микроэкономика

							134
	L	P AC		(P AC) Q		прибуток	(10.3)
		P		P Q		виручка

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми. Отже, для прибутковіших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.

Використовуються й інші показники для вимірювання концентрації ринку та ринкової влади учасників ринку. Такі показники дозволяють встановити галузі та окремі фірми, до яких можна застосовувати заходи антимонопольної політики.

Державне втручання як засіб антимонопольної політики на монополістичних і олігополістичних ринках може бути у формі регулювання та антимонопольних законів.

3. Регулювання монополій

Регулювання містить закони і правила поведінки (нормативні акти), які встановлює державна влада щодо контролю за цінами, продажем продукції чи виробничими рішеннями фірм.

Методи регулювання можна поділити на економічні й соціальні. Економічне регулювання — це контроль за цінами, стандарти для продукції, умови входу і виходу з галузі, стандарти обслуговування. Соціальне реґулювання стосується охорони здоров'я і безпеки робітників та споживачів.

Розглянемо деякі інструменти економічного регулювання. Поширеним заходом (особливо для перехідних економік) є обмеження цін на монополізованих ринках, тобто встановлення верхньої межі ціни, PMAX яка не дозволяє виробникам продавати продукцію за цінами, вищими встановлених нормативним актом. Таке обмеження буде ефективним лише тоді, коли межа нижча від монопольної ціни PM

(рис. 10.1).

135

Рис. 10.1. Реакція монополіста на встановлення верхньої межі ціни

Нерегульована монополія визначає стан рівноваги ЕM(PM,Qм) із врахуванням граничної виручки монополіста МRM (за правилом МRM=МС). Встановлення межі ціни, PMAX<PM, веде дo тогo, щo для монополіста замінюється крива граничної виручки МRM на криву МRMAX, яка визначається умовою: МRMAX= PMAX (бо кожна додаткова одиниця продукції продається за встановленою ціною). В цих умовах монополістові залишається визначити лише новий обсяг випуску, який максимізує його прибуток: згідно з умовою, що МС= МRMAX (досягається в точці В), знаходимо цей оптимальний обсяг QB.

Таким чином, випуск зростає (QB>QM). Сукупний надлишок (чисті вигоди для суспільства) внаслідок цього зростає на величину, що дорівнює площі фігури АЕMКВ; надлишок споживачів зростає як за рахунок перерозподілу частини монопольного прибутку на їхню користь (площа РMAXРMЕMF), так і за рахунок збільшення обсягу випуску (площа FЕMKВ); надлишок монополіста (прибуток)

зменшується на величину частини монопольного прибутку (площа РMAXРMЕMF) і

зростає за рахунок збільшення обсягу (площа АFВ), але в цілому скорочується.

Подібне регулювання має позитивні наслідки, та водночас веде до появи дефіциту на ринку в обсязі (QC-QB), бо за ціною PMAX обсяг попиту становитиме QC. Цікаво,

що аналогічний регулюючий захід на конкурентному ринку також призводить до виникнення дефіциту, але обсяг випуску і чисті вигоди для суспільства після

136

встановлення максимальної ціни в тому випадку скорочуються, а не зростають.

Встановлення податків не є специфічним реґулятором на монопольних ринках, але призводить до інших наслідків порівняно з конкурентними ринками.

Рис. 10.2. Реакція монополіста на введення акцизного податку за ставкою t

Розглянемо наслідки встановлення акцизного податку за ставкою і. на монопольному ринку (рис. 10.2). До введення податку ринок перебував у стані

монопольної рівноваги ЕM(PM,Qм). Податок змінює сукупну вартість ТС на

ТСt = ТС +t Q.	(10.4)
Через це змінюються середня і гранична вартість:
MСt = MС +t, AСt = AС +t,	(10.5)
тобто відповідні криві зсуваються вгору на величину ставки	податку t.

