конспект%20лекций%20ФМ

161

особливі економічні відносини. Для них обов'язкова наявність двох сторін: страховика і страхувальника. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий чи резервний фонд).

Для страхування характерне цільове призначення створюваного грошового фонду (витрата його ресурсів лише на покриття втрат, надання допомоги) у заздалегідь обговорених випадках; імовірностний характер відносин, тому що заздалегідь невідомо, коли наступить відповідна подія, яка буде її сила і кого зі страхувальників вона зачепить; повернення засобів, тому що дані засоби призначені для виплати відшкодування втрат по всіх страхувальниках (а не для кожного окремо).

В процесі страхування відбувається перерозподіл засобів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному чи декількам страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на усіх. Число страхувальників, які внесли платежі протягом того чи іншого періоду, більше числа утримувачів відшкодування.

Самострахування пов'язано з утворенням спеціального резервного фонду і покриттям збитків за рахунок частини власних оборотних коштів. Саме страхування доцільне, коли вартість майна, що страхується відносно невелика в порівнянні з майновими і фінансовими параметрами всього бізнесу. Самострахування також має сенс, коли імовірність збитків надзвичайно мала, чи коли фірма володіє великою кількістю однотипних одиниць майна.

Так, самострахування практикують транснаціональні нафтові компанії, що володіють декількома сотнями танкерів. Розрахунок отут дуже простий: втрата одного танкера в рік (що малоймовірно) у будь-якому випадку обійдеться компанії дешевше, ніж виплата страхових внесків за всі танкери.

На заході розповсюдженим методом зменшення ризику є хеджування- створення зустрічних валютних, комерційних, кредитних і інших вимог і зобов'язань. Наприклад, між постачальником і покупцем.

Покупець забезпечує собі дотримання термінів постачання, а постачальник

-незмінність обговореної ціни на продукцію на випадок її падіння на ринку.

Усвітовій практиці використовуються й інші способи зниження ризику. Наприклад: переклад частини ризику на інші компанії - це венчурні або ризикові способи - коли у випадку невдачі проекту, частина втрат бере на себе стороння організація.

Тема 10. Аналіз фінансових звітів.

10.1.Застосування фінансових коефіцієнтів у фінансовому менеджменті сучасної України.

10.2.Основні балансові пропорції (характеристика короткострокового періоду), їх економічна інтерпретація.

162

10.3. Аналіз фінансово-господарського становища підприємства за допомогою різних показників (коефіцієнтів).

Ключові слова: Показники оцінки фінансового стану, балансові пропорції, платоспроможність, кредитоспроможність, рентабельність, ліквідність.

Перелік рекомендованої літератури: 4, 5, 7, 9, 14, 19, 20, 23, 25, 26, 28, 38, 39,

43, 44, 51, 52.

10.1. Застосування фінансових коефіцієнтів у фінансовому менеджменті сучасної України.

Використання фінансових коефіцієнтів для аналізу фінансовогосподарської діяльності підприємства, на нашу думку, справедливо лише почасти. Справа в тому, що вітчизняний аналіз господарської діяльності підприємства (економічний аналіз) накопичив великий позитивний досвід, що повинен застосовуватися у фінансовому менеджменті поряд з тими фінансовими коефіцієнтами, що традиційно використовують західні дослідники.

Проблема тут, відверто говорячи, в іншому — у відображенні всіх цих показників у системі сучасного українського бухгалтерського обліку.

Выдомо, що в Україні існує своя система національних рахунків, відмінна від системи національних рахунків (System of National Accounts, SNA), що використовується у світі. Парадоксальність української практики полягає в тому, що на макрорівні в нашій країні фактично використовуються стандарти SNA, а на рівні окремого підприємства (мікрорівні) мається система бухгалтерського обліку, яка не стикується з SNA .

