Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин належить:

а) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;

б) організація моніторингу земель;

в) участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів;

г) здійснення державної екологічної експертизи землекористування;

ґ) внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель;

д) здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Загальна характеристика. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів регламентуються насамперед ст. 20 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами екологічного заквнодавства.

На даний час центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України), що діє на підставі Положення, затвердженого ПКМ від 02.11.2006 №1524. Аналогічне положення було затверджено також Указом Президента України від 27.12.2005 №1842, що формально не скасований. За таких умов застосуванню підлягає положення, затверджене ПКМ, оскільки саме на цей орган відповідно до п. 9-1 ст. 116 Конституції України (в ред. ЗУ №2222-IV від 08.12.2004) покладено утворення, ліквідацію та реорганізацію міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

До складу Міністерства, окрім центрального апарату, входять його територіальні органи (діють згідно із положенням, що затверджене наказом Мінприроди від 19.12.2006 №548), Державна екологічна інспекція як урядовий орган державного управління (Положення затверджене ПКМ від 17.11.2001 №1520).

До пункту "а". Згідно із даним пунктом, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів бере участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель. Розробка загальнодержавних програм використання та охорони земель покладена на KM України, а фактично вона здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (див. п. "ґ" ст. 13 ЗКУ, п. "в" ст. 15, ст. 177 ЗКУ та коментарі до них). Розробка регіональних програм покладена на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації (див. п. "б" ст. 16, п. "б" ст. 17, ч. 1 ст. 178 ЗКУ та коментарі до них).

До пункту "б". Коментований пункт (а також ст. 17 ЗУ "Про охорону земель") покладає на центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів організацію моніторингу земель. Очевидно, мається на увазі те, що на Мінприроди України покладається організаційна інтеграція суб'єктів системи моніторингу довкілля в цілому - див. п. 12 Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого ПКМ від 30.03.1998 №391. Щодо моніторингу земель та його співвідношення із моніторингом довкілля див. главу 33 "Моніторинг земель" ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "в". Даним пунктом передбачена участь центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів "у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів". Форми і порядку такої участі законодавство не визначає (див. ст. 165 ЗКУ та коментар до неї).

Щодо поняття "нормативний документ" див. п. 1.2.4. коментарю до ст. З ЗКУ.

До пункту "г". П. "г" ст. 14 ЗКУ передбачає здійснення центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів "державної екологічної експер­тизи землекористування".

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995, екологічна експертиза - це "вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об 'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об 'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки".

Державна екологічна експертиза "організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади" (ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про екологічну експертизу"). Згідно зі ст. 14 Закону, об'єктами державної екологічної експертизи можуть бути різного роду проектні матеріали та документація, що можуть мати екологічно значимий вплив, а також "екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також: діючі об 'єкти та комплекси ... що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища". Перераховані об'єкти лише з великою долею умовністю можна вважати "землекористуванням", тому положення коментованого пункту виглядають не зовсім коректними.

Проведення державної екологічної експертизи регламентується насамперед ЗУ "Про екологічну експертизу", постановами KM України "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" від 27.07.95 №554 (перелік складають об'єкти, що підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі), "Про Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу" від 31.10.95 №870, "Про нормативи витрат на проведення державної екологічної експертизи" від 03.06.96 №644.

Щодо пункту "ґ". Пунктом передбачено повноваження щодо "внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель". Власне кажучи, "внесення пропозицій" навряд чи можна вважати повноваженням, адже вносити пропозиції можуть будь-які суб'єкти, і саме по собі внесення пропозицій не тягне за собою будь-яких правових наслідків (крім випадків їх подачі як звернень громадян, коли у адресата виникає обов'язок розглянути пропозицію та відповісти на неї - див. ст. 14 ЗУ "Про звернення громадян").

Щодо пункту "д". Здійснення центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів "міжнародного співробітництва з питань охорони земель" є можливим без спеціальної згадки про це в законі. Порядок укладення міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, зокрема, у сфері охорони земель, визначений ПКМ "Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру" від 17.06.1994 №422.

Щодо пункту "є". Перелік повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин, наведений у ст. 14 ЗКУ, не є вичерпним, на що вказує п. "є" коментованої статті. П. 4 Положення про Мінприроди, затвердженого ПКМ від 02.11.2006 №1524, передбачає 44 напрямки діяльності міністерства, і більшість із них тією чи іншою мірою пов'язана із земельними відносинами. Насамперед, надзвичайно істотною є роль Мінприроди у здійсненні державного контролю за викори­станням та охороною земель (див. ст. 188 ЗКУ та коментар до неї).

Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить:

а) внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;

б) координація робіт з проведення земельної реформи;

в) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель;

г) ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок;

ґ) здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель;

д) здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів;

є) розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин;

є) участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель;

ж) здійснення міжнародного співробітництва в галузі земельних відносин;

з) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Підпункт "и" статті 15 виключено на підставі Закону N 309-VI від 03.06.2008)

Загальна характеристика. Відповідно до ПКМ від 31.01.2007 №69 центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів - Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) реорганізовано у Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України). В свою чергу, Держземагентство України було згодом реорганізовано у Державний комітет України із земельних ресурсів (скорочено - також "Держкомзем України"), яке діє на підставі Положення, затвердженого ПКМ від 19.03.2008 року №224.

Структуру Держкомзему складають центральний апарат (див. Положення про Держкомзем) та територіальні органи {головні управління земельних ресурсів у областях, містах Києві та Севастополі, управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного та районного значення, відділи (управління) земельних ресурсів у районах - положення затверджені наказом Держкомзему України від 17.06.2008 №123), інженери-землевпорядники сіл, селищ, Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (Положення про інспекцію затверджене ПКМ від 25.12.2002 №1958). Нарівні з обласними головними управліннями в АР Крим діє Республіканський комітет по земельних ресурсах АР Крим, який є республіканським органом виконавчої влади, функціонально підпорядковується Держкомзему України і входить до єдиної системи державних органів земельних ресурсів (Положення затверджене постановою Ради міністрів АР Крим від 10.11.1998 №348).

У містах Києві, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Миколаєві, Чернівцях та деяких інших міськими радами створені управління земельних ресурсів поза межами єдиної системи органів земельних ресурсів, які перебрали на себе функції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів¹⁰⁵. Це призводить до виникнення конфліктів та колізії компетенції.

Згідно із п. 1 Положення про Держкомзем, його діяльність спрямовується і координується KM України через Міністра охорони навколишнього природного середовища. Держкомзем "забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж: області, району, міста, району в місті, села і селища".

До пункту "а". Пунктом передбачено повноваження щодо "внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації".

На наш погляд, "внесення пропозицій" не можна вважати повноваженням, адже вно­сити пропозиції можуть будь-які суб'єкти, і саме по собі внесення пропозицій не тягне за собою будь-яких правових наслідків (крім випадків їх подачі як звернень громадян, коли у адресата виникає обов'язок розглянути пропозицію та відповісти на неї - див. ЗУ "Про звернення громадян").

Що ж стосується "забезпечення реалізації" державної політики у галузі земельних відносин, як видається, воно також не є повноваженням, а повинно розглядатися як завдання Держкомзему.

До пункту "б". На Держкомзем як центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів покладена "координація робіт з проведення земельної реформи". Дане положення має декларативний характер і не несе нормативного навантаження, особливо, враховуючи, що ідентичне "повноваження" покладено і на KM України (п. "г" ст. 13 ЗКУ). Негативно, на наш погляд, слід оцінити те, що в основній частині ЗКУ закріплені положення про земельну реформу, яка повинна бути тимчасовим заходом.

До пункту "в". Хоча розробка загальнодержавних програм використання та охорони земель покладена на KM України (п. "ґ" ст. 13 ЗКУ, ст. 177 ЗКУ), а регіональних - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації (див. п. "б" ст. 16, п. "б" ст. 17, ч. 1 ст. 178 ЗКУ), фактично така розробка здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який, згідно із коментованим пунктом, має повноваження щодо "участі в розробленні таких програм". Так, проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель на 2005-2015 pp.'⁰⁴ підготовлено саме Держкомземом України. Програма схвалена KM України та подана як законопроект до Верховної Ради України¹⁰⁵.

До пункту "г". Щодо ведення центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів "державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок" див. главу 34 "Державний земельний кадастр" ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "ґ". Щодо здійснення центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів "землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель" див. главу 31 "Землеустрій", главу 32 "Контроль за використанням та охороною земель", главу 33 "Моніторинг земель" ЗКУ та коментар до них.

