конспект%20лекций%20ФМ

191

складати бюджети готівки, закупівель, поточних капітальних витрат і інших видів можливих витрат.

До основних характеристик бюджетування можна віднести:

-короткостроковість;

-високий рівень конкретизації;

-внутрішню спрямованість;

-тісну інтеграцію з контролем та аналізом відхилень.

Необхідною передумовою успішного бюджетування на підприємстві є ефективно діюча система обліку, звітності та збору інформації.

З метою економії фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності заданих бюджетних показників необхідно впроваджувати такі принципи бюджетування та планування:

-принцип повноти: всі операції підприємства, що призводять до надходжень чи виплат грошових коштів та впливають на його фінансові результати, повинні бути відображені в бюджеті;

-принцип точності: всі операції та результуючі з них грошові надходження і виплати повинні базуватися на реальних прогнозах;

-принцип координації означає, що бюджети окремих підрозділів повинні складатися з урахуванням можливості їх зведення в єдиний консолідований бюджет;

-принцип прозорості передбачає, що бюджети повинні складатися таким чином, щоб усі задіяні в їх виконанні особи чітко уявляли завдання, які перед ними ставляться;

-принцип централізації передбачає, що бюджетування є важливим інструментом фінансового управління підприємством, яке повинно здійснюватися з єдиного центру;

-принцип спеціалізації бюджетів вимагає, щоб грошові надходження та виплати відображалися відповідно до їх видів і джерел виникнення, завдяки чому можна проконтролювати рух грошових коштів у розрізі окремих центрів прибутковості та відповідальності;

-принцип періодичності бюджетування означає, що бюджети повинні ділитися на окремі періоди, тривалість яких визначається специфікою організації фінансової діяльності підприємства.

За способами бюджетування розрізняють: нуль-базис-бюджетування і традиційне бюджетування. Бюджетні показники за першим способом розраховуються на основі нового обрахунку потреби в капіталі для фінансування необоротних та оборотних активів з використанням широкого масиву інформації щодо технологічних процесів, норм і нормативів, калькулювання собівартості продукції, ціноутворення тощо.

В основі традиційного бюджетування лежать показники діяльності, зокрема показники потреби в капіталі та рівня витрат попередніх періодів. При цьому застосовується методологія екстраполяції.

Переходити до бюджетування і фінансового планування (у цифрах!) на черговий період можна з урахуванням вирішення поставлених вище проблем

192

структурного порядку.

Наступна проблема може бути сформульована за допомогою питання: чи варто (у рамках бюджету фірми, який розробляється і фінансового планування) максимізувати доходи і мінімізувати витрати кожного підрозділу.

Відповідь уявляється цілком очікуваною. Оскільки підрозділ — це частина (структурна частина) фірми, то вирішувати проблеми такого порядку необхідно для всієї структури (структура не являє собою механічну суму її частин). Невірно вважати, що максимізація доходів кожного підрозділу дасть можливість максимізації доходів усієї структури. Тим більше, що в нас маються підрозділи, що створюють доходи (фінансові ресурси), а є такі, які, не створюючи ніяких доходів, споживають чималі фінансові ресурси.

Настільки ж проблематичним буде становище фірми, коли, за будь-яку ціну прагнучи до мінімізації витрат кожного підрозділу, ми будемо упевнені у тому, що отримаємо в остаточному підсумку мінімум витрат організації (підприємства).

Вірним буде підхід раціонального лімітування витрат і обов'язкового мінімуму доходів. Послідовне його проведення в рамках усіх підрозділів повинно забезпечити формування реального фінансового плану і бюджету підприємства. У фінансовому плануванні (особливо в умовах практично повної невизначеності) більш важливим представляється досягнення реальності бюджету, ніж максимуму доходів і мінімуму витрат підприємства як таких.

Це дозволить обминути “спілкування” з “законом підлості” (чи “законом падаючого бутерброда”) для фінансів фірми, при якому пік платежів приходиться на період, коли на розрахунковому рахунку коштів буває явно недостатньо.

