конспект%20лекций%20ФМ

11

3)зміни у діючому податковому законодавстві;

4)інфляційні процеси;

5)використання сучасних технологій управління підприємством та виробництвом продукції;

6)наявність підприємців-конкурентів та ін.

Уході прийняття фінансових рішень немаловажно враховувати умови, у яких необхідно прогнозувати можливі результати. Фінансові рішення фірми повинні прийматися у світлі загальних цілей, які не суперечать поведінці фірми на ринку.

Прийняття фінансових рішень повинно здійснюватися на основі:

-оцінки грошового потоку взагалі та по окремих складових;

-обліку ризиків інфляції, часу;

-всебічного аналізу економічної ситуації та проведення розрахунків. Рішення можуть прийматися у різних умовах (рис. 2.1)

точно відомий визначеності результат кожного з

рішень

Умови прийняття рішень	ризику	рішення з
		невідомим
		результатом

неможливо оцінити невизначеності результат кожного з

рішень

Рис. 2.1. Умови прийняття рішень.

Коли рішення приймається в умовах визначеності, керівник точно знає результат кожного з альтернативних варіантів рішення.

Наприклад, придбання державних облігацій у період, коли точно відомо, що на вкладені кошти буде отримано, припустимо, 70% річних.

До рішень, які приймаються в умовах ризику, відносяться рішення з відомою ймовірністю одержання кожного з результатів.

Ймовірність визначається як ступінь можливості здійснення даної події і змінюється від 0 до I. Сума ймовірностей всіх альтернатив повинна дорівнювати одиниці.

Рішення приймаються в умовах невизначеності, якщо неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів. Така ситуація спостерігається тоді, коли вплив факторів потребує обліку, а самі фактори настільки нові і складні, що інформації про них або просто нема, або вона дуже дорога. Тому ймовірність того чи іншого результату майже неможливо передбачати з необхідним ступенем вірогідності.

Значна невизначеність часто зв'язана з вибором різних варіантів вкладення

12

капіталу. Наприклад, позичальник бере позичку, а повертати її він буде з майбутніх доходів. Однак цілком можливо, що цих доходів буде недостатньо для повернення позички.

В інвестуванні капіталу приходиться також йти на певний ризик, тобто вибирати той чи інший ступінь ризику. Наприклад, інвестор повинний вирішити, куди йому варто вкласти капітал - на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі, чи в більш ризиковану, але значно прибуткову операцію (селенгові операції, покупка акцій).

Для рішення цієї задачі треба кількісно визначити величину фінансового ризику і порівняти ступінь ризику альтернативних варіантів.

Стикаючись з невизначеністю, фінансовий менеджер повинен йти по двох основних шляхах:

-по-перше, можна спробувати отримати додаткову інформацію, ще раз проаналізувати проблему і, таким чином, зменшити її новизну і складність. При цьому бажано залучити до роботи експертів для складання експертних оцінок. Експерти можуть вивести рішення з умов невизначеності в умовах ризику і додати вибору наукову і практичну обґрунтованість;

-по-друге, відповідно до минулого досвіду та інтуїції треба зробити цифрове (від 0 до I) припущення про імовірність події і прийняти рішення.

2.2. Організація фінансових служб підприємства.

Склад фінансових служб, обсяг та особливості організації фінансової роботи залежать від характеру діяльності підприємства, обсягу фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Фінансова служба не обов’язково виділяється в окремий підрозділ (наприклад, фінансовий відділ). В такому разі операційні фінансові роботи, всі види розрахунків, аналіз і фінансовий контроль виконує бухгалтерія.

На теперішній час відсутні типові штатні фінансові служби підприємства, тому їх побудова і склад надзвичайно різноманітні. Всі варіанти можна звести до трьох:

1.Фінансовий відділ здійснює всі розрахунки з постачальниками і споживачами, з бюджетом і банками, розробляє всі статті фінансового плану, контролює і аналізує виконання фінансового плану по бухгалтерських балансах, складає звітний фінансовий план. При цьому варіанті фінансова робота сконцентрована найповніше. Таку організацію варто визнати найбільш правильною і доцільною.

2.На інших підприємствах усі розрахунки здійснює бухгалтерія, а фінансовий відділ складає план і одержує кошти в банку.

3.На багатьох підприємствах фінансова робота розподілена так: планування фінансових показників зосереджено в плановому відділі, а оперативна фінансова робота і розрахунки - у бухгалтерії.

