Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І., НПК ЗК Укр....doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
18.04.2019
Размер:
4.46 Mб
Скачать

Глава 18 Обмеження прав на землю

Ще римському праву були відомі обмеження права власності на земельні ділянки. Так, право власності на публічні дороги обмежувалося правом всіх і кожного пересуватися по них, переміщувати вантажі та переганяти худобу (Дигести Юстиніана). Власники приватних доріг також у певних випадках повинні були надавати їх "для всіх і кожного". Аналогічний режим поширювався на ріки309.

Власник будівлі повинен був залишати навколо неї вільний простір у 2,5 фути шириною для запобігання пожежам (фрагмент 5 титулу 13 книги 47 Дигест). Існували правила щодо форми будівель, встановлювався обов'язок підтримання їх у пристойному та справному вигляді (фрагменти 46 та 58 Титулу 2 книги 39 Дигест).

Власник повинен був терпіти дим, пару, скалки, пил тощо, що летять на його ділянку з сусідніх володінь, якщо все це є наслідком звичайного користування сусідньою земельною ділянкою. Власник повинен був допускати сусіда через день збирати плоди, які впали на його ділянку з дерева сусіда (фрагменти 8, 17 титулу 5 книги 8 Дигест, фрагмент 25 титулу 1 книги 19)"°.

У Цивільному кодексі Наполеона у Франції 1804 р. були в основному відтворені положені ризького права щодо використання доріг та річок. Було закріплено право сусіда шмагати щоб дерева, посаджені без додержання вказаної у закон, відстані, були зрубані або otoi 'власник будинку, який стоїть на межі з чужою земельною ділянкою, міг зробити у ньому лише глухі вікна; обладнані Ґратами, петлі яких повинні бути шириною не більше дециметра (ст.ст. 672, 676, 683, 684 ЦК)3".

Прийняте 18 08.1896 Цивільне уложення Германської імперії багато в чому проду блювало положення "Кодексу Наполеона". Власник повинен був надавати сусіду дорогу через свою ділянку для доступу до публічної дороги, що необхідна сусіду для належного користування нерухомістю, за що останній сплачував винагороду (§§ 917 та 918 уложення). Було встановлено право спільної власності на межові знаки, а також спільну участь сусідів у створенні або відновленні знаків (§§ 919-923 уложення)3".

Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку

1 На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або

2 Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

До частини першої. Законодавство не розрізняє (і не розкриває) на сьогодні термінів "обмеження" та "обтяження", часто вони вживаються як синоніми. Суперечливі погляди з приводу змісту та співвідношення згаданих понять існують і в спеціальній літературі.

Цивільне законодавство вживає термін обтяження і навіть визначає його стосовно рухомого майна як "право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеженняуправа боржника чи обтяжувана на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору рішТння суду або з інших дій фізинних і юридичних осіб, з якими закон пов язус виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна" (ч. 1 ст. З ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003).

На думку В.В. Носіка, "обмеження права власності на земельні ділянки доцільно розгля­дати як самостійний вид земельних правовідносин, що виникають на підставі юридичних фактів, визначених у законі, чи у договорі у випадках, передбачених також законом.'''''Вони "стосуються суб 'єкта права і спрямовані на вчинення землевласником певних дій, або ж утримання від них, чи терпіння з метою забезпечення прав третіх осіб"2". Натомість, обтяження права власності на землю "характеризуються такими ознаками: стосуються земельної ділянки як об 'єкта права; встановлюються з метою забезпечення інтересів третіх осіб у такій ділянці в порядку, передбаченому законом чи договором; поєднуються з правами третіх осіб на цю ділянку, що ускладнює, утруднює, перешкоджає власнику вільно здійснювати свої правомочності, накладає на власника тягар зайвих обоє 'язків, пов 'язаних з використанням такої ділянки чи з необхідністю звільнення земельної ділянки від обмежувальних умов"3"1.

Д. В. Бусуйок вважає, що "є всі підстави стверджувати, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю"™. На думку дослідниці, "обмеження прав на землю є багатоаспектним явищем. Під ними слід розуміти функціональний інститут земельного права, правовідносини щодо обмеження прав на землю та суб 'єктивний обоє 'язок щодо утримання від вчинення певних дій, якими можуть бути порушені права, що належать уповноваженій особі"316.

В. К. Гуревський поділяє обмеження за змістом правовідносин на: а) ті, які надають право користуватись чужою земельною ділянкою; б) які забороняють здійснювати певні дії на власній земельній ділянці; в) які є поєднанням перших та других317.

Існує думка, за якою не можна сприймати як обмеження специфічні обов'язки (обтяження), що покладаються на землевласника чи землекористувача (ст. 91, 96 ЗКУ тощо). Як зазначала І. О. Іконицька, "... жодною мірою обов 'язки та повинності не можуть бути віднесені до обмеження прав власника™".

У правовій доктрині також існує підхід, за якими обтяженнями є будь-які права на земельні ділянки, окрім права власності, тоді як обмеження - це звуження меж суб 'єктивного права, яке не випливає із права іншої особи™. Саме із такого підходу, відзначаючи його умовність, пропонуємо виходити у розумінні змісту відповідних норм ЗКУ.

Законодавець розрізняє дві підстави виникнення обмежень - норму закону та договір. На наш погляд, у даному випадку термін "закон" слід розуміти буквально - як акт Верховної Ради України, виданий за законодавчою процедурою.

Маємо зауважити, що не будь-яке обмеження може бути встановлене на підставі дого­вору. Деякі мають чітко закріплені законодавчі підстави, які не можна змінити у договірному порядку, тоді як інші можуть бути предметом домовленостей і конкретизації в угодах. Детальніше див. нижче положення ЗКУ про окремі види обмежень, їх правовий режим та коментар до ст. 111 ЗКУ.

Хоча у коментованій статті йде мова лише про обмеження права власності, фактично її положення є повністю справедливими і по відношенню до права користування (оренди, емфітевзису тощо), оскільки інші статті даної глави, що розкривають зміст ст. 110 ЗКУ, стосуються як права власності, так і права користування.

До частини другої. Коментована норма є одним із законодавчих втілень положення ч. З ст. 13 Конституції України, в якому йдеться про те, що "власність зобов'язує."

Закономірно, що встановлене щодо земельної ділянки обмеження не пов'язується законодавцем з особою власника земельної ділянки. Як вказувалося вище, обмеження полягає у привнесенні додатково до звичайного правового режиму земельної ділянки звуження меж суб'єктивного права її власника.

Таким чином, перехід права власності зберігає обмеження "закріпленим" по відношенню до земельної ділянки. Будь-яка особа, котра відповідно до закону набуде право власності на цю земельну ділянку, повинна буде здійснювати його з урахуванням встановлених обмежень.