Максимізація прибутку з урахуванням нового податку призводить до скорочення обсягу випуску з QM до Qt, згідно з умовою, що MСt=MR (виконується в точці В).

Відповідно зміщується стан рівноваги з точки EM у точку Et, і зростає ціна до Pt.

Закономірним є те, що у випадку лінійної функції попиту ціна зростає на величину

Р, меншу, ніж ставка податку:

Р = Pt - PM < t.

Це означає, що податковий тягар розподіляється між виробником і споживачами. Чисті вигоди для суспільства, які складатимуться із надлишків виробника, споживачів і податкового збору, зменшаться порівняно з

137

неоподаткованим ринком, скорочення торкнеться і монополіста, і споживачів. Ціна та обсяг випуску ще більше віддаляться від ефективного стану конкурентної рівноваги. Порівняно з аналогічним конкурентним ринком (тобто з такими ж кривими D і MC), монополіст бере на себе відносно більшу частку податкового тягаря, ніж конкурентні фірми.

Інша ситуація виникає при встановленні одноразового податку (наприклад,

ліцензії) за ставкою Т, яка безпосередньо не залежить від обсягу випуску, а є фіксованою величиною, на яку збільшується сукупна вартість:

ТСt = ТС + Т. (10.6)

У цьому випадку середня вартість зростає (нерівномірно), а гранична залишається без змін (рис. 10.3):

AСt = AС + Т/Q,
MСt = MС.	(10.7)

Р, С

Рис. 10.3. Реакція монополіста на введення одноразового податку T

Відповідно, крива МС не зсувається, тому стан монопольної рівноваги ЕM(PM,Qм), що визначається умовою МС=МR, також не змінюється. Залишаються незмінними чисті вигоди для суспільства і надлишок споживачів. Скорочується лише монопольний прибуток на величину Т (чисельно дорівнює площі прямокутника СTВАС), який перерозподіляється у вигляді податкового збору на

138

користь державної влади.

4. Проблеми природних монополій

Природна монополія — це ринкова структура, де з боку пропозиції виступає галузь із спадною вартістю виробництва. З огляду на ефект економії на масштабі організація виробництва більш ніж на одній фірмі в такому випадку є економічно невиправданою (рис.8.1). Для природних монополій можлива ситуація, коли мінімум довгострокової середньої вартості досягається при обсягах випуску вищих,

ніж обсяг попиту, якому відповідає ціна Р=minLRAC.

Таким чином, природні монополії існують об'єктивно і можуть підтримуватись державною владою. Тому державне втручання на ринках природних монополій відбувається у вигляді прямого регулювання, а не через обмеження поведінки в антимонопольному законодавстві.

При регулюванні таких монополій ставиться завдання послаблення ринкової влади, тобто:

а) ціни слід максимально наблизити до рівня граничної вартості МС;

б) виробникам треба забезпечити лише нормальний прибуток;

в) виробництво має бути ефективним, слід стимулювати мінімізацію вартості.

Досягти одночасного виконання всіх цих вимог у випадку природних монополій, як ми побачимо, вдається не завжди.

Найпоширенішим шляхом регулювання природних монополій є регулювання цін (тарифів) на товари та послуги монополістів на рівні середньої або граничної вартості.

Правило ціноутворення на рівні середньої вартості, АС, полягає у встановленні органами влади фіксованої ціни PA, яка графічно визначається точкою

EA перетину кривої попиту та лінії АС (рис. 10.4), а обсяг випуску встановлюється на рівні QA. Тоді виробництво буде незбитковим, тобто забезпечується лише нормальний прибуток. Порівняно із станом рівноваги нереґульованої монополії,

ЕM(PM,Qм), ціна PA<PM, обсяг QA>QM, монопольний прибуток (площа PFPMEMF)

перерозподіляється на користь споживачів, втрати чистої вигоди скорочуються,

тобто суспільний добробут зростає. Але втрати чистої вигоди не зникають зовсім,

139

тому що обсяг QA менший за ефективний обсяг QC.

