микроэкономика

	104
визначається за формулою:
TR = R(Q) = P Q = (a - b Q) Q - b Q2.	(8.1)
Тоді середня виручка, АR, складає:
AR = TR/Q = a-b Q = P,	(8.2)
тобто збігається з ринковою ціною. Гранична виручка МR визначається як
похідна від функції загальної виручки (8.1):
МR = dR(Q)/dQ = a -2 b Q ,	(8.3)

тобто теж є лінійною функцією. Проте її нахил до горизонтальної осі дорівнює

(-2 Q), крива МR на рис. 8.2.а перетинає відрізок ОС на осі обсягів у точці, де Q=QA,

а МR=0. Обсяг QA відповідає точці А — середині відрізка ВС, а їй, у свою чергу, на осі цін відповідає ціна P=PA — середина відрізка OВ.

QA C Q

Рис. 8.2. (а) Попит на продукцію монополіста. (б) Зв'язок між елас-

тичністю попиту ED і сукупною виручкою ТR

Монополіст, як видно з рис. 8.2.а, може приймати рішення щодо цін.

Наприклад, встановити ціну на рівні РA. Але тоді обсяг реалізації буде визначатись тільки кривою попиту і складатиме QA, — більше покупці за такою ціною не готові

105

придбати. Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску; тоді встановлений обсяг з урахуванням кривої попиту однозначно визначатиме ринкову ціну.

Якщо підрахувати цінову еластичність попиту в різних точках лінії попиту D,

згідно з відповідною формулою, то виявиться, що:

уточці А попит має одиничну еластичність, ED = -1;

уточці В попит буде абсолютно еластичним;

уточці С - абсолютно нееластичним, ЕD = 0;

при обсягах випуску 0<Q<QA - еластичним, ED<-1;

при обсягах випуску QA<Q<2 QA - нееластичним, -1<ЕD<0.Звідси, можна встановити залежність між граничною виручкою МR (рис. 8.2.а), сукупною виручкою ТR (рис. 8.2.6) та еластичністю попиту:

Зазначимо, що сукупна виручка ТИ буде найбільшою при такому обсязі QA

(точка А на рис. 8.2.6), для якого МR=0, а еластичність попиту одинична.

еластичність і знак MR	ціна	ціна
	збільшується	зменьшується
попит еластичний, MR>0	ТR спадає	ТR зростає
еластичність попиту	ТR не	ТR не
одинична, MR=0	змінюється	змінюється
попит нееластичний, MR<0	ТR зростає	ТR спадає

Аналітичний зв'язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою можна встановити, якщо продиференціювати функцію сукупної виручки ТR=R(Q) як добуток двох функцій — Q і р(Q). Тоді матимемо:

MR P Q	dP	.	(8.4)
	dQ

Скористаємось визначенням цінової еластичності попиту:

ED		dP		P	, тоді	dP		P	ED .
						dQ		Q
		dQ Q

Звідси, після підстановки останнього співвідношення, dP/dQ, у формулу

							106
	(8.4), отримаємо:
		P			1
	MR P Q						(8.5)
		Q ED	P 1			.
					ED

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження ціни продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки:

якщо попит еластичний, то ціну для збільшення виручки можна знизити (тобто випуск збільшити), а якщо нееластичний, то ціну треба збільшити (тобто випуск скорочувати). З урахуванням того, що сукупна вартість виробництва при збільшенні випуску зростає, можна стверджувати, що при обсягах випуску більших за QA

прибуток фірми буде меншим, ніж при обсязі QA. Тому монополістові невигідно виробляти продукцію в обсягах, які відповідають нееластичному попиту.

3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки — завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску

МR = МС,	(8.6)
яке ми визначили для конкурентної фірми,	є універсальною необхідною

умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки МR. Для конкурентної фірми МR=Р, а для монополіста МR<Р (при Q>0).

Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу QM (в

107

результаті розв'язку рівняння (6) відносно Q) треба визначити оптимальну ціну PM.

Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P=p(QD). Звідси матимемо:

	РM = P(QM),	(8.7)
тобто визначаються ціна і обсяг (РM, QM), які максимізують прибуток
монополіста ПM.
Графічний	розв'язок задачі ілюструє рис.8.3.а. Точка А відповідає	умові

МR=МС, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг QM. Далі знаходимо точку EM на лінії попиту D, яка відповідає обсягу QM. Тоді горизонтальна координата точки ЕM на осі цін визначає монопольну ціну РM. Сукупна виручка ТR

чисельно дорівнюватиме площі прямокутника ОРMЕMQM (добутку PM QM). Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АСM - середньої вартості виробництва обсягу QM. На величину АСM вказує точка В перетину вертикалі EMQM із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OАСMBQM (добутку АСM QM). Тоді монопольний економічний прибуток ПM дорівнює різниці площ двох прямокутників - OPMEMQM i OАСMBQM, тобто площі АСMPMEMB.

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки,

якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АСM>РM. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 8.3.6.

При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми:

РM=minАС (у випадку беззбитковості), РM<minАVС (у випадку закриття).

Точка ЕM на рис.8.3.а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни РM та обсягу QM на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві МR та МС на

108

рис. 8.3.а. Тоді обсяг QM залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності Р=р(QS). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

Рис. 8.3. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом.