Це створює багато складностей, тому що в SNA усі макроекономічні показники утворюються шляхом простого об’єднання (сумування) мікроекономічних показників. Це дуже зручно і дозволяє досягати високої вірогідності результатів (у силу простоти статистичної перевірки). В Україні ж не зовсім зрозуміло, яким чином утворюються макроекономічні індикатори, наприклад, валового внутрішнього продукту без існування показника доданої вартості на рівні підприємства. Нагадаємо читачу, що ми розраховували цей показник, але не брали його прямо з бухгалтерської звітності підприємства.

Інша проблема — це можливість використання західного інструментарію фінансового аналізу (що довів свою ефективність в умовах нормальної

163

ринкової економіки) для вітчизняних підприємств, які застосовують не придатну для цього систему вітчизняної бухгалтерської звітності. Вихід тут може бути тільки один — необхідно робити перерахування показників, що використовуються у фінансовому аналізі на Заході, відповідно до існуючої в Україні системи бухгалтерського обліку.

Цей прийом вже застосовували при визначенні доданої вартості, брутто- і нетто-результату експлуатації інвестицій, економічної рентабельності активів, фінансово-експлуатаційних потреб підприємства, основних балансових пропорцій і інших показників і параметрів, використаних вище в даній роботі.

Якщо провести аналіз діяльності підприємства за допомогою наведених вище показників та правильно зробити висновки, то отриманої інформації буде досить для прийняття фінансових рішень, що стосуються підприємства.

Корисним представляється й експрес-аналіз фінансового становища підприємства на базі коефіцієнтів, отриманих з описаних вище балансових пропорцій.

Читачу варто, на нашу думку, ознайомитися також з підходом до аналізу фінансової стійкості підприємства, який запропонований петербурзькими вченими І.І. Мазуровою і І.В. Романовським. Вони пропонують даний аналіз будувати на основі розгляду шести коефіцієнтів з наступною їх оцінкою за допомогою таблиці рейтингів. Цей підхід знаходить своє логічне завершення в угрупованні підприємств у залежності від значення рейтингу. Здається, що він прийнятний при швидкому аналізі, який будь-який фінансовий менеджер повинен уміти робити.

Зрозуміло, що при зміні форм бухгалтерської звітності необхідно вносити відповідні корективи в коефіцієнти, запропоновані петербурзькими вченими. Проте це не змінює самого методологічного підходу, що може дати практично корисний результат.

10.2. Основні балансові пропорції (характеристика короткострокового періоду), їх економічна інтерпретація.

Для прийняття рішень фінансовому менеджеру необхідно мати інформацію про діяльність підприємства за попередні періоди, яка дозволяє оцінити потенційні можливості підприємства у майбутньому.

Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, які зроблені на підставі даних фінансового обліку з метою надання загальної інформації про

164

фінансове становище за звітній період у зручній та зрозумілій формі, що дає змогу приймати певні ділові рішення.

Основні фінансові звіти, які відображають показники діяльності підприємства такі:

Форма № 1 «Баланс»;

Форма № 2 «Звіт про фінансові результати»;

Форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів»;

Форма № 4 «Звіт про власний капітал» та ін.

Воснові життєвого циклу лежить реалізація інвестиційного проекту, що відбувається в короткостроковому періоді, коли фірма вирішує задачі тактичного плану. Без переломлення стратегічних дій через ряд тактичних дій, які переміняють один одного, фірма не зможе існувати. Без грамотного вибору інвестиційного проекту фірма не буде мати майбутнього. Але і при вірному виборі інвестиційного проекту фірма також не буде мати майбутнього, роблячи постійно помилки при прийнятті короткострокових фінансових рішень.

Таким чином, ми просто зобов'язані одночасно аналізувати і стратегічні і тактичні процеси в житті фірми, з огляду на можливості переходу одних процесів в інші і навпаки.

Існує два види таких переходів (трансформацій). Їх можна представити у вигляді двох “ланцюжків”.

