4.Міжнародно-правовий статус Ради Європи

Рада Європи – це регіональна міжнародна міжурядова організація, вторинний суб’єкт міжнародного публічного права.

Елементи Ради Європи

1. створена і складається із суверенних держав, первинних суб’єктів міжнародного права

2. заснована на принципі суверенної рівності держави, при цьому членство в організації підкоренно визначеним правилам, які характеризують участь держав-членів в діяльності установчих і інших органів, і представництво держав при організації

3. створена і діє на основі на основі міжнародного договору – Статуту Ради Європи, определяющего його статус і повноваження.

4. Є постійно діючим обєднанням держав, що проявляється в стабільній структурі і наявності інституційної системи і строго встановленому порядку прийняття рішень

5. держави – члени Ради Європи добровільно виконують свої зобов’язання перед організацією

6. Рада Європи є юридичною особою

7. Раді Європі належать привілеї та імунітети, забезпечуючи її діяльність як в місті розміщення її штаб-квартирі (м. Стркасбург, Франція), так і в любій державі при здійсненні її функцій

5.Основні пріоритети і напрями діяльності Ради Європи

Рада Європи займається розглядом всіх важливих питань європейського суспільства, за виключенням питання оборони

Основні напрямки діяльності

1.захист прав людини і основних свобод

2.захист прав меншин

3.демократія і трансграничне співробітництво на місцевому рівні

4. культура, освіта, спорт

5.засобів масової інформації

6.Співробітництво в області права

7. навколишнього середовища і захисту тварин

8.соціально-економічний напрямок

9. охорона здоровя

10.молодіжна політика

6.Умови набуття повноправного членства та умови отримання спеціального статусу держав в Раді Європи

Стаття 2

Учасниками цього Статуту є члени Ради Європи.

Стаття 3

Кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.

Стаття 4

Комітет Міністрів може запропонувати стати членом Ради Європи будь-якій європейській державі, яка вважається здатною і має бажання виконувати положення статті 3. Будь-яка держава, що отримує таку пропозицію, стає членом Ради з моменту здачі на зберігання від її імені Генеральному секретарю документа про приєднання до цього Статуту.

Стаття 5

a) В окремих випадках Комітет Міністрів може запропонувати європейській країні, яка вважається здатною і має бажання виконувати положення статті 3, стати асоційованим членом Ради Європи. Будь-яка країна, що отримує таку пропозицію, стає асоційованим членом Ради з моменту здачі на зберігання від її імені Генеральному секретарю документа про прийняття цього Статуту. Асоційований член має право бути представленим тільки у Консультативній асамблеї.

b) Термін "член" у цьому Статуті охоплює також асоційованих членів, крім випадків його використання стосовно представництва у Комітеті Міністрів.

Стаття 6

Перш ніж зробити пропозицію, передбачену в статтях 4 і 5 вище, Комітет Міністрів визначає кількість місць представників, на які пропонований член матиме право в Консультативній асамблеї, а також частку його фінансового внеску.

Стаття 7

Будь-який член Ради Європи може вийти з неї шляхом офіційного повідомлення Генерального секретаря про свій намір. Такий вихід набирає чинності по закінченні фінансового року, в якому зроблено повідомлення про вихід, якщо воно надсилається у перші дев'ять місяців цього фінансового року. Якщо повідомлення про вихід надсилається в останні три місяці поточного фінансового року, вихід набирає чинності після закінчення наступного фінансового року.

Стаття 8

Будь-який член Ради Європи, який грубо порушив статтю 3, може бути тимчасово позбавлений права представництва, і Комітет Міністрів може попросити його вийти з Ради згідно зі статтею 7. Якщо такий член Ради не виконує це прохання, Комітет може прийняти рішення про припинення його членства в Раді, починаючи з дати, яку може визначити Комітет.

Стаття 9

Якщо член Ради не виконав своїх фінансових зобов'язань, Комітет Міністрів може тимчасово позбавити його права представництва у Комітеті та Консультативній асамблеї до того часу, поки він не виконає ці зобов'язання.

8. Умови та порядок втрати або припинення членства в Раді Європи.

Стаття 7

Будь-який член Ради Європи може вийти з неї пiсля офiцiйного повiдомлення Генерального секретаря про свiй намiр. Такий вихiд набирає чинностi по закiнченнi фiнансового року, в якому зроблено повiдомлення про вихiд, якщо воно надсилається в першi дев'ять мiсяцiв цього фiнансового року. Якщо повiдомлення про вихiд надсилається в останнi три мiсяцi поточного фiнансового року, вихiд набирає чинностi по закiнченнi наступного фiнансового року.

Стаття 8

Будь-який член Ради Європи, який грубо порушив статтю 3, може бути тимчасово позбавлений права представництва, i Комiтет мiнiстрiв може запропонувати йому вийти з Ради згiдно зi статтею 7. Якщо такий член Ради не виконує цю рекомендацiю, Комiтет може прийняти рiшення про припинення його членства в Радi, починаючи з дати, яку може визначити Комiтет.

Стаття 9

Якщо член Ради не виконав своїх фiнансових зобов'язань, Комiтет мiнiстрiв може тимчасово позбавити його права представництва в Комiтетi та Консультативнiй асамблеї до того часу, поки вiн не виконає цi зобов'язання.

Жодна держава дотепер не виключалася з Ради Эвропи відповідно до ст. 8 Статуту, хоча й декілька разів дане питання ставилося на порядок денний. Термін «виключення» безпосередньо не застосовуються у Статуті, у нім йдеться про вихід. Відповідно до ст.8 Статуту кожна держава, що серйозно порушує ст. 3, може бути позбавлена права представництва і закликана до виходу з Комітету Міністрів. У разі відмови держави вчинити так Комітет може вирішити питання скасування членства від певної дати.

Юридичні експерти не є одностайними у прочитанні ст. 8. Декотрі вважають, що призупинення та виключення (прохання щодо виходу мають різні процедури.

Як зазначається у ст. 8 , заклик до виходу з Ради Європи є справою Комітету Міністрів, хоч Резолюція (51)30 зобовязує його попередньо проконсультуватися з Асамблеєю. Греція залишається єдиною державою, щодо якої застосовувалася дана процедура на практиці, однак кілька інших держав були попереджені Асамблеєю про цей захід, хоч це й ніколи не призводило до резолюції Комітету Міністрів чи навіть формальної рекомендації Асамблеї висловити недовіру певному членові чи цілій парламентській делегації.