21. Поняття «матеріальне право Ради Європи

Матеріальне право , юридичне поняття, що позначає правові норми, за допомогою яких державу здійснює дія на суспільні стосунки шляхом прямого, безпосереднього правового регулювання. Норми М. п. закріплюють форми власності, юридичне положення майна і осіб, визначають порядок освіти і структуру державних органів, встановлюють правовий статус громадян, підстави і межі відповідальності за правопорушення. Об'єктом М. п. виступають, таким чином, господарські, майнові, трудові, родинні і інші стосунки. Фактичний (матеріальне) вміст даних стосунків складає об'єктивну основу, стосовно якої норми М. п. визначають взаємні права і обов'язки їх учасників. М. п. нерозривно пов'язано з процесуальним правом . К. Маркс відзначав; що «...матеріальноє право... має свої необхідні, властиві йому процесуальні форми... Один і той же дух повинен одушевляти процес і закони, бо процес є лише форма життя закону, прояв його внутрішнього життя» (Маркс До. і Енгельс Ф., Вигадування, 2 видавництва, т. 1, с. 158). Таким чином, матеріальне і процесуальне право можна розглядати як юридичні категорії, що виражають діалектичну єдність двох сторін правового регулювання: безпосередній юридичній регламентації суспільних стосунків і встановлення процесуальних форм судового захисту цих стосунків.

Материальное пра́во — совокупность норм системы права, непосредственно регулирующих общественные отношения и совокупность отраслей права, в которых основной упор делается на установление прав и обязанностей субъектов.

Термин материальное право используется в юриспруденции в качестве понятия, обозначающего такие правовые нормы, с помощью которых государство осуществляет воздействие на общественные отношения путём прямого, непосредственного правового регулирования.

24. Право Ради Європи і національне право

Міжнародне право — частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій (вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному — особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

Між національним і міжнародним правом існують тісний взаємозв'язок і взаємодія.

1. Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права. За структурою міжнародне право наближається до їх структури (поділ на дві підсистеми — приватну і публічну, наявність галузей права — міжнародне економічне, космічне, повітряне, морське, гуманітарне тощо), що свідчить про вплив національного права на міжнародне.

2. Міжнародне право (у формі міжнародно-правового договору) служить одним із юридичних джерел національного права, допускає пряме «входження» норм міжнародного публічного і приватного права в конституційне, цивільне, кримінально-виконавче та інше право.

Безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над національним правом. Це основний принцип міжнародного права. Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Маючи обов'язкову силу для держав, міжнародне право лишає на їх розсуд вирішення питання про застосування його норм у рамках внутрішніх правових систем. Державам не потрібно формально визнавати верховенство міжнародного права над національним законодавством, але вони повинні цілком додержуватися цих норм тими шляхами, котрі визначать самостійно. Пріоритет міжнародного права над національним супроводжується оптимальною участю держав у розробці та прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при цьому державного суверенітету.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору.

Конституція України визнає міжнародні договори складовою частиною національної системи законодавства. Проте відсутність чітких положень про пріоритет норм і принципів міжнародного права, неузгодженість положень щодо співвідношення міжнародного та національного права в чинній системі законодавства породжує юридичні колізії, знижує ефективність правозастосування. Так, неузгоджені положення ІІ розділу та ст. 9 Конституції України; низка законопроектів не містить положень стосовно основних принципів взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України, які не

включено й у Конституцію України.

Для ефективності правового механізму взаємодії Ради Європи, Євросоюзу та України важливим є формування системи правових засобів і заходів, які забезпечували б інтеграційні процеси на кожній зі стадій відповідними способами. Така система заходів має включати: 1) порівняльно-правове дослідження правових систем Євросоюзу, Ради Європи та України, виявлення їх особливостей; 2) визначення оптимальних форм здійснення гармонізації та уніфікації і відповідних засобів їх здійснення; 3) визначення видів та рівнів гармонізації й уніфікації та сфер і меж їх застосування; 4) виявлення умов здійснення цих процедур; 5) створення відповідних колізійних механізмів; 6) узгодження термінології; створення словників термінів і понять.