33. Загальна характеристика Протоколів до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Протокол №1 до Конвенції, сповнені рішучості вжити заходів для забезпечення колективного гарантування певних прав і свобод, інших ніж ті, які вже включено до розділу I Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , підписаної в Римі 4 листопада 1950 року , домовились про прийняття даного протоколу Протокол №2 беручи до уваги положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року , і зокрема статтю 19, яка передбачає створення, в числі інших органів, Європейського суду з прав людини, вважаючи за доцільне надати Суду повноваження робити консультативні висновки за певних умов було прийнято даний протокол. Протокол 4 Уряди держав - членів Ради Європи, які підписали цей Протокол, сповнені рішучості вжити заходів для забезпечення колективного гарантування певних прав і свобод, інших ніж ті, які вже включено до розділу I Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року, і в статтях 1 - 3 Першого протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року. Протокол 6 Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , підписаної в Римі 4 листопада 1950 року, вважаючи, що еволюційні зміни, що мали місце в кількох державах - членах Ради Європи, відображають загальну тенденцію до скасування смертної кари. Протокол №7 Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол, сповнені рішучості вжити нових заходів для забезпечення колективного гарантування певних прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , підписаної в Римі 4 листопада 1950 року.Протокол 9 Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини , підписаної в Римі 4 листопада 1950 року,сповнені рішучості удосконалювати процедуру, передбачену Конвенцією Протокол10 Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року, вважаючи за доцільне внести поправку до статті 32 Конвенції з метою зменшення більшості у дві третини голосів, передбаченої в цій статті Протокол 11 Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини підписаної в Римі 4 листопада 1950 року, враховуючи нагальну необхідність перебудови контрольного механізму, створеного Конвенцією для забезпечення та підвищення ефективності захисту прав і основних свобод людини, головним чином у зв'язку із збільшенням кількості заяв та членів Ради Європи, вважаючи за доцільне з цією метою внести поправки у деякі положення Конвенції для того, щоб, зокрема, замінити існуючі Європейську комісію та Європейський суд з прав людини новим постійним Судом, враховуючи резолюцію N 1, ухвалену Європейською конференцією з прав людини на рівні міністрів, що відбулася у Відні 19 та 20 березня 1985 року, враховуючи рекомендацію 1194 (1992), прийняту Парламентською асамблеєю Ради Європи 6 жовтня 1992 року, враховуючи рішення про перебудову контрольного механізму Конвенції , ухвалене главами держав та урядів держав - членів Ради Європи у Віденській декларації 9 жовтня 1993 року Протокол 12 Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол, беручи до уваги основоположний принцип, відповідно до якого всі особи є рівними перед законом і мають право на рівний захист за законом; будучи сповненими рішучості вжити подальших заходів для сприяння рівності всіх осіб шляхом колективного застосування загальної заборони дискримінації за допомогою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року ; знову підтверджуючи, що принцип недискримінації не стоїть на заваді Державам-учасницям уживати заходів для сприяння повній та реальній рівності, якщо ці заходи є об'єктивно й обґрунтовано виправданими Протокол 13 Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол, переконані, що право кожної людини на життя є основоположною цінністю в демократичному суспільстві і що скасування смертної кари становить суть від суті захисту цього права та цілковитого визнання гідності, притаманної всім людям; бажаючи посилити захист права на життя, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод , підписаною в Римі 4 листопада 1950 року ; відзначаючи, що Протокол N 6 до Конвенції, який стосується скасування смертної кари, підписаний у Страсбурзі 28 квітня 1983 року, не виключає смертної кари за діяння, вчинені під час війни або невідворотної загрози війни; сповнені рішучості зробити останній крок до скасування смертної кари за всіх обставин. Протокол 14 Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної у Римі 4 листопада 1950 року беручи до уваги Резолюцію N 1 і Декларацію, ухвалені на Європейській конференції міністерського рівня з питань прав людини, проведеній у Римі 3 та 4 листопада 2000 року; беручи до уваги декларації, ухвалені Комітетом Міністрів 8 листопада 2001 року, 7 листопада 2002 року і 15 травня 2003 року , на 109-й, 111-й та 112-й сесіях, відповідно; беручи до уваги Висновок N 251 (2004), ухвалений Парламентською Асамблеєю Ради Європи 28 квітня 2004 року; зважаючи на невідкладну потребу змінити певні положення Конвенції з метою збереження і покращення ефективності контрольної системи на тривалий період, головним чином у світлі дедалі більшої завантаженості Європейського суду з прав людини та Комітету Міністрів Ради Європи; зважаючи, зокрема, на потребу забезпечити Суду можливість і далі відігравати свою провідну роль у захисті прав людини в Європі. Протокол N 14-bis ержави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , підписаної в м. Рим 4 листопада 1950 року , беручи до уваги Протокол N 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , який змінює контрольну систему Конвенції, відкритий для підписання Комітетом міністрів Ради Європи в м. Страсбург 13 травня 2004 р.; беручи до уваги Висновок N 271 (2009), ухвалений Парламентською Асамблеєю Ради Європи 30 квітня 2009 р.; зважаючи на невідкладну потребу впровадити певні додаткові процедури до Конвенції для збереження й поліпшення ефективності її контрольної системи на тривалий період, у світлі дедалі більшої завантаженості Європейського суду з прав людини та Комітету міністрів Ради Європи; зважаючи, зокрема, на потребу забезпечити Судові можливість і далі відігравати свою провідну роль у захисті прав людини в Європі.