конспект%20лекций%20ФМ

61

Підприємницький (діловий) ризик полягає в тому, що підприємство може не одержати заплановану величину операційного прибутку (до сплати відсотків і податку на прибуток). Очевидно, що такому результату може сприяти безліч різних факторів: зниження попиту на продукцію, посилення конкуренції, ріст цін на сировину. Поряд з ними збільшенню операційного ризику сприяє висока частка постійних витрат підприємства в загальній структурі витрат. Чим вище ця частка, тим сильніша ймовірність того, що навіть незначне зниження обсягу продажів обернеться для підприємства збитками. З іншого боку, у визначених умовах навіть невелике збільшення обсягу продажів призведе до різкого зростання прибутку. Операційний ліверидж (ефект операційного важеля) показує ступінь зміни операційного прибутку у відповідь на зміну обсягу продажів.

	Підприємство «А»	Підприємство «Б»
Ціна реалізації 1 виробу, грн.	100	100
Змінні витрати на 1 вироб,	30	70
грн.
Постійні витрати , грн.	1200	500

Різниця полягає у структурі витрат на виробництво: у одного підприємства більш високі перемінні, але більш низькі постійні витрати, у іншого – навпаки. Не дивно, що в підприємства з більш високими фіксованими витратами графік беззбитковості спрямовується нагору.

Розрахуємо критичний обсяг реалізації:

для підприємства «А» ОПкр= 1200/(100-30)=1743 виробу для підприємства «Б» ОПкр=500/(100-70) =16667иробів

Після проходження критичної точки, підприємства цілком покривають свої постійні витрати і починають отримувати операційний прибуток. Порівнюючи між собою кути, під якими перетинаються лінії повної собівартості і доходу від реалізації, можна помітити, що для підприємства з низькими фіксованими витратами цей кут більш гострий. Розширення зони прибутку відбувається в нього значно повільніше, ніж у підприємства з більш високими постійними витратами. В даній ситуації високий рівень фіксованих витрат є позитивним явищем: він як важіль підсилює вплив навіть невеликого приросту обсягу реалізації.

Однак, точно таке ж співвідношення існує і між кутами, які характеризують швидкість розширення галузі збитків при падінні обсягу продажів нижче критичної точки. З такою ж силою операційний важіль буде прискорювати і збільшення збитків, що буде значно інтенсивніше у підприємства з більш високими постійними витратами. Це свідчить, що підприємство «А» є більш ризикованим, тому що зміна операційного прибутку буде у нього непропорційно великою. Кути α і β відбивають ступінь інтенсивності зміни операційного прибутку у відповідь на зміну обсягу реалізації. В алгебраїчній формі це можна відобразити як відношення темпу приросту прибутку до темпу приросту доходу від реалізації:

62

		Приб					Доход		,	(5.1.)
Lопер			1		:		1
		Приб	0	1			Доход	1
							0

де нижні індекси 1 і 0 означають відповідно звітний (плановий) і базисний періоди.

Більш зручна для обчислень формула:

L

q* p v

:

q

q0 p v

m*q0

M0

M0

q0 * p v F

q0 p v F

m*q0 F

M0 F

Приб0 , (5.2.)

опер

q0

де q – обсяг реалізації у натуральному вираженні, шт.; Δq = q1 – q0; p – ціна за 1 виріб;

Q = q * p – доход від реалізації, тис. грн.; v – перемінні витрати на 1 виріб;

V = v * q – перемінні витрати на весь обсяг реалізації; m = p - v – маржинальний доход на 1 виріб;

M – маржинальний доход на весь обсяг реалізації; F – фіксовані витрати;

Приб = Приб1 – Приб0 = Δq * (p – v).