До пункту "д". У коментованому пункті під здійсненням центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів "державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обгрунтувань цих програм і проектів" мається на увазі проведення державної землевпорядної експертизи. Детальніше див. ч. З ст. 186 ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "є". Розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин є важливим завданням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, проте навряд чи його можна віднести до повноважень: саме по собі розроблення механізму (у формі проектів певних нормативно-правових актів) не є "повноваженням" і може здійснюватися будь-якими суб'єктами.

Участь Держкомзему у підготовці проектів актів KM України регламентується розділом 6, законопроектна робота - розділом 8, підготовка актів Президента України - розділом 9 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого ПКМ від 18.07.2007 №950.

Процедура підготовки Держкомземом України власних актів спеціально нормативно не регламентується.

До пункту "є". Участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель важко віднести до повноважень - на наш погляд, це завдання центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Формою такої участі, як видається, є насамперед нормотворча робота (див. попередній пункт даної статті та коментар до нього).

Щодо пункту "ж". На даний час Держкомзем здійснює низку міжнародних проектів, зокрема, активно співпрацює з німецькими фахівцями у галузі сільського господарства та земельних відносин - Товариством з обмеженою відповідальністю з реалізації та управління землею (BVVG) в рамках ТРАНСФОРМ-проекту "Консультування з питань розробки державних важелів регулювання сільськогосподарського земельного ринку" та за підтримки Федерального міністерства з питань захисту прав споживачів, продовольства та сільського господарства (BMVEL). Співпраця передбачає організацію державного управління у галузі земельних відносин та створення державного земельного фонду; створення системи про­дажу земель державної власності; розробку проекту ЗУ "Про земельні сервітути"¹⁰⁶.

Детальніше щодо міжнародного співробітництва Держкомзему див. офіційну Інтернет-сторінку цього органу - http://www.dkzr.gov.ua.

Щодо пункту "з". Перелік повноважень центрального орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, наведений у ст. 15 ЗКУ, не є вичерпним, на що вказує п. "з" коментованої статті. У самому ЗКУ передбачені, зокрема, повноваження даного органу щодо визначення видів межових знаків і порядку відновлення меж (ч. 2 ст. 106 ЗКУ), затвердження поло­ження про громадських інспекторів з контролю за використанням та охороною земель (ст. 190 ЗКУ) тощо. Узагальнено повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів зазначені у Положенні про Держкомзем, затвердженому ПКМ від 19.03.2008 №224.

Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин

До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і республіканських програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

д) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Загальна характеристика. Відповідно до ч. З ст. 136 Конституції України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим є урядом Автономної республіки Крим. її статус та повноваження визначаються насамперед главою 7 "Рада міністрів Автономної Республіки Крим" Конституції Автономної Республіки Крим.

До пункту "а". Положення п. "а" коментованої статті передбачають, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим уповноважена розпоряджатися землями державної власності. Ці положення несуть лише інформаційне навантаження, оскільки Рада міністрів може розпоряджатися державними землями лише у випадках, прямо передбачених законом, а саме: (1) у разі вилучення та надання у користування земельних ділянок державної власності у випадках, визначених ч. 6 ст. 122, ст. 149 ЗКУ; (2) у разі продажу земельних ділянок державної власності (ст. 128 ЗКУ).

Слід також враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження державними землями в межах населених пунктів здійснюється відповідно до п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.

До пункту "б". Розроблення загальнодержавних програм використання та охорони земель покладене також на KM України (п. "ґ" ст. 13 ЗКУ, ст. 177 ЗКУ), а участь у такій розробці - і на центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (п. "а" ст. 14 ЗКУ), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (п. "в" ст. 15 ЗКУ), місцеві державні адміністрації (п. "б" ст. 17 ЗКУ). Розробка регіональних програм покладена, крім Ради міністрів Автономної Республіки Крим (коментований пункт, ст. 178 ЗКУ), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (п. "в" ст. 15 ЗКУ), центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (п. "а" ст. 14 ЗКУ), місцеві державні адміністрації (п. "б" ст. 17 ЗКУ). Форми та порядку участі Ради міністрів Автономної Республіки Крим у розробленні програм використання та охорони земель законодавство не визначає.

Забезпечення реалізації програм використання та охорони земель Радою міністрів провадиться шляхом здійснення тих чи інших повноважень, визначених законом (див. коментар до інших пунктів статті).