Оптимальним варіантом для підприємства є наявність самостійного фінансового відділу.

Раціонально в складі фінансового відділу виділяти три сектори:

13

-планово-економічний сектор;

-сектор банківських і касових операцій;

-розрахунковий сектор.

При цьому планово-економічний сектор повинен включати:

-групу фінансово-кредитного планування;

-групу оперативного планування та контролю;

-групу економічного аналізу.

Група фінансово-кредитного планування займається складанням фінансових планів і розрахунків до них. Розрахунки до фінансового плану повинні здійснюватися з урахуванням мобілізації всіх внутрішньогосподарських резервів. Працівники групи фінансово-кредитного планування також повинні брати участь у розробці і плануванні доходу, обсягу капітальних вкладень, платежів у бюджет і т.д. При цьому потрібний тісний зв'язок з групою економічного аналізу, використання їх результатів у плануванні.

Група оперативного планування і контролю повинна займатися:

розробкою оперативних і касових планів, кредитних заявок;

здійсненням короткострокових прогнозів надходжень від реалізації і прибутку (доходу);

здійсненням контролю над виконанням фінансових планів і використанням фінансових ресурсів;

недопущенням спрямованості оборотних коштів основної діяльності у капітальні витрати і капітальний ремонт.

Група економічного аналізу здійснює:

аналіз фінансової діяльності підприємств;

контроль за становищем і використанням основних і оборотних

коштів;

 контроль за ходом реалізації товару, одержаням прибутку, зниженням витрат обігу.

Рівнем економічного аналізу визначається вся постановка фінансової роботи на підприємстві та її ефективність. Цим забезпечується найбільший вплив фінансів на господарську діяльність у цілому через всебічний розгляд витрат і отриманих результатів. На основі результатів аналізу повинні бути розроблені рекомендації з поліпшення організації господарської діяльності, фінансового стану.

Об'єднання цих груп в одному секторі дає можливість більш тісно зв’язати процес фінансово-кредитного планування з мобілізацією внутрішніх ресурсів підприємства.

Сектор банківських і касових операції повинен займатися:

-здачею документів у банк;

-одержанням витягів рахунків з банку;

-веденням всіх операцій по одержанню і видачі готівки на виплату заробітної плати й інших витрат.

У той же час при невеликому обсязі господарської діяльності ведення банківських і касових операцій може бути покладене на розрахунковий сектор.

14

Розрахунковий сектор може включати:

-групу розрахунків з постачальниками;

-групу розрахунків з покупцями;

-претензійну групу.

Група розрахунків з постачальниками забезпечує:

своєчасність платежів постачальниками, їх обґрунтованість, дотримання платіжної дисципліни;

здійснює розрахунки з бюджетом по сплаті податків;

проводить розрахунки з банками по сплаті процентів за кредит, погашенню отриманих позичок і т.д.

Група розрахунків з покупцями в торгівлі необхідна при:

реалізації товарів малим оптом по безготівковому розрахунку;

реалізації товарів з розстрочкою платежу;

оптовій торгівлі.

Вона робить контроль над оплатою рахунків, надходженням коштів. Своєчасна інформація цієї групи дозволяє використовувати заходи до

ліквідації дебіторської заборгованості. Претензійна група зобов'язана:

стежити за дотриманням умов, позначених в сполучених договорах;

пред'являти претензії до постачальників за недоброякісний товар;

вести все претензійне переписування з постачальниками, покупцями, Арбітражним судом;

використовувати заходи для ліквідації дебіторської та кредиторської заборгованості;

аналізувати причини виникнення штрафів, пені для зниження такого роду втрат.

Очолює роботу фінансового відділу начальник, який підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства і несе відповідальність за оперативне керівництво фінансовою роботою.

Навіть короткий огляд діяльності фінансових служб підприємства показує, наскільки вона велика і багаторівнева.

Оптимізація цих процесів, удосконалювання управління фінансами можливі шляхом введення обчислювальної техніки і створення автоматизованої системи управління (АСУ).

Введення і використання АСУ фінансами дають можливість:

чітко розмежувати обов'язки відділів, служб, працівників;

підвищити відповідальність за результати діяльності, оперативність

іточність прийняття рішень;

скоротити обсяг рахункової роботи, а також роботи, пов'язаної з оформленням документів;

розширити можливість розробки заходів для зміцнення платіжної дисципліни, мобілізації внутрішніх резервів.