Для кількісного виміру ефекту операційного важеля досить розділити маржинальний доход на операційний прибуток за той самий період. В розглянутому вище прикладі при обсязі випуску 18 тис. виробів значення операційного лівериджу складе:

для підприємства «А»	Lопер		18* 100 30		21
		18* 100 30 1200
для підприємства «Б»	Lопер		18* 100 70	13,5.
			18* 100 70 500

Тобто діловий ризик першого підприємства в півтора разу вище, ніж у другого. Зі зміною обсягу реалізації на 1%, зміна операційного прибутку у першого підприємства складе 21%, а у другого – тільки 13,5%. В обох випадках значення операційного лівериджа значні, однак у першого підприємства воно помітно вище. В міру видалення фактичного обсягу реалізації від критичної точки будуть зменшуватися як абсолютні значення операційного лівериджа, так і різниця в їх рівнях. При q = 25 тис. виробів, операційний ліверидж для першого підприємства складе 3,182, а для другого – 3. Це пояснюється зниженням частки постійних витрат у загальному виторзі від реалізації в міру її росту. Отже, найбільш істотний вплив операційного важеля на прибуток підприємства недалеко від критичної точки.

На осі абсцис цього графіка показаний накопичений приріст (зменшення) продажів від критичної точки (прийнята за 0). По осі ординат відкладені відповідні значення приросту (зменшення) прибутку у відсотках. Нарощення реалізації як праворуч, так і ліворуч від критичної точки вироблялося з тим самим темпом – 10%. Як видно з графіка, максимальна зміна прибутку (як нагору, так і вниз) була отримана при відхиленні обсягу продажів від критичної точки на перші 10%: зростання прибутку склало майже 100%, а зниження – близько 90%. Потім інтенсивність реагування прибутку різко знижувалася.

63

Таким чином, підприємства, обсяги продажів яких значно перевищують критичну точку, менш сприйнятливі до впливу операційного важеля. Найбільшу небезпеку він представляє для тих підприємств, які ще недостатньо стабільно функціонують на ринку. Як правило, це невеликі чи недавно створені підприємства.

В той же час будь-яке підприємство, незалежно від масштабу його діяльності, може зіткнутися з кризою продажів. У цьому випадку навіть великим підприємствам варто пам'ятати про виникаючу додаткову небезпеку втрат внаслідок операційного лівериджа.

Приймаючи до уваги, що в складі постійних витрат значну питому вагу займає амортизація основних фондів, нарахування якої не спричиняє грошових відтоків, при розрахунку критичної точки обсягу продажів і ефекту операційного важеля сума фіксованих витрат може бути зменшена на величину нарахованого зносу. У цьому випадку мова йде про грошову критичну точку обсягу реалізації, що розраховується за формулою:

qкритгрош F Аморт	(5.3)
p v .

Відповідні зміни вносяться у формулу визначення впливу операційного важеля (5.2). Дане перетворення дозволяє уточнити причину виникнення високої питомої ваги постійних витрат. Якщо в їх складі переважають амортизаційні відрахування, то операційний ліверидж обумовлений високою фондоємкістю виробництва, наявністю дорогого устаткування в складі основних фондів. Це характерно для високотехнологічних галузей - машинобудування, електроніки, авіатранспорту. Однак, на багатьох вітчизняних підприємствах причина виникнення високого лівериджа інша: непропорційно великі витрати по утриманню апарата управління. Розподіл загальної суми цих витрат між окремими виробами в процесі калькулювання повної собівартості продукції деякою мірою маскує їх економічну природу. Тільки використання концепції альтернативних витрат дозволяє приймати обґрунтоване фінансове рішення в ході планування витрат підприємства.

5.4. Значення і зміст дивідендної політики підприємства.

В управлінні розподілом прибутку важливу роль відіграє дивідендна політика підприємства. Під дивідендною політикою слід розуміти принципи і методи визначення частки прибутку, що спрямовується акціонерам підприємства, пропорційно до їхнього вкладення у власний (статутний) капітал.

Дивідендна політика підприємства впливає на ціну акцій підприємства. Дивіденди являють собою грошовий доход власників акцій. Розмір дивідендів і своєчасність їх виплат свідчать про стабільність роботи підприємства.

Розподіл прибутку звітного періоду можна розділити на два етапи:

-на першому етапі визначається сума прибутку, що необхідна для виплати дивідендів, розраховується розмір дивідендів по кожній акції;

-на другому етапі визначається розмір прибутку, який залишився в

64

розпорядженні підприємства, який доцільніше реінвестувати в активи. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування

діяльності підприємства. Оскільки дивідендна політика безпосереднім чином впливає на розмір реінвестованого прибутку, то вона дозволяє визначити розмір приваблюваних підприємством зовнішніх джерел фінансування.

