Глава 3 Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин

До глави 3 в цілому. У даній главі згадані далеко не всі органи виконавчої влади, що наділені певними повноваженнями у галузі земельних відносин. Серед таких органів варто згадати:

Міністерство аграрної політики України (див. ст. 18 ЗУ "Про охорону земель", ст. 8 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Положення про міністерство, затверджене ПКМ від 01.11.2006 №1541). Насамперед, Міністерство бере участь у моніторингу та охороні земель сільськогосподарського призначення, здійснює контроль тощо;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій тау справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Положення затверджено ПКМ від 02.11.2006 № 1539). В складі міністерства діє державний департамент - Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов 'язкового) відселення, котра, відповідно до ПКМ від 11.08.2000 №1263 (якою затверджено відповідне Положення), уповноважена "надавати в оренду земельні ділянки у зоні відчуження і зоні безумовного (обов 'язкового) відселення на тих територіях, з яких відселено жителів та припинено діяльність рад" (законність чого викликає певний сумнів), здійснює реабілітацію, моніторинг земель та контроль за використанням земель;

Міністерство культури і туризму України (Положення затверджене ПКМ від 08.11.2006 №1566). Міністерство здійснює окремі повноваження у галузі використання земель історико-культурного призначення;

Міністерство оборони України (Положення затверджене ПКМ від 03.08.2006 №1080), що забезпечує використання земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил України;

Міністерство регіонального розвитку та будівництва (Положення затверджене ПКМ від від 16.05.2007 №750), яке здійснює нормативно-правове регулювання земельних відносин, бере участь у контролі та моніторингу земель;

Міністерство транспорту та зв 'язку України (Положення затверджене ПКМ від 06.06.2006 №789) здійснює низку повноважень по відношенню до земель транспорту та зв'язку;

Державний комітет України по водному господарству (Положення затверджене ПКМ від 27.06.2007 №882) здійснює низку повноважень у галузі меліорації земель;

Державний комітет лісового господарства України (Положення затверджено ПКМ від 27.06.2007 №883) - здійснює державний нагляд і контроль за використанням земель лісогосподарського призначення.

Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

є) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Загальна характеристика. Відповідно до ст. 113 Конституції України, "Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади". Його статус та повноваження визначаються насамперед розділом VI Конституції України, а також ЗУ "Про Кабінет Міністрів України". Згідно із ч. 2 ст. 44 Закону, KM України "здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів загального складу Кабінету Міністрів України".

До пункту "а". Положення п. "а" коментованої статті передбачають, що KM України уповноважений розпоряджатися землями державної власності. Варто зауважити, що положення п. "а" ст. 13 ЗКУ самі по собі не створюють підстав для розпорядження землями державної власності, а несуть лише інформаційне навантаження. KM може розпоряджатися державними землями лише у випадках і в порядку, прямо передбачених законом, а саме: (1) у разі вилучення та надання у власність чи користування земельних ділянок державної власності у випадках, визначених ч. 7 ст. 122, ст.ст. 149, 150 ЗКУ; (2) у разі продажу земельних ділянок державної власності іноземним державам та юридичним особам (ст. 129 ЗКУ).

Слід також враховувати особливості визначення компетенції щодо розпорядження певними землями державної власності на період до розмежування земель державної та комунальної власності (п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ).

До пункту "б". Положення п. "б", на наш погляд, мають декларативний характер. "Реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель" є, швидше, завданням, а не повноваженням KM України.

До пункту "в". Даним пунктом передбачено повноваження KM України викупати земельні ділянки для суспільних потреб. На сьогодні положення п. "в" ст. 13 ЗКУ не мають механізму реалізації і не можуть бути застосовані.

До пункту "г". Положення даного пункту щодо координації KM України "проведення земельної реформи" мають декларативний характер і не несуть нормативного навантаження. Крім того, негативно слід оцінити те, що в основній частині ЗКУ закріплені положення про земельну реформу, яка повинна бути тимчасовим заходом.

До пункту "ґ". Коментованим пунктом на KM України покладено розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель. Дане положення відтворює по відношенню до конкретного різновиду загальнодержавних програм загальні положення п. 4 ч. 1 ст. 116 Конституції України, яка покладає розробку та здійснення таких програм на KM України.

Щодо загальнодержавних програм використання та охорони земель див. ст. 177 ЗКУ та коментар до неї. Оскільки програми використання та охорони земель є за своєю природою екологічними програмами, відносини із розробки та виконання таких програм регламентуються також ст. 6 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Слід зазначити, що KM України фактично не розробляє програм використання та охорони земель безпосередньо, а лише організовує таку розробку. Так, Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель на 2005-2015 рр. підготовлено Держкомземом України. Програма схвалена KM України та подана як законопроект до ВР України¹⁰².

