конспект%20лекций%20ФМ

201

У міжнародній практиці для визначення ознак банкрутства підприємств використовується «Z-рахунок», розроблений у 1968 році професором НьюЙоркського університету Едвардом Альтманом. Найбільш практичне застосування одержали такі моделі.

1.1.Для акціонерного товариства відкритого типу:

Z

ПА

*1,2

Пч

*1,4

Пн

*3,3

Рз

Рп

*0,6

В

*1,0

(12.5)

А

З

А

А

А

де ПА – поточні активи; А – загальна сума активів;

Пч – нерозподілений прибуток; Пн – прибуток від основної діяльності (до сплати податків); З – загальна сума зобов'язань;

Рз – ринкова вартість звичайних акцій підприємства; Рп – ринкова вартість привілейованих акцій підприємства; В – доход від реалізації за аналізований період.

Ймовірність банкрутства підприємства визначається в залежності від значення Z-рахунка. Альтманом запропоновані такі варіанти висновків про можливість банкрутства:

		Таблиця 12.1.
Значння Z-счета		Ймовірність банкрутства
до 1,80		дуже висока
1,81 – 2,7		висока
2,8	– 2,9	можлива
3,0	та вище	малоймовірна

Найбільше занепокоєння аналітиків викликає зона значень 1,81-2,7, що названа «мрячною», оскільки в цьому діапазоні значень Z-рахунка часто знаходиться та небезпечна межа, пройшовши яку підприємство неминуче йде до банкрутства. Однак визначити цю межу дуже складно. До того ж давно замічено, що помилка аналітиків дорого обходиться підприємству, оскільки самим висновком про банкрутство, що погрожує фірмі, можна прискорити його наближення.

1. Для акціонерного товариства закритого типу або для відкритої корпорації, акції якої не котируються на ринку, рекомендується така модель:

Z	ПА	*0,7	Пч	*3,1	Бз Бп	*0,4	В	*1,0	(12.6)
	А		А		З
							А

де Бз – балансова вартість звичайних акцій; Бп – балансова вартість привілейованих акцій.

Значення інших перемінних ті ж, що й у попередній моделі.

Висновки про ймовірність банкрутства рекомендується робити в залежності від таких значень Z – рахунку:

	Таблиця 12.2.
Значення Z- рахунку	Ймовірність банкрутства
до 1,22	дуже висока
1,23-2,89	«мрячна зона»

202

2,9 и вище	малоймовірна

Моделі Альтмана дозволяють у 90% випадків спрогнозувати банкрутство підприємства на рік вперед і в 80% випадків на два роки вперед.

У тих випадках, коли потрібно проведення експрес-аналізу банкрутства, рекомендується використовувати більш просту модель:

Z 0,3877 1,0736 Кпл 0,579 dпп

(12.7)

де Кпл- коефіцієнт поточної ліквідності;

dпк – питома вага позикових коштів у загальній сумі пасивів.

При значенні показника більш одиниці ймовірність банкрутства вважається високою, від 0 до 1,0 – «мрячна зона».

Підставою для порушення справи про банкрутство є заява кого-небудь із кредиторів, податкової служби, контрольно-ревізійного управління в суд.

Звертання в суд у справі про банкрутство може бути власною ініціативою боржника у випадку його фінансової неспроможності.

Агенція з питань попередження банкрутства рекомендує таку методику виявлення ознак неплатоспроможності підприємства:

Пропонується визначати неможливість розрахувати в якийсь конкретний момент поточну неплатоспроможність, а не неплатоспроможність взагалі, як це визначається в законопроекті. Якщо підприємство визнається боржником, стосовно якого може бути порушена справа про банкрутство, то пропонується вважати це критичною неплатоспроможністю, яка характеризується певними економічними ознаками при відповідній величині так званого коефіцієнта ліквідності (в українській термінології частіше вживається поняття коефіцієнт покриття).

В цьому разі відношення обсягів поточної заборгованості до вартості оборотних активів має бути менше певної величини. Друга така ознака - це величина коефіцієнта забезпечення власними коштами, визначеного за відповідною формулою, менша за 0,1.

	Квк	Кво	(12.8)
		Кок

де Ксо - сума власного оборотного капіталу (власних оборотних коштів); Кок- сума оборотного капіталу (оборотних коштів).