Реінвестування прибутку - більш прийнятна і відносно дешева форма фінансування діяльності підприємства. Переваги даної форми фінансування такі: ця форма фінансування дозволяє уникнути додаткових витрат, зв'язаних із процесом випуску акцій.

Узв'язку з тим, що кількість акціонерів міняється, то немає необхідності змінювати систему контролю, яка склалася на підприємстві на даний момент.

Дивідендну політику підприємства визначають такі фактори.

1. Законодавчі акти, які регулюють даний вид діяльності.

Власний капітал підприємства складається з трьох частин: акціонерний капітал, емісійний доход і нерозподілений прибуток.

Удеяких країнах на виплату дивідендів використовується:

або тільки прибуток, який складається з прибутку звітного періоду і нерозподіленого прибутку минулих періодів;

або прибуток і емісійний доход.

Іншим обмеженням можна вважати такий момент у виплаті дивідендів. Якщо підприємство неплатоспроможне чи оголошене банкрутом, виплата дивідендів у грошовій формі, як правило, заборонена.

Узв'язку з тим, що обкладаються податком дивіденди, отримані акціонерами, а відкладені до виплати дивіденди фактично являють собою нерозподілений прибуток, то для того, щоб уникнути сплати податку підприємство не виплачує дивіденди.

Відповідно до законодавства України процедура оголошення дивіденду проводиться в 2 етапи: визначається фіксований розмір проміжного дивіденду, що виноситься на затвердження Раді директорів.

Дивіденд затверджується зборами акціонерів за результатами діяльності за рік з урахуванням виплати проміжних дивідендів. Розмір остаточного дивіденду Рада директорів виносить на затвердження зборам акціонерів. Він (розмір дивіденду) не може бути вище рекомендованого директорами значення, але може бути при необхідності зменшений.

Фіксований відсоток по привілейованих акціях і облігаціях установлюється при їх випуску.

2. Обмеження контрактного характеру.

Узакордонних країнах підприємства, що бажають отримати довгострокову позичку, зобов'язані укласти спеціальний контракт, який регулює величину виплачуваних дивідендів. У такому контракті обговорюється або мінімальний розмір нерозподіленого прибутку, або мінімальний відсоток прибутку , що реінвестується. Подібний контракт складають з метою забезпечення обслуговування такого боргу. У нашій державі такої практики немає. Прикладом такого контракту виступає зобов'язання підприємства формувати резервний фонд у розмірі не менш 10% статутного капіталу.

65

3. Недолік ліквідних активів.

Дивіденди в грошовій формі можуть бути виплачені підприємством у тому випадку, якщо у підприємства є кошти на розрахунковому рахунку чи грошові еквіваленти, конвертовані в гроші. Теоретично для виплати дивідендів підприємство може взяти кредит, але це зв'язано з додатковими витратами.

4. Стрімке зростання виробництва чи розширення діяльності.

Багато підприємств, особливо молоді, у період становлення зустрічаються з недоліком додаткових джерел фінансування для розширення виробничих потужностей. У таких випадках використовується обмеження дивідендних виплат, а в установчих документах обговорюється мінімальна частка поточного прибутку, обов'язкова до реінвестування.

5. Інтереси акціонерів.

Визначаючи оптимальний розмір дивідендів, Рада директорів і акціонери повинні оцінити, як уплине величина дивіденду на ціну підприємства в цілому. Ціна підприємства визначається ринковою ціною акцій, яка залежить від загального фінансового становища підприємства на ринку товарів і послуг, розміру дивідендів, темпів їх росту.

6. Реклама фінансово - господарської діяльності фірми.

В умовах конкурентної боротьби за потенційного інвестора інформація про дивідендну політику компаній ретельно відслідковується й аналізується. Відстрочки у виплаті дивідендів, будь-які небажані зміни в сформованій практиці можуть призвести до зниження ринкової вартості акцій компанії. Тому підприємству необхідно підтримувати дивідендну політику на високому рівні, незважаючи на зміни кон’юнктури ринку. Стабільна дивідендна політика свідчить про успішну діяльність підприємства.

