микроэкономика

154

4. Попит, пропозиція і рівновага на конкурентному ринку праці

Ринкова пропозиція праці складається з індивідуальної пропозиції праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки. Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюються, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення,

поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції праці з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

Чинниками, що впливають на пропозицію певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робочої сили).

Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або допов-нювачами для фактора праці, рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах (% L) в результаті збільшення ставки заробітної плати на один відсоток (% РL):

EL	% L	, або	EL	L / L	.	(11.11)
	% PL			PL / PL

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

• інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж

155

при меншій частці);

-швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);

-еластичність попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);

-можливості заміщення факторів (у довгостроковому періоді – чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

Якщо на ринку праці відомі попит і пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги E відповідає рівноважній ставці заробітної

плати PLE та рівноважному обсягу праці LE (рис. 11.1.а).

Стан рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і

пропозиції.

5. Ринки праці з неповною конкуренцією.

Різноманітні ситуації на ринку праці виникають при монополізації ринку праці

представниками попиту чи пропозиції або в разі монополізації ринку готової продукції з боку фірми-працедавця. Розглянемо чотири різних ситуації:

А. Якщо фірма, яка використовує фактор виробництва, є монополістом на ринку готової продукції, тоді гранична виручка фірми МR буде меншою за ціну

продукції PQ; отже, на відміну від (11.5), у цьому випадку:
МRРL < VMPL.	(11.12)

Це призводить до недовикористання виробничого ресурсу (рис. 11.5), адже попит фірми на працю утворюється кривою МRРL.

156

Рис. 11.5. Попит на працю фірми-монополіста DL та стан рівноваги М на конкурентному ринку праці

Дійсно, рівновага на такому ринку досягається в точці М(РE,LM), отже, фірма-

монополіст наймає менше праці (LM) порівняно з конкурентною фірмою (LE) при тій самій ставці заробітної плати PE.

Б. Ситуація, коли на ринку присутній єдиний покупець товару чи фактора виробництва, зветься монопсонією. На ринку праці монопсоніст буде мати справу безпосередньо з кривою ринкової пропозиції праці SL з нахилом угору, тому що інших споживачів цього фактора на ринку немає.

Пропозиція праці для фірми SL визначається середньою вартістю фактора

виробництва, AFCL:
AFCL = TC/L.	(11.13)

Через те, що кожна нова одиниця праці, яка буде залучатись на цей ринок,

потребуватиме вищої ставки заробітної плати, при кожному обсязі праці гранична вартість праці МFСL буде перевищувати AFСL (рис. 11.6).

Рис. 11.6. Монопсонія на ринку праці

При максимізації прибутку монопсоніст буде наймати працю в обсязі LM, що визначається умовою (11.6) і виконується в точці М. Але ставка заробітної плати буде відповідати точці EM (стан рівноваги монопсоніста), яка визначає ціну

157

пропозиції PLM при обсязі праці LM. Така ставка є мінімальним рівнем заробітної плати, на яку погоджуються наймані робітники, і вона менша, ніж ставка заробітної плати PLE в умовах конкурентного ринку (стан рівноваги E). Відповідно, в менших обсягах використовується праця порівняно з конкурентним ринком (LM<LE).

Отже, фірма-монопсоніст має можливість платити менше за рахунок своєї ринкової влади на ринку праці. Слід підкреслити, що у випадку (Б) ми розглядали фірму, яка є конкурентною на ринку готової продукції і монополістом на ринку праці, тоді як у випадку (А) -фірму, яка є монополістом на ринку готової продукції і конкурентною на ринку праці.

В. Ситуація, коли на ринку праці діє продавець-монополіст, аналізується за схемою, яка була показана у випадку монополії на ринку готової продукції (див.

тему 8). Найчастіше монополістами на ринку праці є профспілки - професійні об'єднання найманих працівників. На окремих вузькоспеціалізованих ринках праці

(спорт, мистецтво) монополістами можуть бути люди з унікальними природними здібностями.

Монополіст зустрічає на ринку праці безпосередньо криву DL ринкового попиту на працю з боку працедавців, тоді крива граничної виручки MR продавця фактора буде проходити нижче кривої попиту, бо за кожну додаткову одиницю праці фірми будуть платити нижчу ставку, ніж за попередню одиницю (рис. 11.7).

Рис. 11.7. Визначення ставки заробітної плати та обсягу праці при

158

монополізації ринку праці

Обсяг праці LM, який максимізує прибутки монополіста, визначається точкою А, для якої МR=МС (тут МС — гранична вартість фактора для його власника).

Звідси, монополіст може визначити оптимальну для себе ставку заробітної плати

PLM, відштовхуючись від кривої попиту в точці EM.

Отже, наявність ринкової влади дозволяє монополістові нав'язати споживачам фактора вищу ставку заробітної плати (PLM) порівняно із конкурентним ринком

(PLC);однак це досягається скороченням обсягу праці (LM) порівняно з конкурентним ринком (LC), тобто загрожує безробіттям.

Якщо на ринку праці діє одна профспілка, яка об'єднує значну частину працівників, але не всіх, тоді досягнення вищого рівня оплати праці членів профспілки може призвести до втрати роботи незалежними найманими працівниками.

Г. Ринкова структура, в якій на ринку з боку попиту діє монопсоніст, а з боку пропозиції — монополіст, має назву двостороння монополія (рис. 11.8).