В законі можна припустити ще й таку ситуацію, коли боржник власноруч зобов'язується подавати заяву про банкрутство. В цьому випадку постає питання, чи однаковим є рівень неплатоспроможності боржника тоді, коли оцінюється з точки зору порушення справи про банкрутство, і тоді, коли, виходячи зі своїх зобов'язань, він сам подає заяву про порушення справи про банкрутство. Очевидно, тут теж проглядаються різні підходи. Агенція з питань попередження банкрутства пропонує оцінювати неплатоспроможність боржника, який зобов'язаний сам подавати заяву про банкрутство як надкритичну неплатоспроможність.

Тепер щодо різниці між критичною і надкритичною неплатоспроможністю. З метою визначення такої різниці в Росії, наприклад, критичним показником для коефіцієнта ліквідності береться величина менше

203

двох. У цьому випадку вважається, що підприємство вже є неплатоспроможним і його треба відносити до цієї категорії. Якщо проаналізували фінансові показники десь 430 державних і 620 приватизованих вітчизняних підприємств, то виявляється дуже невтішна ситуація. На сьогоднішній день в Україні більшменш визначеною межею, яка характеризує зміни якісного фінансового стану підприємства, є показник ліквідності, тобто коефіцієнт покриття (в українській термінології), що дорівнює величині від 1,5 до 2. Тому, Агенція з питань попередження банкрутства пропонує брати для визначення критичної неплатоспроможності цей коефіцієнт, якщо його величина є меншою за 1,5 при коефіцієнті забезпечення власними засобами, меншому за 0,1. Ці показники якраз і відповідають ознакам боржника, стосовно якого може бути порушена справа про банкрутство, тобто таке підприємство може вважатися потенційним банкрутом. В ситуації, коли боржник має значення коефіцієнта покриття менше одиниці, тобто його поточні борги перевищують його оборотні активи, не має позитивних результатів у плані прибутковості, то відновлення його платоспроможності згідно з Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” можливе виключно через ліквідаційні процедури.

У ситуації, якщо боржник виявить у себе за підсумками року такі економічні показники, які відповідають ознакам надкритичної неплатоспроможності, то він і має бути зобов'язаний звернутися до суду із заявою про порушення справи. Хоча сам закон не визначає подальших дій стосовно того боржника, який не подасть добровільно заяви про порушення справи про банкрутство.

Крім того, в законі є ще й такі поняття, як фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства. У зв'язку із цим згідно з цією методикою пропонується, щоб ознаками фіктивного банкрутства вважався такий стан підприємства, коли воно подало недостовірні відомості про своє фінансове становище, а його фактичні показники є кращими за показники, які вважаються ознаками критичної неплатоспроможності. Для встановлення факту доведення до банкрутства пропонується спершу проаналізувати 6-місячний період діяльності підприємства до порушення справи про банкрутство. Якщо в цей період чи трохи раніше до того було вчинено якісь дії, які призвели до різкої зміни і погіршення зазначених показників, то цю ситуацію можна характеризувати саме як навмисне доведення до банкрутства.

12.3. Законодавча основа проведення антикризових заходів.

Згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підприємству, що має високу ймовірність банкрутства, можна рекомендувати ряд заходів:

досудова санація - система заходів щодо поновлення платоспроможності боржника, що може здійснювати власник майна (орган, уповноважений керувати майном боржника), інвестор з метою попередження банкрутства боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських,

204

управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідних законодавству до початку порушення справи про банкрутство;

розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження й ефективного використання майнових активів боржника і проведення аналізу його фінансового становища;

санація – система заходів, що здійснюються під час ведення справи про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу і (чи) зміни організаційно-правової і виробничої структури боржника.

Стаття 3. Заходи щодо попередження банкрутства боржника і позасудових процедур.

1.Засновники (учасники) боржника - юридична особа, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для попередження банкрутства підприємства-боржника.

2.Власником майна боржника державного чи приватного підприємства -

єюридична особа, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо попередження банкрутства боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

3.Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, що надали таку допомогу в порядку, установленому законом.

4.Досудова санація державних підприємств проводиться за рахунок засобів державних підприємств і інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок засобів Державного бюджету України щорічно встановлюється Законом України "Про Державний бюджет України."

Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим керувати майном боржника, у порядку, установленому Кабінетом міністрів України.

Досудова санація державних підприємств проводиться у відповідності законодавству.

Розглянемо конкретніше статтю 14. Виявлення кредиторів і осіб, що виявлять бажання взяти участь у санації боржника.

1.Кредитори в місячний термін із дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справ про банкрутство пред'являють в арбітражний суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв і

205

доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх чи заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і арбітражний суд. Визначені боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

2. Фізична особа і (чи) юридична особа, що виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника (далі - інвестори), надають розпоряднику майна заяви про участь у санації боржника.

Рішення про визнання банкрутом означає проведення таких заходів:

-реорганізації;

-ліквідації;

-мирової угоди.

Реорганізаційні процедури передбачають зовнішнє управління майном боржника чи його санацією і спрямовані на реалізацію можливості відновити платоспроможність підприємства. Цю можливість передбачається використовувати, не ліквідуючи підприємство, а здійснюючи його діяльність шляхом продажу частини майна чи проведення інших організаційних і економічних заходів.

Зовнішнє управління майном такого підприємства здійснюється арбітражним управляючим і його термін не повинен перевищувати 18 місяців.

При реорганізації колишнє підприємство не ліквідується, а здобуває після реєстрації новий правовий статус. На базі діючої економічної структури утвориться нова юридична особа (крім випадків злиття). Вона зберігає всі майнові права й обов'язки реорганізованого підприємства. Правонаступництво його фіксується в статуті нового економічного суб’єкту з указівкою вихідних даних колишньої юридичної особи, а саме:

-повне найменування,

-орган, що реєструє,

-номер і дата реєстрації. Результатом реорганізації є:

-злиття,

-приєднання,

-поділ,

-виділення,

-перетворення підприємства в іншу організаційно-правову форму.

При злитті одного підприємства з іншим усі майнові права й обов'язки кожного з них переходять до нового підприємства відповідно до їх майна і зобов'язань, які випливають з даних аналітичного і синтетичного обліку, і відповідає інформації, що міститься в бухгалтерських балансах, яка підтверджена результатами інвентаризації. При такому варіанті реорганізації нове підприємство утворюється на базі підприємств, що мають різну організаційно-правову форму і форму власності. При цьому кожне з них припиняє свою діяльність як юридична особа з передачею своїх прав і обов'язків знов створеному суб’єкту відповідно до передатного акта.

Знов створене на їх основі підприємство стає правонаступником у

206

конкретній організаційно - правовій формі. Крім звичайного для реєстрації набору документів, нове підприємство надає в реєстраційну палату від кожного з підприємств, що зливаються, перелік відповідних документів.

При приєднанні одного підприємства до іншого всі майнові права й обов'язки приєднаного підприємства, відповідно до законодавства, переходять до останнього.

Реорганізація підприємства може здійснюватися шляхом поділу на кілька підприємств. У випадку появи нових підприємств на базі підприємства, яке раніше діяло, всі його майнові права й обов'язки у відповідних частинах відповідно до розділового балансу переходять до кожної юридичної особи.

Дана процедура реорганізації передбачає складання як загального розділового балансу, так і балансів кожної юридичної особи, утвореної на базі підрозділів, що раніше входили до складу колишньої юридичної особи. При цьому мається на увазі, що дані розділового балансу подаються одночасно з даними балансу кожної нової юридичної особи на дату початку її діяльності після їхньої державної реєстрації.

Наступний варіант реорганізації підприємств може мати місце у формі виділення зі складу діючого економічного суб'єкта його структурного підрозділу і перетворення останнього в самостійну юридичну особу. Права й обов'язки нового суб'єкта поширюються на частину виділених йому основних засобів, нематеріальних активів і оборотних коштів відповідно до розділового балансу.

При перетворенні одного підприємства в інше до знов створеного переходять усі майнові права й обов'язки колишнього підприємства.

Це найбільш розповсюджений у даний час варіант реорганізації підприємства. Рішення про це приймається власником чи уповноваженим їм органом. Якщо у підприємства кілька засновників, дане рішення про перетворення підприємства приймається колегіально з оформленням протоколу. У ньому вказується:

-- новий склад засновників створюваного підприємства;

-- розмір внесків засновників у статутний фонд;

-- форма внесення внесків.