Теоретично вибір дивідендної політики припускає рішення двох основних проблем:

-чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного доходу акціонерів;

-яким повинен бути оптимальний розмір дивідендів.

Існує два підходи в теорії дивідендної політики. Перший називають "Теорія нарахування дивідендів по залишковому принципу" (Residual theory of Dividends). Відповідно до цієї теорії величина виплачуваних дивідендів не впливає на сукупний доход власників акцій. Дивіденди виплачуються тільки в тому випадку, коли проаналізовані і профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. У тому випадку, коли весь прибуток доцільно використовувати для реінвестування, дивіденди не виплачуються взагалі, а якщо у підприємств немає привабливих інвестиційних проектів, то прибуток у повному обсязі використовується на виплату дивідендів.

Основні розробки в межах цієї теорії були виконані Франко Модильяні і Мертоном Міллером у 1961 р. По цій теорії визначається так званий "Ефект клієнтури" (Clientele Effect), згідно з яким акціонери віддають перевагу стабільності в дивідендній політиці, чим одержання яких - або понад - доходів.

Представником другої теорії є Майкл Гордон, який вважає, що дивідендна політика самим безпосереднім чином впливає на сукупний доход акціонерів. Основним аргументом цієї теорії є те, що акціонери віддають

66

перевагу поточним, а не можливим майбутнім дивідендам, навіть якщо вони будуть набагато більше, як і можливому приросту акціонерного капіталу. Своєчасні дивідендні виплати зменшують невизначеність інвестора щодо доцільності і вигідності інвестицій у дане підприємство, тим самим його задовольняє низька норма доходу на інвестований капітал. Відповідно до цієї теорії кожне підприємство повинне самостійно вибирати напрямок дивідендної політики, виходячи з властивих йому особливостей.

Дивідендна політика покликана вирішити такі задачі:

-максимізувати сукупний доход акціонерів;

-забезпечити достатній рівень фінансування діяльності підприємства. Прийнятна величина доходу встановлюється інвестором на основі ряду

факторів:

-виходячи з розміру процентної ставки по банківських депозитах;

-виходячи з відсотку, виплачуваного банком вкладнику за збереження засобів (Nб) плюс надбавка за ризик інвестування в даний проект (Nр)

N=Nb+Np

(5.4.)

- виходячи з відсотку, виплачуваного по урядових облігаціях (Nо) плюс надбавка за ризик (Nр).

N=Nо+Np

(5.5)

Механізм нарахування доходів по цінних паперах залежить від властивостей цінного папера.

У залежності від форми представлення капіталу і способу виплати доходу цінні папери поділяються на боргові і пайові.

Боргові цінні папери (купонні облігації, сертифікати, векселі) мають фіксовану процентну ставку і є зобов'язанням виплатити повну суму боргу з відсотками на визначену дату в майбутньому.

Пайові цінні папери (акції) являють собою безпосередню частку власника в реальній власності і забезпечують одержання прибутку в необмежений час.

Всі інші види цінних паперів є похідними від боргових або пайових цінних паперів і закріплюють право власника на покупку чи продаж акцій і боргових зобов'язань. Це опціони, ф'ючерсні контракти, приватизаційні чеки.

При операціях з облігаціями джерелом доходу є фіксовані відсотки (у випадку купонних облігацій), а також різниця між ціною, по якій облігації здобуваються і ціною, по якій облігації купуються.

Викупна ціна облігації звичайно збігається з її номіналом.

Номінальна (загальна) ціна облігації надрукована на самій облігації і використовується як база для нарахування відсотків.

При розрахунку доходу по облігаціях використовується поняття курсу облігації

67

DO=Pn/PN*100%

(5.6.),

де Рп - ціна покупки облігації; РN - номінальна ціна облігації.

Доход по облігаціях розраховується за формулою:

До PN((1 R)n K )	(5.7.),
100 ,

де R - процентна ставка;

n – період, за який нараховуються відсотки.

Приклад.

Облігація з номінальною вартістю 10000 грн. випущена на 5 років, придбана за 12000 грн. Розрахуйте доход по облігації, якщо на неї щорічно нараховуються 18 %.

Розв’язання.

Використовуючи вищевказану формулу, визначимо розмір доходу по облігації

Д 10000((1 0,18)5 120*1000/100) 10877,6 грн.

