микроэкономика
.pdf144
витрат) і недоліків (порушення свободи конкуренції, збільшення Х-неефективності).
З урахуванням альтернативних цілей політики державна влада інколи сама йде на обмеження конкуренції. Зокрема, можуть робитись винятки з антимонопольного законодавства для деяких учасників ринку (наприклад, для профспілок); можуть створюватись легальні картелі — коли адміністративними рішеннями розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматись закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.
Існують погляди (наприклад, австрійської економічної школи), що неокласичне розуміння ефективності, яке обмежує взаємовигідні добровільні угоди,
є надто вузьким, оскільки такі угоди є основним механізмом координації в ринковій економіці. Тому всі угоди слід вважати ефективними, бо вони спрямовані на кращу координацію економічних планів учасників. Звідси, найефективнішим є такий відкритий ринок, де кожний учасник має максимально вільний доступ до ринкової інформації і широкий спектр можливого планування своїх дій.
Отже, антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а
відповідна економічна теорія ще не набула завершеного вигляду.
145
ТЕМА №МЕ-11
РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА:
ПРАЦЯ
ОСНОВНІ ПИТАННЯ
1.Конкурентні ринки факторів виробництва.
2.Попит фірми на працю.
3.Індивідуальна пропозиція праці.
4.Попит, пропозиція і рівновага на конкурентному ринку праці.
5.Ринки праці з неповною конкуренцією.
1. Конкурентні ринки факторів виробництва
Для забезпечення випуску економічних благ фірми використовують різноманітні ресурси. Ресурси, які використовуються у виробничому процесі, мають назву фактори виробництва, або затрати.
Фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і
нормальний прибуток.
Ринки факторів — це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з
боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції — власники факторів — домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції).
Домогосподарства на ринках факторів безпосередньо пропонують власну працю і підприємницький хист та опосередковано — землю і капітал, навіть якщо останні фактори є власністю фірми (бо власниками фірм є саме домогосподарства).
Фірми, окрім згаданих факторів виробництва, споживають й інші ресурси, які,
в свою чергу, є продукцією інших фірм, — проміжні продукти. Але такі ресурси
146
можуть не аналізуватись окремо, адже пропозиція проміжного продукту з боку фірм досліджується так само, як і пропозиція готової продукції, а попит на проміжні продукти з боку фірм розглядається так само, як і попит на фактори виробництва.
Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.
Аналіз функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що й ринків продукції. З урахуванням типу ринкової структури досліджується, як формується попит на фактори (індивідуальний і ринковий), які чинники його визначають; як формується пропозиція факторів (індивідуальна і ринкова) і які чинники визначають цю пропозицію. Розгляд взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а
також вплив державної влади на стан цих ринків.
Структура ринку певного фактора виробництва пов'язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін та обсягів факторів на ринках.
Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що:
-фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;
-фактор є однорідним;
-вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільними;
-всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін.
Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку факторів поводять себе раціонально і максимізують кожний власну вигоду:
власники факторів — доходи від їхнього продажу; фірми купують фактори за такими цінами і в таких обсягах, щоб максимізувати прибуток від. продажу готової продукції.
Якщо припустити, що для ринкових попиту і пропозиції фактора (наприклад,
праці) діють закони попиту і пропозиції, то відповідні криві попиту і пропозиції на конкурентному ринку праці дають змогу визначити рівноважні ціну фактора —
147
ставку заробітної плати, PL=PLE, і обсяг праці, L=LE (рис. 11.1.а).
Конкурентна фірма, що має потребу в послугах праці, не може наймати робітників за ставками, які відрізняються від ринкового рівня PLE, тому що вона є ціноодержувачем, тобто не впливає на ринкову ставку.
Рис. 11.1. (а) Конкурентний ринок праці. (б) Попит конкурентної фірми на працю на конкурентному ринку праці
Отже, конкурентна фірма буде сприймати пропозицію праці як абсолютно еластичну за ціною праці. Графіком пропозиції буде горизонтальна лінія SL, яка проходить на рівні ринкової ставки PLE (рис. 11.1.б).
Гранична вартість фактора праці – МFСL, дорівнює додатковій вартості
виробництва TС при збільшенні використання праці на одиницю, тобто: |
|
МFСL = TС/ L. |
(11.1) |
Через абсолютну еластичність пропозиції праці величина TС буде |
|
визначатись ставкою PLE незалежно від обсягів використання фактора. Отже: |
|
МFСL = PLE . |
(11.2) |
Конкурентна фірма, як бачимо, не приймає рішення щодо ціни фактора, вона
повинна лише визначитись із обсягом свого попиту на фактор, виходячи з прагнення максимізувати власні прибутки.
Доход, який отримують власники фактора на конкурентному ринку,
визначається добутком ринкової ціни фактора на обсяг використання фактора
148
PLE LE. Для ринку праці на рис. 11.1.а цей доход чисельно дорівнює площі прямокутника OPLEELE. Частина цієї площі, яка розташована нижче кривої пропозиції, — це альтернативна вартість фактора виробництва для його власників
(тобто мінімальна сума грошей, яка утримує власників ресурсу на цьому ринку).
Частина площі, яка розташована вище кривої пропозиції, — це економічна рента
— частина доходу постачальників фактора (прибуток), яку вони отримують понад мінімально необхідну для їхнього утримання на цьому ринку суму грошей
(заштрихована площа OPLEE). Економічна рента постачальників фактора — це аналог поняття "надлишок виробників" для постачальників готової продукції (див.
тему 7).
Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогоспо-дарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми -виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використання праці.
Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва,
власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.
Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.
Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця — це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.
Працедавець — це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію,
утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату.
Розглянемо попит і пропозицію праці спочатку в умовах повної конкуренції.