Основною фігурою, що реалізує фінансовий менеджмент на підприємстві, є фінансовий менеджер. Вимоги до навчальної підготовки фінансового менеджера і його посадові обов’язки приводяться у посадовій інструкції

15

фінансового менеджера.

У процесі управління фінансовими ресурсами велике значення має напрямок їх використання.

2.3. Інформаційна система фінансового менеджменту.

Ефективність кожної управляючої системи в значній мірі залежить від її інформаційного забезпечення. Від якості використаної інформації при прийнятті управлінських рішень в значній мірі залежать обсяг витрат фінансових ресурсів, рівень прибутку, ринкова вартість підприємства та інші показники, які формують рівень добробуту власників підприємства та темпи його економічного розвитку. Практика показує, що вироблення управлінських рішень являє собою безупинний процес отримання й обробки інформації, що є невід'ємним елементом системи фінансового менеджменту.

Згідно з І. О. Бланком, “інформаційна система фінансового менеджменту являє собою процес неперервного цілеспрямованого добору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування та підготовки ефективних оперативних управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства” .

Незважаючи на те, що будь-яка інформація являє собою сукупність позитивних знань, що є об'єктом збору, реєстрації, збереження, передачі і перетворення, її зміст з урахуванням розвитку і удосконалювання форм господарської діяльності підприємств змінюється.

Довгий час у вітчизняній практиці у сфері ведення господарської діяльності та у процесі її аналізу акцентувалася увага на основній діяльності підприємства, залишаючи без достатньої уваги інші її види, форми взаємодії з зовнішнім середовищем на макро- і мікрорівні. Пізніше, як інструмент інформаційного забезпечення, став використовуватися попередній кошторис витрат, була розроблена система показників, які діють на даний момент. До цієї групи показників належать розрахунок планових і часткових витрат та ін.

Інтеграція і координація функцій при цьому здійснюється через інформаційну взаємодію таким чином:

1.Підтримка планування. При цьому підсистема інформаційного забезпечення «поставляє» підсистемі планування фактичні дані, прогнози розвитку і цільові настанови за станом підприємства на майбутнє, методики, принципи і критерії планування. В свою чергу «планування» формує комплекс планів і заходів щодо їх реалізації, що призводить до актуалізації стану підсистеми інформаційного забезпечення.

2.Підтримка контролю. Підсистема інформаційного забезпечення здійснює збір фактичних даних про функціонування підприємства, динаміку зовнішнього середовища, «поставляє» методики, принципи, концепції, критерії контролю. В свою чергу контроль актуалізує стан підсистеми інформаційного забезпечення на предмет аналізу фактичних даних і їх порівняння з плановими, що, безсумнівно, збагачує підсистему інформаційного забезпечення.

3.Підтримка процесу прийняття рішень із приводу реагування на

16

відхилення. Підсистема інформаційного забезпечення «поставляє» методи і критерії прийняття даних рішень, а також приклади подібних дій самого підприємства та інших підприємств у ретроспективному плані, можливі реакції внутрішнього і зовнішнього середовища на різні дії і їх комбінації. У процесі прийняття рішень з приводу відхилень актуалізується «архів» інформаційного забезпечення, та у випадку прийняття яких-небудь нових нетипових рішень база даних «збагачується» можливими варіантами реагування на відхилення. Прийняті рішення стають, у тому числі й інформаційною основою нового циклу управління.

Найбільше з інформацією пов'язаний контроль. В умовах збільшення кількості показників, що характеризують стан економіки й організацію бізнесу, необхідно планувати, збирати й обробляти інформацію про господарську і фінансову діяльність, для чого необхідне удосконалення технології, організації управління з урахуванням комунікаційних зв'язків і використання інформаційних ресурсів. Вищевказані процеси необхідно здійснювати на основі кібернетичного принципу, що забезпечує зворотний зв'язок і регулювання керованих параметрів діяльності.

Дані про хід виробничого процесу фіксуються в первинних документах, що характеризують використання ресурсів, формування собівартості в розрізі елементів і статей витрат. Для контролю служать норми витрат, відхилення від норм і їх зміна. Первинні документи приходять в економічні підрозділи підприємств, які перетворюють отримані дані в інформацію для окремих служб і відділів управління. Корпоративне управління виконує контрольну функцію, оцінюючи інформацію, що надійшла від бухгалтерії, і коректує основні параметри діяльності підприємства.