11.3. Способи законного зниження податкових виплат.

Важливим елементом бюджетування і фінансового планування є податкове планування. Виплата податків — обов'язкова умова існування будьякого підприємства. Більш того, ми будемо виходити з обов'язкової вимоги фірми бути законослухняною.

Питання складається в іншому — чи варто платити податки по максимуму? Чи не можна законним способом мінімізувати податкові виплати?

Така постановка питання припускає, що ми вже “вичерпали” можливості використання ерзац-грошей і неплатежів як способів скорочення податкових виплат.

Насамперед слід подумати про найбільш раціональну, з погляду податків, організаційно-правову форму підприємства.

Друге — знову ж організаційні міри у вигляді висновку договорів про спільну діяльність, створення спільних підприємств (очевидно, що тут Ви не тільки зможете трохи знизити свої податкові виплати, але і перекласти частину постійних витрат на плечі свого партнера (він, імовірно, буде думати про це ж!).

193

Дані заходи ефективні в холдингових структурах, де маються прибуткові і збиткові підрозділи, які, укладаючи договір про спільну діяльність, припускають, що більшу частину доходів від цієї діяльності одержить якраз збиткове підприємство. При цьому прибуткове буде списувати свій прибуток за рахунок збитків партнера. Зрозуміло, що загальні податкові виплати в цьому випадку знижуються. Дана схема буде ефективна в межах технологічних ланцюжків, де маються сировинні ланки і первинна переробка.

Вона буде також добре працювати в межах фінансово-промислових груп і підприємств-гігантів, що створюються та активно скуповують акції (до контрольного пакета і більш) своїх субпідрядників. Усі розрахунки в межах цих “пірамідальних” структур зводяться до форми комерційного кредиту. Податки ж у такому випадку виплачуються тільки після кінцевої реалізації продукції, тобто на останньому технологічному переділі (протягом же часу створення кінцевого продукту, а це може бути досить тривалий період, продукція, переходячи від одного учасника такої структури до іншого, не стає реалізованою, тобто з неї не платиться податок на прибуток!).

Наступні способи зниження податкових виплат зв'язані з використанням економічних механізмів. Ось вони і будуть нас цікавити.

Перспективним у цьому випадку може стати маніпулювання державними цінними паперами. Схема може бути такою. Відбувається “заміна” визначеної величини (суми) оборотних коштів підприємства фінансовими вкладеннями в державні цінні папери. Наприклад, береться кредит на закупівлю сировини, а в цей же час таку ж суму грошей з оборотних коштів спрямовують на придбання державних цінних паперів. Вони цілком відносяться на фінансові вкладення, доход же, отриманий від такого вкладення, віднімається з оподатковуваного прибутку, а відсоток по кредитах списується на собівартість. У результаті оподатковувана база підприємства скорочується на величину доходу по державним цінним паперам (у даний час цей ринок — самий прибутковий сегмент фінансового ринку в Україні, тому і у фінансових менеджерів є можливість скористатися цією простою, але абсолютно законною схемою).

Наступний спосіб — прискорення амортизації активної частини основних фондів. Треба помітити, що даний спосіб мінімізації прибутку був використаний на загальнонаціональному рівні при реалізації макроекономічної програми, відомої як “рейганоміка”, з значним ефектом. Він полягає ось в чому

— та частина засобів, що списується на прискорену амортизацію, “випадає” з оподатковуваної бази. Цей спосіб може стати ефективним при постійному, а не спорадичному використанні. Аналогічний ефект може дати і включення в собівартість суми зносу нематеріальних активів.

Можна також застосувати спосіб, зв'язаний з оприбуткуванням дивідендів як внесків акціонерів на внутрішні інвестиційні нестатки. У даному випадку ми уникаємо оподатковування цих грошових сум. У межах цього можна також зробити перерозподіл у складі доходу працюючих за рахунок виплати доходів у вигляді дивідендів (хоча тут вигоди неочевидні).