Перший: інвестиції (вибір і реалізація інвестиційного проекту) — зростання постійних витрат — фінансово-експлуатаційні потреби підприємства

— структура коштів підприємства (його капіталу).

Другий: проблема фінансової стійкості підприємства

—платоспроможність;

—кредитоспроможність;

—рентабельність;

—ліквідність балансу підприємства;

—основні балансові пропорції;

—аналіз фінансово-господарського становища підприємства за допомогою відносних показників, коефіцієнтів.

Обидва ці “ланцюжки” починаються з стратегічної дії чи мети і закінчуються тактичними діями і тактичними цілями.

Почнемо з докладного розгляду першого з представлених “ланцюжків”.

165

Інвестиції — це основа всього життєвого циклу підприємства. Інвестиції

— відправна точка, з якої починається новий життєвий цикл фірми, тому фірма не може відмовитися від інвестицій. Але інвестиційний проект — це завжди стрибок постійних витрат фірми (інакше його і не можна сприймати), супроводжуваний зниженням прибутку підприємства. Цю тезу спеціально не треба доводити, тому що якщо йде перерозподіл витрат між постійними і перемінними на користь постійних, то це може відбуватися тільки за рахунок прибутку.

Зростання постійних витрат фірми не може не відбитися на величині фінансово-експлуатаційних потреб і економічної рентабельності активів (а це вже питання, яке розв’язується у рамках тактичного фінансового менеджменту). Варто помітити, що зв'язок між зростанням постійних витрат і величиною фінансово-експлуатаційних потреб і економічної рентабельності далеко не однозначний.

Останнє повинно відбитися і на структурі коштів (капіталу) підприємства. Зростає частка позикових коштів (насамперед короткострокових) у капіталі підприємства, що, до речі, приводить до росту ефекту фінансового важеля, а отже, і економічної рентабельності активів.

Реалізація інвестиційного проекту призводить до виникнення дефіциту обігових коштів. Фірма дуже чуттєве до цього. Фінансовий менеджер повинен вміти розраховувати не тільки витрати, які безпосередньо пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту, але і такі важливі показники, як норма кредитного покриття інвестицій, норма самофінансування інвестицій, норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб підприємства. Ці показники можна розрахувати за допомогою таких формул.

Норма		Довгострокові позикові кошти, необхіднідля	,	(10.1)
кредитного		реалізаціі інвестиційного проекту

покриття	Сумаінвестиційв основні активи Сума додатковихФЕП
інвестицій

Норма		Сума джерел самофінансування	,	(10.2)
самофінансування		Сума інвестицій в основні активи Сума додаткових ФЕП
інвестицій

166

Норма	Норма		Норма	,	(10.3)
	кредитного
покриття	покриття		самофінансування
ФЕП			інвестицій
	інвестицій

Норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб показує, чи досить у підприємства обігових коштів у зв'язку із реалізацією інвестиційного проекту (норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб > 1), чи існує дефіцит (норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб < 1), і дає можливість визначити потребу в позикових короткострокових коштах.

Таким чином, ми змогли пов'язати реалізацію інвестиційного проекту (стратегічна дія, предмет стратегічного фінансового менеджменту) із структурою капіталу (короткострокова, тактична дія, предмет тактичного фінансового менеджменту), визначити потреби фірми в довгострокових коштах, пов'язаних із реалізацією інвестиційного проекту, і в короткострокових кредитах у випадку, якщо норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб менше одиниці.

Тепер можна розпочати аналіз другого “ланцюжка”, що пов'язує стратегічні і тактичні процеси у фінансовому менеджменті.

Почнемо з визначення фінансової стійкості підприємства.