При цьому кількість керуючих параметрів досягає кілька сотень. Вони плануються в розрізі структурних підрозділів, видів продукції, норм витрат усіх видів ресурсів і т.д. Така інформація відслідковується відповідними економічними службами, куди надходять документи, що відображають фактичний стан керуючих параметрів об'єктів спостереження.

Проводиться аналіз і робляться висновки відносно відхилень від норм, що передаються у відповідні відділи і служби управління для аналізу відхилень, їх оцінки і прийняття управлінських рішень.

З інформаційно-логічної точки зору прийняття управлінських рішень є процесом перетворення рекомендаційної інформації в зобов'язуючу. Зобов'язання, що містять комплекс рішень, додають цілеспрямований характер суб'єктивному фактору, підвищують ефективність управління при умові діючої системи контролю.

Можна виділити чотири інформаційні проблеми, що повинні розглядатися в залежності від наявної інформації:

1)кількісна проблема, що охоплює питання, які стосуються обсягу інформації;

2)проблема часу - швидкий розвиток обумовлює актуальність інформації і короткі актуалізаційні цикли;

3)проблема якості - при цьому перше, що приймається до уваги, - це якість

17

інформації, де всі показники однаково добре обґрунтовані. У широкому змісті це стосується важливості рішення;

4) проблема комунікації стосується питання напрямку передачі інформації, тому що вона виникає часто не там, де потрібна. З цим питанням також пов'язаний спосіб підготовки й ущільнення інформації.

Варто враховувати, що виникнення проблеми одного виду може спричинити і, як правило, спричиняє появу проблем інших видів (рис.2.2), оскільки між ними існує тісний взаємозв'язок.

Проблема часу		Проблема якості

Проблема		Кількісна проблема
комунікації

Рис. 2.2. Взаємозв'язок інформаційних проблем.

Можливе виникнення проблем у ході руху інформаційних потоків висуває до інформації чимало вимог, яким вона повинна відповідати (рис. 2.3):

Значущість Повнота

Зрозумілість

Корисність

Вимоги до фінансової інформації

Своєчасність

Зіставлення

Ймовірність Релевантність

Рис. 2.3. Склад вимог до інформації фінансового менеджменту.

- своєчасність, тобто інформація по витратах, товарообороту, прибутку повинна прибувати тоді, коли ще має сенс її аналізувати;

18

-ймовірність - на перевірку інформації не повинні бути витрачені додаткові зусилля і час;

-релевантність (істотність), тобто інформація повинна допомагати приймати рішення;

-корисність – ефект від використання інформації повинен перекривати витрати на її одержання;

-повнота, тобто інформація повинна максимально повно розкривати проблему;

-зрозумілість, тобто інформація не повинна вимагати значних зусиль для «розшифровки»;

-значущість, яка визначає наскільки інформація впливає на результати прийнятих рішень;

-зіставлення, що визначає можливість порівняльної оцінки вартості окремих активів та результатів фінансової діяльності підприємства у часі, можливість проведення порівняльного фінансового аналізу підприємства з аналогічними господарчими суб’єктами.

Для виконання цих вимог необхідно приділяти істотну увагу інформаційним потокам.

Інформаційні потоки – це фізичне переміщення інформації від одного співробітника підприємства до іншого, чи від одного підрозділу до іншого.

Система інформаційних потоків – сукупність фізичних переміщень інформації, що дає можливість здійснити будь-який процес, реалізувати будьяке рішення.

Найбільш загальна система інформаційних потоків – це сума потоків інформації, що дозволяє підприємству вести фінансово-господарську діяльність.

Не є секретом те, що інформаційні потоки, коли ними не займаються спеціально, далекі від досконалості: може відбуватися дублювання інформації; вона може не доходити до адресата; після одержання інформації можуть знадобитися уточнення. Звідси випливає необхідність удосконалювання системи інформаційних потоків, зміни алгоритмів проходження документів, автоматизації передачі інформації.

Система збору фінансової інформації спирається на існуючу систему інформаційних потоків, що повинна бути органічно вбудована в загальну систему інформаційних потоків підприємства. У протилежному випадку відбудеться відторгнення нав'язаної співробітникам підприємства системи фінансового менеджменту.

Часто сама загальна система інформаційних потоків не витримує критики: документи проходять занадто неквапно; ніхто не відповідає за документ у цілому. У такому випадку нема рації вбудовувати підсистему фінансового менеджменту, що повинна працювати добре, у систему, що працює погано.

