Глава 5 Землі сільськогосподарського призначення Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільсько-господарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

(Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)

До частини першої. Під поняттям "сільськогосподарська продукція'", вжитим у ч. 1 ст. 22 ЗКУ, слід розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської розділами 01-23 ДК 016-97 "Державного класифікатора продукції та послуг", затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 30.12.1997 №822.

Щодо "сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності" та суб'єктів її здійснення див. п. "в" ч. З коментованої статті, а також ч. 1 ст. 24 ЗКУ та коментар до неї.

Детальну характеристику "відповідної виробничої інфраструктури", необхідної для ведення сільськогосподарського виробництва, див., зокрема, у Інструкції з внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств Української РСР, затвердженої Міністерством сільського господарства УРСР 28.03.1975, а також ДБН Б.2.4-3-95. Генеральні плани сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Держкоммістобудування України від 27.01.95 №17, ДБН Б.2.4-4-97. Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) госпо­дарств, затверджених наказом Держкоммістобудування від 25.03.97 №42.

Під формулюванням "землі, призначені для цих цілей" (тобто для "виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності"), слід розуміти, наприклад, землі сільськогосподарського призна­чення (ЗСГП), що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають сільськогосподарській рекультивації після видобування корисних копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом тощо, що підлягають сільськогосподарському освоєнню відповідно до певного правового акту'²⁶ (затвердженого землевпорядного проекту, проекту рекультивації, проекту консервації тощо).

На сьогодні не має однозначного законодавчого вирішення питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь, що знаходяться у складі інших категорій земель: транспорту, лісогосподарського призначення та водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо (у т. ч. тих, що надаються для сільськогосподарських потреб тимчасово). Наприклад, на сьогодні фактично існують, хоча і поза правовим полем, т.з. службові земельні наділи. Питання надання та використання службових земельних наділів визначались главою 27 ЗКУ УРСР від 25.12.1970, такі наділи згідно зі ст. 131 ЗКУ УРСР надавались для вирощування сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння окремим категоріям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості, зв'язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших галузей народного господарства. Виділялись такі наділи із земель, які були в користуванні підприємств, організацій і установ відповідних міністерств і відомств, а при нестачі таких земель - із земель державного запасу і земель державного лісового фонду, розміри наділів визначалися ст. 132 ЗКУ УРСР. На думку В.І. Семчика, такі землі не належать до ЗСГП¹²⁷. Вважаємо, що достатніх законодавчих підстав для такого висновку немає. Як видається, більш правильним було б вважати, що вказані земельні ділянки належать одночасно до кількох категорій земель.

Станом на 01.01.2006 у складі земель країни із 60,3 млн. га майже 71,2 % (41,2 млн. га) займали сільськогосподарські землі¹²⁸.

До частини другої. Коментована частина визначає склад ЗСГП, які поділяються на дві великі групи: сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя.

Окремі різновиди ЗСГП потребують коментарю.

Так, не є загальнозрозумілим термін "перелоги", вжитий у п. "а". Перелоги - один з видів сільськогосподарських угідь, переважно орних, що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років. На ділянках, зайнятих перелогами, формуються сприятливі умови для відновлення природного рослинного покриву¹²⁹. За іншим визначенням, перелоги - "7. Заросле травою поле, що свідомо не обробляється кілька років для відновлення родючості Грунту. 2. Земля, що ніколи не оброблялась; цілина.^13<|"

Щодо змісту терміну "землі тимчасової консервації" див. ст. 172 ЗКУ та коментар до неї.

За даними Держкомзему України, структура сільськогосподарських угідь (усього - 42030,3 тис. га) України включає 77,8 % ріллі, 13,2 % пасовищ, 5,8 % сіножатей, 2,2 % багаторічних насаджень, 1,0 % перелогів. За роки проведення земельної реформи на 1033,7 тис. га змен­шилася площа ріллі при одночасному збільшенні площі перелогів на 432,7 тис. га¹³¹.