Фінансово стійким є підприємство, що характеризується:

а) високою платоспроможністю (здатністю відповідати за своїми обов'язками), б) високою кредитоспроможністю (здатністю платити по кредитах,

виплачувати відсотки по них і погашати їх точно в строк), в) високою рентабельністю (прибутковістю, що дозволяє фірмі нормально і

стійко розвиватися, розв'язуючи при цьому проблему взаємовідносин акціонерів і менеджерів за рахунок підтримки на достатньому рівні дивідендів і курсу акцій підприємства),

г) високою ліквідністю балансу (здатністю покривати свої пасиви активами, терміновість яких відповідає або перевищує термін перетворення їх у гроші).

Для того, щоб ці чотири зазначені умови виконувалися (треба визнати, що це непросто в сучасній Україні), необхідно, щоб мали місце чотири балансові пропорції.

1. Найбільш ліквідні активи повинні покривати найбільш термінові зобов'язання (кошти і короткострокові цінні папери повинні бути більше (чи рівні) кредиторської заборгованості підприємства). У балансі підприємства це відбивається у рядках:

167

150, 230, 240 рядки ІІрА ≥ 530...610 рядки ІVрП.

2. Активи підприємства, що швидко реалізуються, повинні покривати короткострокові пасиви (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах повинні бути більше (чи рівні) короткострокових кредитів і позик і тієї частини довгострокових кредитів, термін погашення яких минає в даному звітному періоді). За балансом це:

160,170...200 рядки ІІрА ≥ 500 (510) рядки VIрП.

Важливо відзначити, що в пропорції “бере участь” лише та дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, інша ж частина дебіторської заборгованості “бере участь” в інших балансових пропорціях.

3. Активи підприємства, що реалізуються повільно, повинні покривати довгострокові пасиви (запаси готової продукції, сировини, матеріалів і та частина дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, повинні бути більше (чи рівні)

довгострокових кредитів і позик (з терміном погашення більш, ніж 12 місяців після звітної дати)). За балансом це:

100...140,050 рядки ІІрА ≥ 440...470 рядки ІІІрП .

4. Остання пропорція виходить як наслідок перших трьох, а саме: постійні (які важко реалізувати) активи повинні покриватися постійними пасивами (основні засоби підприємства повинні бути менше (чи рівні) власних засобів підприємства (статутний, додатковий і резервний капітал). У балансі це можна простежити у рядках:

010,030,040,045,060,070 рядки ІрА ≤ 3000...370 рядки ІрП.

168

Виходячи з цього, можна зробити два принципових зауваження:

Перше – ми фактично посилюємо наші балансові пропорції (більш твердою вимогою є перевищення найбільш ліквідних активів над усіма найбільш терміновими зобов'язаннями, а не тільки над кредиторською заборгованістю, (пропорція 1), те ж саме відноситься і до пропорції 4.). Це ще раз підкреслює наш висновок про “жорсткість” балансових пропорцій, коли ми їх формулюємо в широкому змісті.

Друге — балансові пропорції сформульовані таким чином, що має місце деяке “запізнювання” активів у порівнянні з пасивами. Очевидно, що, наприклад, дебіторська і кредиторська заборгованості підприємства — це однаково ліквідні кошти, але вони в нас “розведені” по різним балансовим пропорціям: кредиторська заборгованість відбивається в пропорції, де порівнюються найбільш ліквідні кошти, а дебіторська заборгованість навіть розділяється по двом наступним балансовим пропорціям з меншою ліквідністю.

Економічний зміст усіх балансових пропорцій пов'язаний із досягненням високої ліквідності балансу. Рівність активу і пасиву підприємства — це основна економічна тотожність. Важливо інше — рівність активів і пасивів для підприємства має першорядне значення тільки у випадку, коли ліквідність активів перевищує ліквідність пасивів. Якщо ми маємо кількісну рівність однаково ліквідних засобів, то для підприємства це принципово при оцінці фінансово-господарського становища і при прийнятті відповідальних фінансових рішень. Саме тому і формулюються пропорції 1 — 3. Остання ж балансова пропорція, будучи наслідком перших трьох, показує нам, що підприємство має і власні обігові кошти.