Крім того, маються й інші способи зниження податкових виплат. Тим, хто зацікавився цією проблемою, радимо ознайомитися з такими податковими

194

оглядами.

Зупинимося на одному дуже важливому зауваженні. Мінімізувати податки, звичайно, необхідно, але не можна цю тезу зводити в абсолют. Існує чимало способів, які при їх конкретному використанні далеко не завжди дають бажаний позитивний ефект. Пошлемося на думки вітчизняних підприємців, що взяли участь в опитуванні. Серед таких способів підприємці виділили:

o використання договорів закупівлі-продажу замість договорів підряду, o використання винагород за рацпропозиції,

o створення контрольованих організацій, реалізація продукції яких не обкладається ПДВ, і деякі інші.

11.4. Планування дебіторської і кредиторської заборгованостей і їх роль у фінансовому плануванні і бюджетування.

Планування дебіторської і кредиторської заборгованостей являє собою конкретну форму бюджетування. У межах даної проблеми ми фактично вирішуємо питання про надходження, платежі та їх період.

Почнемо з прогнозу надходжень фірми в майбутньому періоді:

Сума		Д ДЗ нач	ДЗ кон
надходжень			,	(11.1)
де Д – доход від реалізації (Ф. 2 рядок 010);
ДЗ нач	– дебіторська заборгованість на початок періоду (Ф.1 ∑ рядків
050, 160, 170, 210);
ДЗ кон	- дебіторська заборгованість на кінець періоду.
Прогноз реалізації визначається у фірмі за допомогою				досить добре

спробуваних способів: експертних, статистичних, комбінованих. Слід помітити, що для точності прогнозу необхідно використовувати всі указані способи перевірки і підвищення точності розрахунків.

Нагадаємо, що обсяг реалізації (у грошовому вираженні) є добуток середньої ціни продукції на передбачуваний обсяг її реалізації (в натуральному вираженні).

Дебіторська заборгованість на початок майбутнього періоду є дебіторська заборгованість на кінець поточного.

Невідомою залишається тільки величина дебіторської заборгованості на кінець періоду. Для її визначення можна використовувати такі формули:

	ЗДЗ	ОДЗ	* Д
		Т	,		(11.2)

де ЗДЗ — середні залишки дебіторської заборгованості,

195

ОДЗ — період обороту дебіторської заборгованості (формула (11.3)), Д — доход від реалізації (Ф.2 рядок 010), Т — тривалість розглянутого періоду (365 днів);

ОДЗ ДЗСР *365

Д , (11.3)

де ДЗСР – середня дебіторська заборгованість.

Згадаємо, що для фінансового менеджера принциповим є аналіз величин за період на основі розрахунку середніх арифметичних, геометричних і хронологічних.

Існує й інший спосіб визначення грошових надходжень на основі графіка погашення дебіторської заборгованості. Його також необхідно використовувати для підвищення точності розрахунків.

Суть цього способу досить проста — по поточному періоду визначається, яка частина дебіторської заборгованості погашається протягом того чи іншого тимчасового інтервалу. Потім складається відповідний графік у вигляді таблиці.

Тепер Зупинимося на визначенні розмірів платежів (кредиторської заборгованості) у майбутньому періоді. Формула, яку для цього можна використовувати, теж досить добре відома:

Сума

	ЗП КЗ нач	КЗ кон
платежів		,	(11.4)

де ЗП – зобов’язання та платежі (Ф. 1 рядок 620); КЗНАЧ – кредиторська заборгованість на початок періоду (Ф. 1 рядок 530);

КЗКОН – кредиторська заборгованість на кінець періоду.

У цій формулі відома величина кредиторської заборгованості на початок періоду та величина зобов’язань і платежів. Їх можна дістати з балансу підприємства.