Рис. 10.4. Регулювання природної монополії за правилами РA=AC та РC=MC

Тож виникає ще одне правило - ціноутворення на рівні граничної вартості МС. Воно полягає у встановленні ціни на рівні РC=MC, відповідно до обсягу попиту конкурентної рівноваги QC. Порівняно з попереднім правилом регулювання, в цьому варіанті ціна зменшується, обсяг зростає, сукупний надлишок зростає на величину,

що дорівнює площі фігури КЕAЕC, тобто втрати чистої вигоди зникають зовсім. Але специфіка природної монополії полягає, зокрема, в тому, що ефективна ціна рівня конкурентної рівноваги Р=МС є збитковою для виробника, при такому регулюванні виробництво слід дотувати в сумі, що чисельно дорівнює площі прямокутника

ECPCPLL; джерелом такої дотації можуть бути податки, зібрані на інших ринках.

Отже, суспільство опиняється перед дилемою: або застосувати перше правило

(коли виникають втрати чистої вигоди, але виробництво не збиткове), або застосувати друге правило регулювання (коли зникають втрати чистої вигоди на ринку природної монополії, але треба відшкодувати необхідні в цьому випадку дотації, що призведе до втрат чистої вигоди на інших ринках). Виникає проблема вибору "другого найкращого", суть якої полягає в тому, що коли неможливо прийняти найкраще рішення, яке відповідало б усім умовам ефективності, тоді владі й суспільству слід чимось поступитися і прийняти рішення, яке є найкращим серед можливих (тобто друге найкраще).

140

Для деяких природних монополій типовою є періодична зміна попиту,

наприклад, зміна попиту на електроенергію протягом доби. У пікові години попит складає D2 (рис.10.5), у позапікові – D1. Специфіка технології не дозволяє суттєво змінювати обсяги виробництва протягом доби, тому монополіст встановлює різні ціни відповідно до коливань попиту: високу ціну PM2 у піковий період і низьку ціну

PM1 у позапіковий період (відповідно до станів монопольної рівноваги M2 та М1). Це стимулює споживання у поза-піковий період і збільшує прибутки монополіста. У

випадку регульованої монополії ціни можуть встановлюватись на ефективному рівні Р=МС, тоді це буде PC2 у піковий період та PC1 у позапіковий (відповідно до станів конкурентної рівноваги C2 та C1). Аналогічно можна диференціювати ціни протягом доби при ціноутворенні на рівні середньої вартості.

Проблема обмеження ринкової влади природних монополій може мати й інше рішення. Через зміни технології можлива зміна ситуацій із вартістю виробництва: з

часом деякі галузі із спадною вартістю з різних причин можуть перетворюватись на звичайні галузі із зростаючою вартістю; тоді вони перестають бути природними монополіями, і до них можливо застосувати демонополізацію і дереґулювання (в

такому разі галузь буде підпадати під антимонопольне законодавство).

Щодо власності, то досвід різних країн говорить, що підприємства, які є природними монополістами, можуть перебувати і в державній, і в приватній, і в комунальній (місцеві монополії) власності.

Рис. 10.5. Ціноутворення у пікові періоди

141

Ефективнішою вважається регульована державою приватна природна монополія, але тут можуть братись до уваги, крім ефективності, й інші чинники, і

питання в кожному суспільстві вирішується шляхом суспільного вибору.

5. Антимонопольне законодавство

Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця

XIX сторіччя, коли в 1890 р. у США був прийнятий закон Шермана, згідно з яким монополістичне обмеження вільної торгівлі розглядалось як карний злочин. Пізніше антимонопольне законодавство поповнилося іншими законодавчими актами.