149
Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці — здатності робітників необмежене переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входу і виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватись різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку.
2. Попит фірми на працю
Фірма визначає попит на працю, виходячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткова вартість вимірюється граничною вартістю праці МFСL за формулою (11.1). Додаткові вигоди — граничний продукт праці у грошовому вимірі (МRPL) — це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці:
МRPL = МPL MR, |
(11.3) |
де МPL — обсяг продажу додаткової продукції, MR - гранична (або додаткова)
виручка від продажу додаткової одиниці продукції.
На ринках факторів визначається також цінність граничного продукту праці
(VМРL) - додатковий випуск, що утворений за рахунок використання додаткової
одиниці праці і оцінений за ринковою ціною продукції РQ, тобто |
|
VМРL = РQ МPL , |
(11.4) |
На конкурентному ринку праці PQ=MR, тому |
|
VМРL = MRPL . |
(11.5) |
Фірма використовуватиме фактор до тих пір, поки додаткова виручка МRРL
буде не меншою, ніж додаткова вартість МFСL. Тому оптимальний обсяг використання фактора, який необхідний для максимізації прибутку фірми, повинен
|
150 |
відповідати умові: |
|
МRPL = МFCL . |
(11.6) |
Отже, на конкурентному ринку праці обсяг використання праці, згідно з |
|
умовами (11.2), (11.3), (11.6), має визначатися співвідношенням: |
|
МRPL = МPL PQ = PL. |
(11.7) |
Зумови (11.7) знаходимо значення граничного продукту праці MPL, а звідси
—відповідний обсяг праці L.
3. Індивідуальна пропозиція праці
Пропозиція праці — співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.
В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Такий вибір ілюструє
модель "доход-відпочинок" (рис. 11.2).
Рис. 11.2. Вибір домогосподарства між відпочинком та можливістю отримати доход
Якщо вважати, що доход і відпочинок - нормальні блага, тоді при збільшенні
151
споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає. Позначимо L -
добовий обсяг праці в годинах, відпочинок буде тривати (24-L) годин на добу, І -
доход за добу, тоді функція корисності індивіда, |
|
U = f(I, 24-L), |
(11.8) |
матиме криві байдужості, опуклі в бік початку координат (рис. 11.2). |
|
Гранична норма заміщення доходу відпочинком, MRSIH, показує від скількох гривень добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності U; MRSIH дорівнює нахилу (за абсолютною величиною) кривої байдужості до горизонтальної осі годин
відпочинку.
Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із
годинною ставкою РL, то добовий доход складатиме: |
|
І=РL L.. |
(11.9) |
Цей доход може коливатись від нуля (коли L=0, людина лише відпочиває) до |
|
І0=24 РL — ця величина, що передбачає цілодобову працю, |
є, звичайно, |
гіпотетичною. Всі можливі сполучення (I, 24-L) добового доходу і годин відпочинку
відповідають точкам, що утворюють лінію I0H0, згідно з умовою (11.9), яка в цій моделі є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати PL, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.
Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати
корисність індивіда (11.8) при бюджетному обмеженні (11.9).
Найкращий можливий вибір між доходом і відпочинком буде відповідати
умові: |
|
MRSIH = PL. |
(11.10) |
Графічно це означає вибір такої точки E0 на рис. 11.2, в якій крива байдужості
(що відповідає найвищому з можливих рівнів корисності) має дотичну, що збігається з бюджетним обмеженням, отже, нахил кривої байдужості (MRSIH)
дорівнює нахилу бюджетного обмеження (РL). В такому разі людина обирає
152
відпочинок в обсязі (24-L0) год., роботу — L0 год. і доход - PL L0 грн.
Як зміниться вибір при підвищенні ставки заробітної плати до якогось вищого рівня PL1? По-перше, зміниться нахил бюджетного обмеження (пунктирна лінія на рис. 11.2), по-друге, оптимальний вибір буде досягатись при вищому рівні корисності, U1. Вибір між доходом і відпочинком може змінитись у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме — ефект доходу чи ефект заміщення.
Ефект доходу в моделі "доход—відпочинок" виникає за рахунок підвищення добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення — за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу). Припустімо, що переважає ефект заміщення. Тоді новому вибору на рис. 11.2 буде відповідати точка E1. Відпочинок скорочується до (24-L1) годин,
робочий час зростає до L1 годин, доход складає PL1 L1.
Визначення обсягів праці, які людина готова пропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці.
Для цього на рисунок 11.3.а перенесемо точки E0 та E1 з Мал. 11.2 в нову систему координат "обсяг праці-ставка зарплати", у відповідності із ставками зарплати (РL0 і PL1) та обсягами праці (L0 і L1). В результаті, після з'єднання цих двох точок плавною кривою лінією, отримаємо фрагмент кривої пропозиції праці SL.
Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітної плати,
при зростанні ставки людина починає працювати більше, тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу. Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції на підвищення ставок зарплати.
Домінування ефекту доходу ілюструє інший фрагмент кривої пропозиції SL на рис. 11.3.б: при підвищенні ставки з PL2 до PL3 людина збільшує обсяг відпочинку і
153
скорочує обсяг добової пропозиції праці з L2 до L3.
Рис.11.3. Крива пропозиції праці: (а) додатковий нахил SL; (б) від'ємний нахил
SL.
Поєднання двох зазначених фрагментів кривої дає змогу отримати криву індивідуальної пропозиції праці типового індивіда (рис.11.4). Ця крива через
специфічну форму відома під назвою крива пропозиції, що відхилена назад.
L0 L3 L1 L2 |
L |
Рис.11.4. Крива індивідуальної пропозиції праці
Слід зазначити, що ми не розглядаємо пропозицію праці при наднизьких ставках заробітної плати, які не забезпечують прожитковий мінімум за нормальної тривалості робочого дня.