До пункту "в". Передбачене п. "в" ст. 16 повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим із координації "здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель" практично не має механізму реалізації, хоча і частково відтворене у ст. 11 ЗУ "Про землеустрій" (щодо землеустрою). Термін "координація", що вживається у коментованому пункті, не передбачає відносин підпорядкування між органами та суб'єктами, що здійснюють землеустрій і забезпечують державний контроль за викори­станням та охороною земель, а також Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а тому не може передбачати керівного впливу на органи державного контролю за використанням і охороною земель.

До пункту "г". Коментованим пунктом до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим віднесена "підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок". Випадки та порядок реалізації даного повноваження визначені ст.ст. 123, 151 ЗКУ.

До пункту "ґ". Коментованим пунктом передбачено повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим викупати земельні ділянки для суспільних потреб. Ст. 146 ЗКУ "Викуп земельних ділянок для суспільних потреб" передбачає, в загальних рисах, підстави та порядок викупу земельних ділянок, проте, на наш погляд, містить істотні розбіжності із ст. 41 Конституції України (див. коментар до ст. 146 ЗКУ).

До пункту "д". Даним пунктом на Раду міністрів Автономної Республіки Крим покладено "здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов 'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок".

Слід зазначити, що дане контрольне повноваження повинно здійснюватися Радою міністрів виключно в межах, окреслених законом, в даному випадку - Бюджетним кодексом України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 115 кодексу, контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим лише стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів Автономної Республіки Крим.

Щодо поняття, призначення та порядку сплати втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва див. главу 36 "Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва" ЗКУ.

До пункту "є". Формулювання даного пункту вказує, що перелік повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин, наведений у коментованій статті, не є вичерпним. Деякі із повноважень Ради міністрів передбачені безпосередньо у ЗКУ: це повноваження щодо вибору місця розташування земельних ділянок (ст. 151 ЗКУ), у процесі розмежування земель державної та комунальної власності (п. 10 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, ст. 8 ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності") тощо.

Згідно із ч. 2 ст. 38 Конституції Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені до самостійного відання Автономної Республіки Крим, зокрема, з низки питань, прямо чи опосередковано пов'язаних із земельними відносинами - з питань сільського господарства, землеустрою, лісового господарства, водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства, організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму, управління санаторно-курортними і туристичними комплексами Автономної Республіки Крим, транспорту, зв'язку і дорожнього будівництва, житлово-комунального господарства і благоустрою, архітектури і містобудування, організації та розвитку освіти, науки, культури, мистецтва, охорони пам'яток історії та культури, охорони навколишнього природного середовища, організації та забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, організації та розвитку охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення законності, управління майном Автономної Республіки Крим. Відповідно до ч. 8 названої статті, Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції видає постанови, рішення і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території республіки.

Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом;

д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст;

є) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок;

є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів;

ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Загальна характеристика. Відповідно до ч. 1 ст. 118 Конституції України, місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Статус та повноваження місцевих державних адміністрацій визначаються насамперед ст. 118 Конституції України, а також ЗУ "Про місцеві державні адміністрації".

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (ст. 1 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації").

До пункту "а". Положення п. "а" коментованої статті передбачають, що місцеві державні адміністрації уповноважені розпоряджатися землями державної власності. Ці положення несуть лише інформаційне навантаження, оскільки місцеві державні адміністрації можуть розпоряджатися державними землями лише "в межах, визначених цим Кодексом", а саме: (1) у разі безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (ст. 118 ЗКУ, повноваження надане лише районним, Київській та Севастопольській державним адміністраціям), (2) вилучення та надання у власність та користування земельних ділянок державної власності у випадках, визначених ч. ч. 3-5 ст. 122, ст.ст. 149, 150 ЗКУ; (3) у разі продажу земельних ділянок державної власності (ст. 128 ЗКУ)¹⁰⁷.

Слід також враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження державними землями в межах населених пунктів здійснюється відповідно до п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.

До пункту "б". Розроблення загальнодержавних програм використання та охорони земель покладене також на KM України (п. "г" ст. 13 ЗКУ, ст. 177 ЗКУ), а участь у такій розробці - і на центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (п. "в" ст. 15 ЗКУ), центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (п. "а" ст. 14 ЗКУ). Розробка регіональних програм покладена, крім місцевих державних адміністрацій, на Раду Міністрів АРК (ст. 178 ЗКУ), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (п. "в" ст. 15 ЗКУ), центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (п. "а" ст. 14 ЗКУ). Форми та порядку участі місцевих державних адміністрацій у розробленні програм використання та охорони земель законодавство не визначає, при цьому, ст. 178 ЗКУ передбачає участь у розробленні регіональних програм лише обласних державних адміністрацій.