10.3. Аналіз фінансово-господарського становища підприємства за допомогою різних показників (коефіцієнтів).

Наявність таких характеристик діяльності підприємства, як висока платоспроможність, висока кредитоспроможність, висока рентабельність і висока ліквідність балансу фактично і визначає фінансово-господарський аналіз його діяльності. Найчастіше говорять про фінансові коефіцієнти.

Має сенс розбити ці коефіцієнти на чотири групи відповідно до параметрів, що характеризують фінансову стійкість підприємства:

1) показники платоспроможності,

169

2)показники кредитоспроможності,

3)показники рентабельності,

4)показники ліквідності підприємства (не слід плутати з показниками

(пропорціями), що відображають ліквідність балансу підприємства!)

Проте, необхідно помітити, що межа між показниками платоспроможності і показниками ліквідності досить умовна, тому слід бути готовим до того, що у різних авторів такі показники (коефіцієнти) можуть бути віднесені до різних характеристик фінансового стану підприємства і його фінансової стійкості.

Крім того, продублюємо приведене раніше зауваження: баланс підприємства дає “фотографію” на визначену дату. Для того щоб оперувати показниками фінансового менеджменту, необхідно розраховувати значення величин за період (як середнє арифметичне, середнє геометричне, або як середнє хронологічне).

Далі ми приводимо ці показники у систематизованому вигляді.

1. ПОКАЗНИКИ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Платоспроможність підприємства – це його спроможність погасити довгострокову заборгованість в строк.

В залежності від об’єкту платіжних коштів виділяють такі види платоспроможності:

грошова – тільки за рахунок готівки;

розрахункова – за рахунок готівки та можливих (реальних) джерел їх росту (грошові кошти у розрахунках);

майнова (ліквідна) – за рахунок всіх видів обігових активів підприємства (у разі їх продажу).

Існує цілий ряд показників, що характеризують платоспроможність підприємства.

Перший показник, на який слід звернути увагу – це коефіцієнт загальної платоспроможності. Його економічний зміст полягає в тому, що коефіцієнт показує, яка частина стабільних активів фінансується за рахунок позикових коштів (довгота короткострокових).

						170
Коефіцієнт		Основні кошти та інші		Запаси .		(10.4)
		позаобігові активи
загальної
		Довгострокові	Короткострокові
платоспроможності		кредити і позики
			кредити і позики

Данні для розрахунку цього показника (а також наступних показників платоспроможності) знаходяться у Формі №1 – «Баланс». У чисельнику – ІрА (рядки 010+020+030+040+050+060+070 або рядок 080) + рядки 100+110+120+130+140 ІІрА. У знаменнику – ІІІрП (рядки 440+450+460+470 або рядок 480) + рядок 500 IVрП.

Оптимальне значення показника визначається в сполученні з величиною ефекту фінансового важеля й основних балансових пропорцій, але чисельник у нормально працюючому підприємстві повинен бути більше знаменника, тобто коефіцієнт загальної платоспроможності повинний бути більше одиниці.

Коефіцієнт незалежності показує достатність власних коштів для фінансування простого і розширеного виробництва (достатня здатність сплачувати всі рахунки підприємства).

Коефіцієнт	Власні джерела фінансування	.	(10.5)

незалежності	Валюта балансу

У чисельнику — власні кошти підприємства (IрП: 300+310+320+330+340+ 350+360+370 або рядок 380). У знаменнику — валюта балансу (280 чи 640 рядок).

Оптимальне значення показника > 0,5 (50%), тобто власні кошти ефективно працюючого підприємства повинні складати в балансі величину, більшу ніж половина всього балансу.

Коефіцієнт фінансування. Економічний зміст цього показника полягає в тому , що він характеризує співвідношення власних і позикових джерел фінансування й показує, чи спроможне підприємство відповідати за своїми обов'язками.