю цього блага.

Як бачимо, пропозиція суспільних благ має бути ув'язана з планом їхнього фінансування. При незалежній поведінці економічних суб'єктів нижня межа пропозиції суспільного блага визначається готовністю якогось споживача повністю оплатити відповідні витрати. Додаткове розширення понад Q1 (Мал. 15.2.б)

покращує становище всіх інших членів суспільства, оскільки гранична вигода,

отримана всіма користувачами, більша, ніж граничні витрати, пов'язані зі збільшенням кількості суспільного блага. Але таке стане можливим, якщо додаткові витрати будуть розподілені між користувачами. Для цього необхідно прийняти колективне рішення як про принципи розподілу витрат, так і про те, якою повинна бути додаткова кількість суспільного блага.

Таким чином, в умовах ринку виникають ситуації, коли приватна пропозиція суспільних благ неможлива або небажана. Надання таких благ має визначатись і фінансуватися спільно. Коли такі рішення стосуються невеликої групи осіб, можливі різні форми добровільної кооперації. Якщо при цьому зачіпаються інтереси значної кількості людей, то, як правило, пропозиція суспільних благ фінансується через бюджет держави, а обсяги їх надання визначаються політичним процесом прийняття рішень.

4. Суспільний вибір

Ринковий механізм Гарантує, що будуть вироблені такі приватні блага і в такій кількості, як бажають споживачі. Забезпечення суспільними благами, на відміну від приватних, визначається політичним процесом прийняття рішень.