Інше невідоме (кредиторська заборгованість на кінець періоду) можна розрахувати за допомогою таких формул:

ЗКЗ=ОКЗ*ЗП/Т

(11.5)

де ЗКЗ — середній залишок кредиторської заборгованості, ОКЗ — період обороту кредиторської заборгованості, ЗП — зобов'язання і платежі (Ф.1 рядок 620); Т — тривалість розглянутого періоду (365 днів);

ОКЗ КЗСР *365

ВВ

,

(11.6)

196

де КЗСР – середня кредиторська заборгованість; ВВ – витрати на виробництво (Ф.2 рядки 40+70).

Розрахуємо планові показники дебіторської та кредиторської заборгованостей ВАТ «Фірма „Меблі» на 2005 рік.

Почнемо з прогнозу надходжень фірми у майбутньому періоді. Для цього спершу потрібно розрахувати суму дебіторської заборгованості на кінець періоду та період обороту дебіторської заборгованості.

Період обороту дебіторської заборгованості розраховується за формулою (11.3). Зробивши розрахунок, бачимо, що період дорівнює 99,7 днів.

Розрахувавши суму дебіторської заборгованості на кінець періоду за формулою (11.2), отримаємо, що вона дорівнює 53 091,61 тис.грн.

Підставивши в формулу (11.1) знайдені вище значення, визначаємо суму надходжень, що дорівнює 150 529,39 тис.грн.

Тепер розрахуємо розмір платежів (кредиторської заборгованості) у майбутньому періоді, для цього спочатку треба визначити кредиторську заборгованість на кінець періоду та період обороту кредиторської заборгованості.

Період обороту кредиторської заборгованості розраховуємо за формулою (11.6) та отримаємо результат, який складає 3,1 дня.

Для розрахунку кредиторської заборгованості на кінець періоду скористаємось формулою (11.5). Підставивши в формулу відомі значення, маємо, що кредиторська заборгованість на кінець періоду складає 1 163,28 тис.грн.

Суму платежів знаходимо за формулою (11.4), вона дорівнює 55 709,72 тис.грн.

ТЕМА 12. АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

12.1.Економічна сутність категорії "банкрутство" і фактори, що її визначають.

12.2.Методика прогнозування банкрутства підприємства.

12.3.Законодавча основа проведення антикризових заходів.

12.4.Система тактичних заходів з фінансового оздоровлення підприємства.

Ключові слова: банкрутство, кредитор, суб’єкт банкрутства, грошове зобов’язання, санація, санаційний аудит, реструктуризація, досудова санація, власник майна боржника, засновники боржника, вартість ліквідації, менеджмент санації , мирова угода

Перелік рекомендованої літератури: 1, 2, 3, 5, 6, 7, 9, 14, 17, 18, 20, 24, 25, 28, 30, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 41, 42, 43, 45, 46, 52, 54, 57, 59

12.1. Економічна сутність категорії "банкрутство" і фактори, що її

197

визначають.

Методи фінансового оздоровлення, застосовувані до конкретного підприємства, залежать від глибини фінансової кризи. Комплексна оцінка фінансово-економічного стану дозволить визначити, на якій стадії неспроможності знаходиться підприємство:

-схованої стадії банкрутства, що виявляється в рості зобов'язань і погіршенні структури балансу;

-стадії фінансової нестійкості, що виявляється в неузгодженості фінансових потоків і виникненні хронічної неплатоспроможності, що супроводжується зниженням виробничого і ринкового потенціалу підприємства, наявністю ознак соціального банкрутства.

Діагностика фінансово-економічного стану дозволяє визначити загальні, типові й індивідуальні причини влучення підприємств у «зону неплатоспроможності».

ЗАГАЛЬНІ – до загальних причин зниження платоспроможності підприємств, виявлених у результаті оцінки їх фінансово-економічного стану, можна віднести такі:

1. Низька конкурентоспроможність продукції українських підприємств, що виражається в низьких споживчих характеристиках товарів і у високих цінах.

2. Несвоєчасне надходження виторгу від продажу ліквідних товарів.

3. Дебіторська заборгованість держави за замовлену, але несплачену продукцію.