Така структура земель свідчить про наявність серйозної проблеми. Розорюється близько 54 % території - 32,5 млн. га, що є одним з найвищих у світі показників (у Франції -32,1 %, Польщі - 44,3 %, Великій Британії - 24,1 %, Німеччині - 33,1 %, Нідерландах - 21,7 %)¹³². Розораність сільськогосподарських угідь в Україні є найвищою в світі. В Україні до обробітку залучені і малопродуктивні землі, включаючи схилові землі та водоохоронні зони, що значно знижує ефективність їх використання¹³³.

Природно, що різні види угідь повинні мати різний правовий режим. Між тим, на сьогодні відсутні спеціальні правила використання різних сільськогосподарських угідь, якщо не враховувати розрізнених вимог, вміщених у законодавстві про меліорацію, селекцію та насінництво, боротьбу з бур'янами, ерозією, про консервацію деградованих земель тощо¹³⁴. Дана проблема може бути вирішена за допомогою нормування у галузі охорони земель, землевпорядного та агротехнічного нормування.

До частини третьої. Правовий режим ЗСГП характеризується особливим суб'єктним складом у відносинах із їх використання.

Щодо особливостей використання ЗСГП громадянами (п. "а" коментованої частини) для ведення особистого селянського господарства див. ст. 33 ЗКУ та коментар до неї; для садівництва - ст. 35 ЗКУ та відповідний коментар; городництва - ст. 36 кодексу із коментарем; сінокосіння та випасання худоби - ст. 34 ЗКУ та коментар до неї. Використання ЗСГП громадянами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можливе як шляхом ведення фермерського господарства (див. ст. 31, 32 ЗКУ та коментар до них), яке є юридичною особою, так і шляхом здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем без статусу юридичної особи (ст.ст. 58, 128 ГК України). У цьому випадку режим використання ЗСГП практично нічим не відрізняється від використання ЗСГП сільськогосподарськими підприємствами (п. "б" коментованої частини).

Щодо використання ЗСГП сільськогосподарськими підприємствами для ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва (п. "б" коментованої частини), див. ст.ст. 24, 28 ЗКУ та коментар до них.

Земельне законодавство не передбачає спеціальних положень щодо використання ЗСГП сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічним училищами та загальноосвітніми школами для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства (п. "в" коментованої частини). Таке використання здійснюється практично в тому самому порядку, що і використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (див. ст.ст. 24, 28 ЗКУ та коментар до них), особливо враховуючи, що отримана продукція в багатьох випадках реалізується як товарна.

Щодо використання ЗСГП несільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, релігійними організаціями та об'єднаннями громадян для ведення підсобного сільського господарства (п. "г" коментованої частини) див. ст. 37 ЗКУ та коментар до неї.

Із особливим суб'єктним складом пов'язаний і особливий порядок передачі ЗСГП у власність та надання у користування. Такий особливий порядок встановлений насамперед для приватизації ЗСГП для ведення фермерського господарства (ФГ), особистого селянського господарства (ОСГ), садівництва.

До частини четвертої. Коментована частина встановлює заборону на передачу ЗСГП "у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам"'. Вона підкріплена положеннями ст.ст. 81, 82, 86 ЗКУ, які обмежують коло земель, що можуть перебувати у власності таких суб'єктів, та способи набуття ними земель у власність.

Слід розглянути питання про застосування коментованої норми до біпатридів. Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про громадянство України", біпатрид "у правових відносинах з Україною ... визнається лише громадянином України".

Слід наголосити, що передбачена коментованою нормою заборона не означає повної неможливості набуття ЗСГП у власність перерахованими суб'єктами. Спеціальні положення ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ встановлюють можливість набуття ними ЗСГП у власність у порядку спадкування, одночасно передбачаючи обов'язок відчуження земель протягом року (див. коментар до названих норм).