Засновники приймають статут нового підприємства, підписують установчий договір і обирають органи управління. В іншому порядок реєстрації і вимоги до оформлення нічим не відрізняються від раніше розглянутих варіантів реорганізації.

Санація – це надання фінансової допомоги підприємству – боржнику. Така допомога може бути зроблена з боку власника, кредиторів, інших зацікавлених осіб, при цьому, як правило, оголошується конкурс бажаючих взяти участь у допомозі.

Збори кредиторів можуть розробити ліквідаційні заходи. Тут визначається:

-- термін початку продажу;

-- форма продажу;

-- початкова ціна майна.

207

Мирова угода може бути складена на будь-якому етапі ходу розгляду справи про банкрутство підприємства. Результатом цієї угоди повинне бути задоволення вимог кредиторів у встановленому розмірі від суми боргу з розстрочкою платежу.

12.4. Система тактичних заходів з фінансового оздоровлення підприємства.

Найрезультативнішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського «sаnаrе»- оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як „...систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства”.

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації. Деякі з вітчизняних авторів із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника. Інвестор, з метою запобігти його ліквідації, вдається до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні. Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим

208

фінансової санації - це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

Зміст терміну “санація”, який пропонується відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: „санація це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді”. Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Це визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств.

Розглянемо види санації: 1) Виробнича санація.

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва. Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або містоутворюючих підприємств. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку з реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

1.1. Відновлена санація.

Застосовується для виходу з кризового та передкризового стану. Якщо підприємство втратило ринкові позиції та у нього проблеми з постачанням та залишками продукції незавершеного виробництва, то керівництву підприємства доцільно звернути увагу на діючу систему маркетингу. Якщо на підприємстві великі запаси готової продукції, то необхідно переглянути асортимент продукції, відповідність попиту та пропозицій.

1.2. Прогресивна чи адаптаційна санація.

Застосовується для подолання негативних тенденцій. Коли на підприємстві вичерпано ринковий потенціал та підприємство відстає у порівнянні зі світовими стандартами, керівництву з метою ліквідації такої ситуації необхідно розробити інноваційно-інвестиційну стратегію розвитку,

209

зробити інвестиції у нові технології. При низькій ефективності управління на підприємстві потрібно переглянути структуру апарату управління та матрицю розподілення функцій.

1.3. Операційна санація.

Використовується для змін в основній господарській діяльності, коли на підприємстві спостерігаються скорочення непродуктивних витрат, зростання продуктивності виробництва, підвищення якості продукції, реорганізація та перепрофілювання, зміни в структурах управління та ін.

2) Фінансова санація.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансовоекономічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санаційних заходів можуть бути власні кошти, залучені на умовах позики; на поворотній або безповоротній основі. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

2.1. Оперативна санація.

Застосовується для підвищення ліквідності підприємства за рахунок внутрішніх резервів (виявлення слабких сторін, розробка пропозицій по їх усуненню та вивільнення зайвих ресурсів). Використовується для ефективного управління грошовими потоками, формування механізму та системи збуту продукції, відмови від збиткової діяльності, удосконалення організації виробництва, контролю за якістю продукції та ін.

2.2. Стратегічна санація.

Використовується із залученням внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування, при впровадженні нових технологій, диверсифікації виробництва, сертифікації виробництва, підвищенні кваліфікації персоналу, реструктуризації власності.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

а) розробка плану санації; б) санаційний аудит; в) менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, за дорученням власників чи керівництва підприємства, займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми фінансовими службами на підприємстві. Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації.

210

Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та функціональної.

Зінституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично управляти підприємством на період його оздоровлення.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у межах фінансового оздоровлення.

Зфункціональної позиції менеджмент санації - це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі: а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова криза); в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їх реалізації

(підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів); г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів); е) контроль; є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

Зметою вирішення управлінських, організаційних, виробничих, і як наслідок, фінансових проблем на підприємствах, необхідно скористатися можливістю вирішити питання з ефективним управлінням, застосувавши процедуру реструктуризації.

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційногосподарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності підприємства та збільшення його вартості, здатних привести до фінансового оздоровлення, збільшення випуску продукції, підвищення ефективності виробництва. В період