4. Великі витрати по утриманню відомчого житлового фонду, що залишився на підприємстві.

5. Заборгованість підприємств перед організаціями-монополістами, що продають електроенергію, газ, тепло і воду.

6. Невикористані виробничі, адміністративні і побутові приміщення, що стали вільними через скорочення виробництва.

ТИПОВІ – на думку фахівців, що проводили аналіз фінансово-

економічного стану ряду підприємств, були виявлені (типові) причини погіршення платоспроможності, що часто зустрічаються:

1.Наявність помилок при веденні платіжного календаря – фінансового документа, у якому докладно відбивається оперативний грошовий обіг підприємства. У платіжному календарі повинен бути представлений рух коштів по термінах з надходження і використання.

2.«Котловий» перелік обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції, що не дозволяє проводити диференційовану оцінку рентабельності різних видів діяльності.

3.Включення в собівартість реалізованої продукції витрат, не зв'язаних з

їївиробництвом і реалізацією, що призводить до утворення збитків від основної виробничої діяльності.

4.Неефективне управління майновим комплексом.

Кожне підприємство має індивідуальні причини виникнення в кризового

198

фінансового стану, що зв'язано з неправильним вибором ринкової ніші, організацією маркетингової і збутової політики, неправильною організацією орендних відносин.

Ступінь неспроможності підприємства визначається на основі показників оцінки фінансово-економічного стану. Групи показників – індикаторів фінансово-економічного стану – утворюють критерії оцінки та методи фінансового оздоровлення.

Банкрутство є невід'ємною частиною ринкової економіки. Можливість банкрутства змушує підприємства застосовувати заходи для забезпечення фінансової стійкості, підвищенню ефективності продуктивності праці.

Згідно статті 1. Закону України "Про відновлення платоспроможності чи визнання боржника банкрутом":

банкрутство - визнана арбітражним судом неплатоспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визначені судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неплатоспроможність якого виконати свої фінансові зобов'язання встановлено арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відособлені структурні підрозділи, юридична особа (філії, представництва, відділення і т.д.);

кредитор - юридична чи фізична особа, що має у встановленому порядку затверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівників боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів);

грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору визначену грошову суму відповідно цивільно-правового договору і на інших причинах, передбачених цивільним законодавством України.

Ознаки ймовірності банкрутства можна поділити на основні і допоміжні. До основних ознак відносяться показники з низьким (несприятливим)

рівнем чи динамікою, що у дійсному часі або короткостроковій перспективі можуть призвести до банкрутства. Це:

-хронічна прострочена кредиторська заборгованість;

-низька якість дебіторської заборгованості;

-виражена тенденція зниження коефіцієнта власності (автономії) і досягнення її критичного рівня;

-виражена тенденція зниження коефіцієнтів ліквідності;

-хронічний дефіцит власного оборотного капіталу;

-низька якість прибутку чи тривала збитковість.

До допоміжних критеріїв можна віднести показники і неформалізовані ознаки, динаміка яких не є підставою для розгляду поточного фінансового становища як критичного, але вони сигналізують про можливість його різкого погіршення, якщо не будуть прийняті відповідні заходи. Це:

-порушення ритмічності;

-тривалі зупинки виробництва;

199

-недалекоглядність інвестиційної політики;

-участь у судових розглядах невизначеного характеру і т. д.

Перераховані основні і допоміжні критерії використовуються при

внутрішньому і зовнішньому аналізі: при внутрішньому - для своєчасного уживання відповідних заходів, усунення виявлених симптомів; при зовнішньому - для адекватного реагування по укладених чи передбачуваних угодах.

12.2. Методика прогнозування банкрутства підприємства.

Переважним у практиці підходом оцінки ймовірності банкрутства є використання обмеженої кількості показників, на підставі яких її можна прогнозувати. Як правило, перелік цих показників і їх нормативних значень встановлюються відповідним постановою уряду. Використовуються в основному коефіцієнти:

-поточної ліквідності;

-забезпеченості власними засобами;

-відновлення (втрати) платоспроможності.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість суб'єкту господарювання оборотним капіталом (оборотними коштами) для здійснення основної діяльності і своєчасної оплати інших зобов'язань.