При покупці акції джерелом доходу можуть бути дивіденди і різниця між ціною придбання і ціною продажу.

Фіксовані дивіденди (визначений відсоток від номіналу) виплачуються по привілейованих акціях. Загальний доход від покупки акцій являє собою

	Так Дd Pp Pk ,			(5.8),
	де Дd - доход від продажу;
	Рр - ціна продажу акції;
	Рк - ціна придбання акції.
	Ціна акції, за умови постійного росту дивідендів, має вигляд:
	Pa	Sd(1 Tp)
		Nd Tp ,		(5.9),

де Ра - ціна акції;

Sd - величина (розмір) дивідендів;

Тр - очікуваний темп приросту прибутку; Nd - прийнятна норма доходу.

Використовуючи дану формулу, можна вибрати найкращий напрямок дивідендної політики з погляду акціонера.

Приклад.

Чистий прибуток підприємства склав 17,3 млн. грн. Норма доходу підприємства, прийнятна акціонерами - 17%. Маються два варіанти розширення виробництва.

Перший варіант вимагає реінвестування 50% прибутку, при цьому її річний приріст складе - 8%.

Другий варіант вимагає реінвестування 20%, темп приросту складає - 3%. Яка дивідендна політика більш прийнятна?

Розв’язання.

68

Розрахуємо розмір дивідендів:

по першому варіанту 17,3 * 0,5 = 8,65 млн. грн.

по другому варіанту 17,3 * 0,8 = 13,84 млн. грн. Ціна акції складе:

			8,65*(1 0,08)			103,8
	по першому варіанту	=
					0,17 0,08		млн. грн.
				13,84*(1 0,03)			101,8
	по другому варіанту	=			0,17 0,03
							млн. грн.

Сукупний доход акціонера складе:

по першому варіанту 8,65 + 103,8 = 112,45 млн. грн.;

по другому варіанту 13,84 + 101,8 = 115,64 млн. грн. Отже, другий варіант дивідендної політики кращий.

Якщо дивіденди не реінвестуються, то доход від акцій буде дорівнювати:

Dd=n*Sd*PN

(5.10)

де n - термін в роках від моменту покупки до моменту продажу акції; Sd - величина (розмір) дивідендів;

PN - номінальна ціна акції.

Величина дивідендів по простих акціях установлюється загальними зборами акціонерів у залежності від фінансових результатів (дивіденди можуть і не виплачуватися, якщо прибутку немає чи він цілком направляється на відтворення), тому розрахунок доходу від таких акцій може бути тільки орієнтованим.

Приклад.

При випуску акції номіналом у 5000 грн., оголошена величина дивіденду дорівнює 15% річних. По оцінках експертів їх вартість буде щорічно зростати на 4% стосовно номіналу. Визначити очікуваний доход від покупки по номіналу і наступному продажу через 5 років пакета акцій в 100 шт.

Розв’язання.

1.Величина річних дивідендів від 100 акцій дорівнює Дd = 100 * 0,15 * 5000 = 75000 грн.

2.Вартість пакета акцій через 5 років

Рр = 100 (5000 + 5*0,04*5000) = 600000 грн.

3.Загальний доход дорівнює

Так = 75000 + 600000 - 500000 = 175000 грн.

Дивідендна політика підприємства складається з ряду елементів, серед

яких:

-порядок виплати дивідендів;

-джерела дивідендних виплат;

-форми дивідендних виплат;

-порядок виплати дивідендів.

Поняття "дивіденди" відноситься звичайно до виплати частини доходів підприємства його власникам. Відповідно до діючого нормативного документа

69

дивідендом стає частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється серед акціонерів пропорційно числу акцій, які знаходяться в їх розпорядженні. Дивіденд може виплачуватися щокварталу, раз у півроку чи щорічно. Прийнята в більшості країн процедура виплати дивідендів стандартна і проходить у кілька етапів (табл. 5.1.).

			Таблиця 5.1.
	Зразкова послідовність виплати дивідендів.
Дата оголошення	Екс-дивідендна	Дата перепису	Дата виплати
дивідендів	дата
15 січня	26 січня	30 січня	17 лютого

Дата оголошення - це день, коли Рада директорів приймає рішення (повідомляє) про виплату дивідендів, їх розміри, дати перепису і виплати. Багато компаній публікують цю інформацію у фінансовій пресі.

