Стаття 58. Склад земель водного фонду

1. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

(Пункт "а " частини першої статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

(Пункт "б " частини першої статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

До частини першої в цілому. Згідно із ст. 58 ЗКУ, поняття земель водного фонду визначається через їх склад. Ідентичні положення, крім винятків, що стосуються лісів (п. п. "а", "б" ч. 1 ст. 58 ЗКУ), вміщені до ст. 4 ВК України та п. 2 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого ПКМ від 13.05.1996 №502.

Землі водного фонду займають 3,4 млн. га, або 5,6 % території країни, у тому числі природні водотоки (річки та струмки) - 241,6 тис, озера та лимани - 874 тис, ставки - 327,6 тис, штучні водосховища - 797,2 тис. та болота - 957,1 тис. га²⁰⁰.

До пункту "а". Землями водного фонду повинні визнаватися лише земельні ділянки, на яких водні об'єкти знаходяться постійно або більшу частину року, на відміну від земельних ділянок, що заливаються водою під час, наприклад, весняного паводку.

Правовий режим земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, визначається ст. 86 ВК України і передбачає (ч. 1 статті) можливість використання ділянок дна водних об'єктів для робіт, пов'язаних "з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також буров[их] та геологорозвідувальних] роб[іт] ". За змістом процитованої статті, для інших потреб, крім перерахованих у ній, земельні ділянки дна водойм використовуватися не можуть. Між тим, наприклад, у практиці Київради це положення ігнорується - див., наприклад, рішення Київської міської ради "Про передачу релігійній громаді УПЦ парафії на честь Святого Святителя і Чудотворця Миколая у Подільському районі м. Києва земельних ділянок для будівництва та обслуговування храмової споруди на вул. Набережно-Хрещатицькій, 8-А (у водній акваторіїр. Дніпро) у Подільському районі м. Києва" №461/621 від 29.05.2003, "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 10.07.2003 (п. 31 передбачає надання ділянки безпосередньо у акваторії річки Дніпро).

Чинне законодавство України практично жодним чином не визначає правового режиму земельних ділянок, що знаходяться під водами територіального моря України ("прибережні морські води шириною 12 морських миль ..." - ст. 5 ЗУ "Про державний кордон України"). Між тим, потреба у такому визначенні є. Зокрема, багато спірних питань виникає при використанні акваторій портів тощо. Істотною специфікою правового режиму характеризується кон­тинентальний шельф, який, в принципі, також є об'єктом земельного права і має режим земельних ділянок під водоймами²⁰¹. Щоправда, ні законодавство, ні правова доктрина поки що континентальний шельф під таким кутом зору здебільшого не розглядають.

До пункту "б". Щодо правового режиму прибережних захисних смуг див. ст.ст. 60-62 ЗКУ та коментар до них.

До пункту "в". Щодо правового режиму земель під "гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами", а також земель, виділених під смуги відведення для них, див. ст. 63 ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "г". Щодо правового режиму земель берегових смуг водних шляхів див. ст. 64 ЗКУ та коментар до неї.

До частини другої. За буквальним змістом закону (враховуючи положення ч. 1 коментованої статті), лише частина (в межах прибережних захисних смуг) водоохоронних зон входить до складу земель водного фонду (прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, див. ст. 1 ВК України). Між тим, поза сумнівом, включення земельної ділянки до прибережної захисної смуги означає спільність її режиму із землями водного фонду.

Згідно із ч. 2 ст. 87 ВК України, водоохоронна зона є "природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється". Правовий режим водоохоронних зон визначається ч.ч. 3-5 ВК України.

На підставі ч. 5 ст. 87 ВК України порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений ПКМ "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" від 08.05.1996 №486.

В Україні існує практичний досвід встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг вздовж великих і малих річок, навколо водосховищ, озер, ставків та інших водойм за межами населених пунктів та в межах сільських населених пунктів. Такі роботи виконувалися Інститутом землеустрою УААН, Інститутом "Водпроект", іншими проектними організаціями. Практичного досвіду робіт по встановленню водоохоронних зон уздовж морів, зокрема, на території міст і селищ станом ще на 2001 р. не було. Одним із перших прикладів таких робіт є роботи, виконані на замовлення Одеської міської ради Інститутом землеустрою УААН в рамках експериментального проекту із встановлення прибережних водоохоронних захисних смуг вздовж Чорного моря на території Одеського заводу сільськогосподарського машинобудування ВАТ „Одессільмаш”.