Рис. 11.8. Двостороння монополія

Тут монополіст має криві граничної виручки МR та граничної вартості МС і

159

спостерігає криву попиту на свої послуги DL. Монопсоніст має криві граничного продукту праці у грошовому вимірі МRРL та граничної вартості праці МFCL i

спостерігає криву пропозиції праці SL.

Монополіст буде намагатися максимізувати власний прибуток за умови МR=МС (точка М) при ставці заробітної плати РLM обсязі праці LM. Стан рівноваги для монополіста досягається в точці EM на кривій попиту DL.

Монопсоніст намагатиметься максимізувати свій прибуток за умови МRРL=

МFCL (точка F), при ставці РLF, та обсязі праці LF. Стан рівноваги для монопсоніста досягається на кривій пропозиції в точці EF.

Зазначимо, що SL — це крива пропозиції, яку спостерігає покупець, а для продавця-монополіста крива пропозиції не визначена, тому що за рахунок ринкової влади він намагається продати товар дорожче, ніж це визначає крива SL=МС. Так само покупець-монопсоніст намагається купувати товар дешевше, ніж це визначає крива попиту В^ яку спостерігає продавець. Отже, на ринку виникає конфліктна ситуація, яка може моделюватися в термінах теорії ігор. Компромісні угоди між монопсоністом і монополістом можливі в діапазоні цін від PLF до PLM та при обсягах праці, які не перевищують обсяг конкурентної рівноваги LC. Можливі поступки кожної зі сторін визначаються різними чинниками, зокрема еластичністю попиту і пропозиції. Зазначимо, що компромісні угоди наближають ринок до стану конкурентної рівноваги в точці EC, тобто підвищують ефективність ринку.

Ідеальною для суспільства була б угода, яка встановила б ставку та обсяг, що дорівнюють конкурентним ставці PLC та обсягу LC.

160

ТЕМА №МЕ-12

РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА:

КАПІТАЛ І ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Капітал, інвестиції та міжчасові рішення в економіці.

2.Пропозиція заощаджень. Міжчасовий вибір домогосподарства.

3.Інвестиційний попит. Міжчасовий вибір фірми.

4.Конкурентний ринок позичкових коштів.

5.Ринки землі та природних ресурсів.

1. Капітал, інвестиції та міжчасові рішення в економіці

Капітал (або капітальні блага) — це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють фізичний капітал

(обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навички, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів і послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції — процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком.

161

Процент — це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу

(позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка — ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках. Попередньому прикладу відповідає процентна ставка 0.1 або 10%.

Ринок капіталу — це ринок чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений, як у випадку з акціями) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою,

через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому для спрощення можна вважати, що існує єдиний ринок капіталу.

Нижче буде розглянута проста модель ринку капіталу, а саме - модель ринку позичкових коштів. Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти DK, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують пропозицію позичкових коштів SK, тобто пропозицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень (рис. 12.1.а). На цьому ринку (який розглядатиметься лише в умовах повної конкуренції)

утворюється ринкова процентна ставка rE як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів KE.

162

Рис. 12.1. (а) Конкурентний ринок інвестицій ресурсів, (б) Попит конкурентної фірми па інвестиційні ресурси на конкурентному ринку

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.

У свою чергу домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживанням благ) у поточному періоді і в майбутньому.

Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються розміщення ресурсів протягом кількох часових періодів — тобто здійснення

міжчасового вибору.

2. Пропозиція заощаджень. Міжчасовий вибір домогосподарства Пропозиція заощаджень — це співвідношення між ціною заощаджень

(процентною ставкою) та їхнім обсягом, який власники заощаджень бажають та

163

можуть запропонувати на ринку споживачам інвестицій за інших незмінних умов.

Розглянемо модель пропозиції позичкових коштів, яка відома під назвою

теорії міжчасового вибору i була запропонована у 1930р. американським економістом Ірвіном Фішером.

Будемо вважати, що єдиним джерелом позичкових коштів для інвестицій є заощадження домогосподарств. Індивіди приймають рішення щодо обсягів заощаджень внаслідок раціонального вибору між споживанням (С) і заощадженням

(S). Заощадження здійснюються з кінцевою метою отримати можливість споживати блага у майбутніх періодах у більших обсягах за рахунок заощаджених коштів поточного періоду. Тобто домогосподарство мусить зробити свій міжчасовий вибір щодо споживання.

Для спрощення також будемо вважати, що вибір у споживанні здійснюється лише між двома періодами — поточним та наступним. Доход в обсязі I0

домогосподарство отримує лише у поточному періоді, а в наступному періоді нових надходжень немає. Доход I0 розподіляється між споживанням і заощадженням поточного періоду (С0 та S0):

C0 + S0 = I0.	(12.1)
З урахуванням процентної ставки r цінність для індивіда заощадженої у
поточному періоді суми (I0 -C0 ) складатиме через рік:
(1+r) (І0 –С0) = С1,	(12.2)

де C1 - обсяг споживання у наступному періоді.

Отже, споживач повинен оцінити для себе корисність сьогоднішнього та

майбутнього споживання, щоб зробити вибір між С0	і S0 у поточному періоді.
Припустімо, що він робить таку оцінку за допомогою функції корисності:
U = U(C0,C1).	(12.3)
Для побудови функції корисності треба знати	уподобання індивіда щодо

поточного і майбутнього споживання — міжчасові уподобання. Якщо такі уподобання відомі, то можна зобразити криві байдужості індивіда для різних рівнів корисності, U, U’, U‖ (рис. 12.2), кожна з кривих поєднує точки, що відповідають однаково корисним для споживача комбінаціям поточного і майбутнього рівнів