Дата перепису - це день реєстрації акціонерів, які мають право на одержання оголошених дивідендів. Необхідність у такій реєстрації визначається тим, що склад акціонерів постійно міняється через обіг акцій на ринку цінних паперів. Дата перепису звичайно призначається за 2-4 тижні до дня виплати дивідендів. Щоб установити, хто має право на дивіденди, призначається екс - дивідендна дата: особи, що купили акції до цієї дати, мають право на дивіденди за минулий період; а ті, що купили у цей день і пізніше, такого права не мають. Екс-дивідендна дата призначається звичайно за 4 робочих дні до моменту дивідендного перепису.

Дата виплати - це день, коли відбувається розсилання чеків акціонерам. Відповідно до законодавства порядок виплати дивідендів обговорюється

при випуску цінних паперів і викладається на зворотній стороні акції чи сертифіката. На дивіденд мають право акції, придбані не пізніше чим за 30 днів до офіційно оголошеної дати його виплати. Проміжний дивіденд об'являється Радою директорів акціонерного товариства в розрахунку на одну просту акцію за підсумками минулого періоду. Виплата дивідендів по простих акціях не є конкретним зобов'язанням суспільства перед акціонерами; загальні збори акціонерів і Рада директорів вправі приймати рішення про недоцільність виплати дивідендів по простих акціях за підсумками звітного періоду.

Раді директорів і загальним зборам акціонерів забороняється повідомляти і виплачувати дивіденди у таких випадках:

а) у річному балансі суспільства маються збитки (доти, поки вони не будуть покриті чи не буде зменшений статутний капітал);

б) підприємство неплатоспроможне чи не може стати таким після виплати дивідендів.

Розмір дивіденду сплачується без обліку податків. Виплата дивідендів здійснюється або самим товариством, або банком - агентом, які виступають у цей момент агентами держави по збору податків у джерел і виплачують акціонерам дивіденди за винятком відповідних податків. Дивіденд може виплачуватися чеком, платіжним дорученням чи поштовим переказом. По невиплачених чи не отриманих дивідендах відсотки не нараховуються.

70

Згідно законодавства України, джерелами дивідендів можуть виступати:

-чистий прибуток звітного періоду;

-нерозподілений прибуток минулих періодів;

-спеціальні фонди, створені для виплати дивідендів (використовуються для виплати дивідендів по привілейованих акціях у випадку недостатності прибутку чи збитковості товариства).

Однак найбільш розповсюдженим джерелом є чистий прибуток поточного періоду. В умовах ринку завжди маються можливості участі в нових інвестиційних проектах, однак нестабільність виплат чи дивідендів, різка зміна їх величин ведуть до падіння ринкової вартості акції. Тому у світовій практиці використовуються різні форми виплати дивідендів.

Методика постійного процентного розподілу прибутку.

Чистий прибуток підприємства розподіляється на виплату дивідендів по привілейованих акціях (Дпа) і прибуток, використовуваний для виконання зобов'язань перед власниками звичайних акцій (Поа). Останній розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати по звичайних акціях (Доа) і нерозподілений прибуток (ПН).

Чистий

прибуток

	Дивіденди по					Прибуток, використовуваний для
	привілейованих акціях					виконання зобов’язань перед власниками
	(Дпа)						звичайних акцій (Поа)

Дивіденди по звичайних Нерозподілений прибуток акціях (Доа)

Рис. 5.6. Розподіл чистого прибутку підприємства.

Дивідендну політику характеризує коефіцієнт "дивідендний вихід", що представляє собою відношення дивіденду по звичайних акціях, до прибутку, використовуваного для виконання зобов'язань перед власниками звичайних акцій (у розрахунку на одну акцію), який визначається обсяом чистого прибутку за винятком дивідендів по привілейованих акціях

Доа= а% =const ЧП – Дпа.

Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку припускає незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід".

Недоліком даного методу є те, що зниження суми дивіденду на акцію, при зменшенні чистого прибутку, призводить до падіння курсу акцій.