При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії — наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток.

Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на рис. 8.4 для довгострокової кривої попиту В наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС0, МС0

109

та АС1, МС1.

Рис.8.4. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді

Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані ЕM (Р0,Q0) для іншого — у стані ЕM (Р1,Q1). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто ЕM. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.Зазначимо,

що для цього стану ЕM матимемо в точці В
МR = МС1 = LRMC,	(8.8)

звідси, обсяг QM=Q1, а ціна PM=P1. Рівень середньої вартості, СM, виробництва обсягу QM визначається точкою С, де AС1 = LRMC.

У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те,

що
PM > LRMC = minLRAC.	(8.9)
Це означає, що в довгостроковому періоді	монополіст може зберігати

економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається).

110

Рис. 8.5. Конкурентна (ЕС) і монополістична (ЕM) рівновага.

На рис. 8.4 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника

CMPMEMC. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску QF. Його обсяг випуску QM буде меншим за обсяг QF, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми.

4. Монополія і повна конкуренція: порівняльний аналіз

Для порівняльного аналізу повної конкуренції і чистої монополії розглянемо спочатку конкурентну галузь (рис. 8.5). Крива ринкового попиту D є одночасно лінією граничних вигод споживачів МВ, крива ринкової пропозиції S є одночасно галузевою лінією граничної вартості МС. Стан рівноваги для конкурентної галузі досягається в точці ЕM(РC,QC). Крива попиту DC на продукцію окремої конкурентної фірми і крива її граничної виручки МRC будуть мати вигляд горизонтальної лінії, що проходить на рівні ціни конкурентної рівноваги РC.

Припустімо, що ця галузь монополізується, в ній залишиться лише одна фірма з тією ж кривою граничної вартості МС. Крива ринкового попиту D збігається з кривою попиту на продукцію монополіста. Граничній виручці монополіста відповідатиме лінія МRM, а стан рівноваги монополії досягатиметься в точці ЕM

(РM,QM). Тобто ринкова ціна порівняно з конкурентним ринком зростає, а ринковий

111

обсяг скорочується.

Якщо порівняти надлишки всіх учасників ринку в обох випадках, то побачимо, що у випадку конкурентного ринку надлишок споживачів чисельно дорівнює площі трикутника ВЕCРC. При монополізації ринку споживачі втрачають чисту вигоду, яка чисельно дорівнює площі прямокутника PCPMEMF і площі трикутника EMECF, виробники отримують виграш, який вимірюється площею прямокутника PCPMEMF (це монопольний прибуток), а програють величину FECA.

Таким чином, частина чистої вигоди переходить від споживачів до монополіста у вигляді монопольного прибутку, а частина незворотно втрачається. Ця величина втрат чистої вигоди від монополізації ринку, що дорівнює площі трикутника EMECA

(яка складається з витрат споживачів FEMEC і витрат виробників EMECA), зветься також соціальною вартістю монополії.

Отже, існування монополій веде до скорочення виробництва порівняно з ефективним рівнем, підвищення ринкових цін, перерозподілу добробуту на користь монополістів і скороченню загального добробуту в суспільстві.

5. Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація

Ціноутворення за формулами (8.6) і (8.7) визначає точні умови мак-симізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул (8.5) і (8.6) матимемо:

				1
MC MR P 1						,
				ED
звідси
P	MC				,	(8.10)
	1 1/ ED

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС (нагадаємо, що ЕD<0 ;формула (10) не використовується у випадку ЕD = -1).

Застосування цього принципу ілюструє рис. 8.6.а і 8,6.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка С=(РM – PC)

112

буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту D2, і більш помірною для товару еластичного попиту D1.

Рис. 8.6. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1)існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2)благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би всю вигоду).

Розрізняються три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує, тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Так, згідно з кривою ринкового попиту D (рис. 8.7), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу — 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбиткове для себе,

дорівнює PC — ціні конкурентної рівноваги. Отже, запровадження абсолютної

113

дискримінації дає можливість монополістові отримати додатковий прибуток, що чисельно дорівнює площам трикутників PMBEM і EMECA (порівняно з монопольним прибутком — площі прямокутника PCPMEMA), — за рахунок скорочення чистих вигод споживачів. Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника PCBEC, тоді як споживачі зовсім не отримають чистої вигоди. Щоправда, така дискримінація має і позитивну рису — збільшення ринкового обсягу з QM до ефективного рівня QC.

Рис. 8.7. Абсолютна цінова дискримінація (1-го ступеня)

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу (рис.8.8). Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити при збільшенні обсягу. Так, обсяг QA

споживачі готові придбати за ціною PA при збільшенні партії товару до QB

додатковий обсяг (QB – QA) вони готові придбати за нижчою ціною РB, наступну партію товару (обсяг QF – QB) — ще дешевше — за ціною PF. При монопольному ціноутворенні було б реалізовано обсяг QM за ціною PF. Спроба продати обсяг QF за єдиною ціною PF принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний (при продажу QM за ціною PM. Запровадження дискримінації (у

наведеному прикладі - встановлення трьох різних цін у залежності від обсягів