Американський досвід законодавчого розв'язання проблем антимонопольної політики, принципи побудови та практика застосування антимонопольних законів були використані і збагачені іншими країнами. На сьогодні антимонопольні закони діють майже в усіх країнах із розвиненою економікою. В Україні основним антимонопольним законом є Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який набрав чинності з

15. 03. 1992 р.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства: як ідентифікувати галузі, котрі є об'єктом цього законодавства, - за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

Щодо структури, то її кваліфікують за допомогою показників ринкової концентрації, про які вже йшлося. Іншою проблемою є визначення відповідного ринку, слід відокремити продукцію, що належить до одного ринку, від продукції,

яку слід віднести до якогось іншого ринку. Від того або іншого варіанту розподілу всього розмаїття товарів та послуг по окремих ринках залежать показники ринкової влади фірм та визначення, чи займає якась фірма панівне становище на відповідному ринку. Одним із формальних показників, який можна застосувати при віднесенні продукції до певного ринку, є показник перехресної еластичності попиту для товарів-замінників. Якщо перехресна еластичність попиту значна, тоді товари є добрими замінниками і їх слід відносити до одного ринку, в іншому випадку вони належать до різних (хоч і пов'язаних між собою) ринків.

142

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:

а) чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;

б) чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику втрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);

в) чи є конкуренція за цінами або існує змова щодо цін;

г) чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.

Ефективність діючого антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур

(1), до злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв'язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визнання тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатись в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність

конкурсного (або змагального) ринку — такого ринку, на якому відсутні вхідні бар'єри, а вихід майже безкоштовний (тобто відсутні незворотні витрати). На конкурсному ринку деякий час може діяти навіть одна фірма -чистий монополіст.

Майже всі країни так чи інакше обмежують такі антиконкурентні дії, як злиття та фіксація цін.

Злиття — це об'єднання двох або більше фірм при згоді власників об'єднати їхні капітали у власність однієї нової фірми. Розрізняють горизонтальне,

вертикальне та конгломератне злиття. Горизонтальне злиття — це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку. Вертикальне злиття — це злиття фірм, які пов'язані стосунками "постачальник—покупець". Конгломератне злиття — це

143

злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками). Частіше обмежується горизонтальне злиття (у США,

наприклад, при використанні обмежень застосовується індекс Герфіндаля— Гіршмана, який зростає при горизонтальному злитті фірм). Вертикальне злиття, з

одного боку, може навіть вітатися, тому що веде до зниження трансакційних витрат,

з іншого — угода про таке злиття може містити дії, які обмежують конкуренцію, що стає предметом розгляду владних антимонопольних органів.

Фіксація цін — це спроба кількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується або ціна, яка є завищеною,

тобто монопольною (на зразок картельних угод), або така, що обмежує появу нових конкурентів. Останнє асоціюється із грабіжницьким ціноутворенням —

встановленням ціни нижче рівня вартості. Іншою неформальною ознакою грабіжницької ціни є встановлення її на такому низькому рівні, що це має сенс тільки для виштовхування слабших суперників з ринку.

Звичайно, це лише загальні принципи. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності в різних країнах. Так, у США жорсткіше антимонопольне законодавство порівняно з багатьма європейськими країнами, в ньому вважаються за порушення свободи конкуренції такі дії, як цінова дискримінація, лідерство у цінах. В

українському антимонопольному законодавстві (яке ще потребує вдосконалення) у

деяких випадках задекларовані жорсткіші обмеження, ніж в американському

(наприклад, при визначенні незаконних координованих дій), але в цілому недостатніми є досвід і практика його застосування.

Більш сучасним у світі вважається такий підхід до антимонопольного законодавства і антимонопольної політики взагалі, коли враховуються різні цілі суспільства, скажімо, не лише висока ефективність, але й справедливість. Більше уваги повинно приділятися проблемі підвищення суспільного добробуту, і зокрема добробуту споживачів (питання захисту прав споживачів). Так, у британському законодавстві колективні угоди та злиття оцінюються з огляду на суспільні інтереси,

з'ясовується баланс їхніх переваг (економія від масштабу, зниження трансакційних