Однак коефіцієнти ліквідності не можуть бути точними індикаторами фінансового стану, тому що вони характеризують ліквідність лише на дату складання балансу і не враховують дату погашення боргів.

У міжнародній практиці використовують такий показник, як інтервал захищеності - показник, що вказує, яку кількість днів підприємство може проіснувати без залучення позикових засобів.

Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними засобами характеризує частку власного оборотного капіталу в загальній його сумі і розраховується по формулі:

	Квк	Кво	(12.1)
		Кок

де Кво - сума власного оборотного капіталу (власних оборотних коштів); Кок- сума оборотного капіталу (оборотних коштів).

Якщо значення даного показника Кск<0.1, то структура балансу вважається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності (Кву)

характеризує реальну можливість підприємства відновити чи втратити платоспроможність протягом визначеного терміну. Він розраховується по формулі:

	ДОпл	М
Кву		ДОпл Кпл		(12.2)

Кплн

де Кпл, ДОпл, Кплн – коефіцієнти поточної ліквідності на початок, кінець звітного періоду і нормативний відповідно;

М- період відновлення (втрати) платоспроможності в місяцях;

200

т– тривалість звітного року в місяцях.

При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності М дорівнює 6 місяцям, а при розрахунку втрати – 3 місяцям.

Нормативи коефіцієнтів встановлюються відповідними нормативними документами, наприклад Ктл – 1,7, Квк – 0,1, Кву – 1.

Розраховані фактичні коефіцієнти порівнюються з установленими нормативами. Якщо розрахункове значення Кпл на кінець звітного періоду менш 1,7, то структура балансу визнається незадовільною, а суб'єкт господарювання неплатоспроможним. Таке ж рішення приймається, якщо Кск менше 0,1. В такому випадку для визначення перспективи зміни фінансового стану розраховується коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності на кінець досліджуваного звітного періоду. Якщо цей коефіцієнт більше чи дорівнює одиниці, є реальна можливість відновити платоспроможність протягом шести місяців і вийти на нормативне значення Кпл=1,7.

Для більш реального висновку доцільно розрахувати Кпл прогнозний на основі прогнозного балансу, складеного з урахуванням заходів щодо оздоровлення фінансового стану.

Якщо структура балансу задовільна, то для перевірки стійкості фінансового стану розраховується коефіцієнт можливої втрати платоспроможності (на 3 місяці). Якщо значення даного коефіцієнта менше одиниці, то підприємство, ймовірно, не зможе погасити свої короткострокові зобов'язання.

Найчастіше причиною неплатоспроможності визначеного підприємства є заборгованість перед ним держави в особі відповідного повноважного органа виконавчої влади по оплаті державного замовлення, що воно зобов'язано виконати. На цю суму корегується оцінка поточної ліквідності (Ктлс):

	n
Кву	АЗ Зrі	(12.3)
	і 1
	n

ПЗ Зrі Зо

і 1

де А3- сума 3 розділу активу балансу за винятком витрат майбутніх періодів; Зrі- прострочена заборгованість держави перед підприємством по i-му

замовленню; П3- сума 3 розділу пасиву балансу;

Зо - сума обслуговування заборгованості держави перед підприємством. Ця сума може бути розрахована на базі річної дисконтної ставки

Національного банку на момент виникнення заборгованості (Тi) і суми простроченої заборгованості держави перед підприємством по формулі:

n
Зо Зrі Сі Ті*360	.	(12.4)
і 1

Якщо скорегований коефіцієнт поточної ліквідності (Кплс) більше чи дорівнює 1,7, то неплатоспроможність підприємства зв'язана безпосередньо з заборгованістю держави перед ним, якщо ж Кплс<1,7, то такий зв'язок не визнається.