Забезпечення реалізації програм використання та охорони земель місцевими державними адміністраціями здійснюється шляхом реалізації тих чи інших повноважень, визначених законом (див. коментар до інших пунктів статті).

До пункту "в". Передбачене п. "в" ст. 17 повноваження місцевих державних адміністрацій із координації "здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель" практично не має механізму реалізації, хоча і частково відтворене у п. "г" ст. 10 ЗУ "Про землеустрій" (щодо землеустрою). Термін "координація", що вживається у коментованому пункті, не передбачає відносин підпорядкування між суб'єктами, що здійснюють землеустрій та забезпечують державний контроль за викори­станням та охороною земель, та місцевими державними адміністраціями.

До пункту "г". Коментованим пунктом до повноважень місцевих державних адміністрацій віднесена "підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок". Випадки та порядок реалізації даного повноваження визначені ст.ст. 123, 151 ЗКУ.

До пункту "г". Коментованим пунктом передбачено повноваження місцевих державних адміністрацій викупати земельні ділянки для суспільних потреб "у межах, визначених цим Кодексом". Між тим, ст. 146 ЗКУ "Викуп земельних ділянок для суспільних потреб", яка передбачає підстави та порядок викупу земельних ділянок, входить в істотні суперечності зі ст. 41 Конституції України (див. коментар до ст. 146 ЗКУ).

До пункту "д". Серед повноважень місцевих державних адміністрацій коментованим пунктом передбачена "підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж: сіл, селищ, районів, районів у містах та міст". Хоча встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень регламентується спеціальною главою 29 ЗКУ, форми та порядок реалізації даного повноваження законодавством не визначаються.

До пункту "є". Даним пунктом на місцеві державні адміністрації покладено "здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов 'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок".

Слід зазначити, що дане контрольне повноваження повинно здійснюватися місцевими державними адміністраціями виключно в межах, окреслених законом. Відповідно до п.п. 2-4 ч. 1 ст. 115 Бюджетного кодексу України, контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється обласними державними адміністраціями - стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів, міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі - стосовно районних у цих містах бюджетів, районними державними адміністраціями - стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів.

Щодо поняття, призначення та порядку сплати втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва див. главу 36 "Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва" ЗКУ.

До пункту "є". Коментованим пунктом передбачено, що місцеві державні адміністрації здійснюють координацію "діяльності державних органів земельних ресурсів". Зі змісту терміну "координація" можна зробити однозначний висновок про те, що не йдеться про підпорядкування органів земельних ресурсів місцевим державним адміністраціям. На це вказує і структура органів земельних ресурсів (див. коментар до ст. 15 ЗКУ), а також те, що повноваження із "координації"' діяльності органів земельних ресурсів надані багатьом органам: Верховній Раді Автономної Республіки Крим (п. "є" ст. 7 ЗКУ), обласним радам (п. "д" ст. 8 ЗКУ), Київській та Севастопольській міським радам (п. "и" ст. 9 ЗКУ), районним радам (п. "в" ст. 10 ЗКУ), сільським, селищним, міським радам (п. "є" ст. 12 ЗКУ).

До пункту "ж". Формулювання даного пункту вказує, що перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, наведений у коментованій статті, не є вичерпним. Деякі із повноважень місцевих державних адміністрацій передбачені безпосередньо у ЗКУ: це повноваження щодо вибору місця розташування земельних ділянок (ст. 151 ЗКУ), у процесі розмежування земель державної та комунальної власності (п. 10 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, ст. 8 ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності") тощо.

Низка повноважень надана місцевим державним адміністраціям ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації"' місцеві державні адміністрації крім власне питань "використання землі" (п. 7 ч. 1 ст. 13, ст. 21 Закону) вирішують ряд питань, що мають те чи інше значення для регулювання земельних відносин, зокрема, питання забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, управління майном, приватизації та підприємництва, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку, використання природних ресурсів, охорони довкілля тощо. Зміст цих повноважень розкривається в інших нормах зазначеного Закону: ст.ст. 15-17, 19-22, 28 та ін., а також інших актах чинного законодавства.