19

Змістовий модуль II

Прийоми фінансової математики в фінансовому менеджменті.

ТЕМА 3. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1.Економічна сутність грошового потоку

3.2.Характеристика основних видів грошових потоків

3.3.Основні підходи до управління грошовими потоками підприємства

3.4.Види звітів про грошові потоки

Ключові слова: грошовий потік, позитивні грошові потоки, негативні грошові потоки, чистий грошовий потік, операційна діяльність, інвестиційна діяльність, фінансова діяльність, ліквідний грошовий потік, чиста кредитна позиція

Перелік рекомендованої літератури: 4, 5, 7, 9, 14, 19, 20, 23, 25, 26, 28, 38, 39, 43, 44, 51, 52.

3.1. Економічна сутність грошового потоку.

Рух коштів, одержаних і витрачених підприємством у наявній і безготівковій формі, називають грошовими потоками.

За напрямками руху грошові потоки бувають двох напрямків:

1. позитивні потоки (притоки) відображають надходження грошей на підприємство;

2. негативні (відтоки) – вибуття чи витрати грошей підприємством. Переказ грошей з каси на розрахунковий рахунок, і подібні йому

внутрішні рухи грошей не розглядаються як грошові потоки. Найважливішою умовою виникнення грошового потоку є перетинання їм умовної зовнішньої межі підприємства.

Різниця між валовими притоками і відтоками коштів за визначений період часу називається чистим грошовим потоком. Він може бути позитивним чи негативним ( притоком чи відтоком).

Особливістю грошового потоку, у порівнянні з прибутком і витратами, є його конкретний характер. Якщо показник бухгалтерського прибутку базується на численних, часто дуже умовних розрахунках, грошовий потік завжди очевидний – досить сальдувати притоки і відтоки (кожен елемент яких підтверджується банківською випискою чи касовим документом). Спроби внести в грошові взаємини елементи національної чи ідеологічної специфіки приречені на провал, тому у фінансах будь-який актив чи господарська операція оцінюються насамперед з погляду величини і спрямованості грошових потоків, породжуваних активом чи операцією. Трансакція, що не робить впливу на грошові потоки підприємства, не представляє інтересу для фінансів. Однак дуже важко привести приклад операцій, що не тягнуть за собою змін у

20

грошових потоках.

3.2. Характеристика основних видів грошових потоків.

Залежно від виду діяльності, в процесі якої виникають грошові потоки підприємства, їх можна об'єднати в три основні групи:

а) потоки від операційної діяльності; б) потоки від інвестиційної діяльності; в) потоки від фінансової діяльності.

Головним джерелом грошових надходжень підприємства є його основна діяльність – виробництво і реалізація продукції для заводу, роздрібна торгівля для магазину і т.п. Багато підприємств одночасно здійснюють кілька видів діяльності, поєднуючи виробництво з посередницькими операціями, або наданням інших послуг. Проте діяльність такого роду часто позначається єдиним терміном – виробнича чи операційна.

Згідно з Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух грошових коштів” зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2000 р. №15 операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

Грошові потоки від цієї діяльності (виручка від реалізації, оплата рахунків постачальників, виплата заробітної плати) є найбільш регулярними, тому що вони обслуговують поточні операції, що повторюються з місяця на місяць.

Поряд із здійсненням рутинних господарських операцій підприємство періодично торкається з необхідністю придбання нового чи реалізації застарілого устаткування, здійснення довгострокових інвестицій тощо. Крім цього, важливе значення має діяльність, зв'язана з залученням додаткового власного чи позикового капіталу. Кожна з цих операцій породжує відповідні грошові потоки, які, незважаючи на свій менш регулярний характер, можуть значно вплинути на величину сукупного грошового потоку підприємства.

Притоки від операційної діяльності формуються за рахунок:

-виручки від реалізації продукції (робіт, послуг);

-погашення дебіторської заборгованості;

-одержуваних від покупців авансів.

Операційні відтоки – це:

-оплата рахунків постачальників і підрядників;

-виплата заробітної плати;

-платежі до бюджету і позабюджетних фондів;

-сплата відсотків за кредит.

Цей перелік містить у собі практично всі поточні операції підприємства, зв'язані з використанням оборотних коштів.

Згідно з П(С)БО 4 інвестиційна діяльність являє собою придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.