До пункту "д". На KM України покладена організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою. Це повноваження здійснюється KM України у двох формах: шляхом нормативно

правового регулювання відповідних відносин та шляхом виконавчо-розпорядчої діяльності у відповідній сфері.

На даний час продовжує діяти ПКМ від 12.01.1993 №15 "Про порядок ведення державного земельного кадастру" (хоча пп. "в" п. 4 розділу IX "Прикінцеві положення" ЗКУ передбачає врегулювання відповідних відносин законом). Діє ціла низка інших постанов уряду, що регламентують різні аспекти ведення державного земельного кадастру - зокрема, "Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" від 23.03.95 №213, "Про Методику нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)" від 30.05.97 №525, "Про проведення індексації грошової оцінки земель" від 12.05.00 №783, "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів" від 01.11.00 №1619, "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок" від 11.10.02 №1531, "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" від 17.07.03 №1088, "Про затвердження Порядку виз­нання Державним комітетом по земельних ресурсах статусу саморегулівної організації оцінювачів, що проводять експертну грошову оцінку земельних ділянок" від 05.10.04 №1303, "Про затвердження Положення про наглядову раду з питань експертної грошової оцінки земельних ділянок" від 17.11.04 №1552.

Організовуючи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, KM України затвердив своїми постановами положення про органи, на які покладено здійснення такого контролю, насамперед, Державну екологічну інспекцію (постанова від 17.11.2001 №1520), Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель (постанова від 25.12.2002 №1958).

Регулюючи відносини із землеустрою, KM України прийняв постанови від 11.04.2002 №502 "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебува­ють у власності громадян або юридичних осіб", від 04.03.2004 №266 "Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", від 26.05.2004 №677 "Про затвердження Порядку розроблення проектів зем­леустрою щодо відведення земельних ділянок", від 25.08.2004 №1094 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення", від 17.11.2004 №1553 "Про затвердження Положення про Державний фонд документації із землеустрою", від 12.07.2006 №974 "Про затвердження Порядку реєстрації об'єктів державної експертизи землевпорядної документації та типової форми її висновку".

Як вищий орган у системі органів виконавчої влади (ст. 113 Конституції України), KM України керує поточною діяльністю державних органів, на які безпосередньо покладено ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, землеустрій (детальніше див. глави 31 "Землеустрій", 32 "Контроль за використанням та охороною земель", 34 "Державний земельний кадастр" ЗКУ та коментар до них).

До пункту "є". Повноваження щодо встановлення порядку проведення моніторингу земель, передбачене п. "є" коментованої статті (а також ст. 13 ЗУ "Про охорону земель"), KM України реалізував шляхом прийняття постанови від 20.08.1993 №661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель" (див. також главу 33 "Моніторинг земель" ЗКУ та коментар до неї). Моніторинг земель є складовою системи моніторингу довкілля, порядок ведення якого визначений також ПКМ (від 30.03.1998 №391) на підставі ч. З ст. 22 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

До пункту "є". Формулювання даного пункту вказує, що перелік повноважень KM України у галузі земельних відносин, наведений у ст. 13 ЗКУ, не є вичерпним. Такі повноваження можна умовно поділити на три групи: (1) повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, визначених законом, (2) прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин, та (3) загальна виконавчо-розпорядча діяльність KM України у галузі земельних відносин як вищого органу у системі органів виконавчої влади.

Щодо нормативних актів KM України, що видаються для регулювання земельних відносин, див. коментар до ст. З ЗКУ, де наведено перелік постанов уряду, спрямованих на регулювання земельних відносин.

Закон може передбачати, що певні індивідуально-правові акти у сфері земельних відносин повинні прийматися саме KM України. Так, у певних випадках на уряд покладено прийняття рішень щодо погодження матеріалів вибору місця розташування земельних ділянок (ст. 151 та ін. ЗКУ) - див., наприклад, ПКМ "Про вилучення і надання в оренду земельних ділянок для видобування корисних копалин із зміною їх цільового призначення та погодження місця розташування об'єкта" від 26.09.2007 №1173.

Що ж стосується загальної виконавчо-розпорядчої діяльності, KM України, згідно із п. 9 ст. 116 Конституції України, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, в т.ч. в галузі використання та охорони земель (див. також п. 2 ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про Кабінет Міністрів України", розділ VII "Управління в галузі використання і охорони земель " ЗКУ та коментар до нього").