3.4. Зайнятість та безробіття: суть, взаємозалежність

Безробіття є серйозною макроекономічною проблемою.

Безробіття – явище за якого частина економічно активного населення не може використовувати свою робочу силу.

Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить заробіток або прибуток.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом категоріям, які мають місце одночасно:

• „без роботи”;

• „робить активні спроби знайти до роботи”;

• „готова відразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення.

3. особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили,  дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою;

Робоча сила = Зайняті + Безробітні.

Які причини породжують безробіття? Їх багато, вони можуть бути й об’єктивними і суб’єктивними: глибокі структурні зрушення в економіці, що породжують масштабні та сталі диспропорції між кількістю, якістю та структурою попиту та пропозиції праці; спади й кризи в економіці, що ведуть до скорочення попиту на працю; нерівномірне розміщення продуктивних сил, у результаті чого попит і пропозиція праці поділяються територіально; пошук громадянами нових робочих місць, які більш відповідають їхнім уподобанням, можливості більше заробити; вищі темпи приросту на працю; постійний розвиток науково-технічного прогресу, впровадження техніки та технології, що змінюють людську працю.

Відповідно до цих причин спеціалісти класифікують такі види безробіття:

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Чому бажаним? Тому, що багато робітників, добровільно опинившись „між роботами”, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш продуктивну роботу. А це означає, більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а відповідно і більш реальний об’єм національного продукту.

Структурне безробіття. Фрикційне безробіття непомітно переходить в другу категорію, яка називається структурними безробіттям. З плином часу в структурі споживчого попиту і в технології проходять важливі зміни, які в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Із-за таких змін попит на деякі види професій зменшується, або взагалі відсутній. Попит на інші професії, включаючи нові, які раніше не існували, збільшується. Виникає безробіття, тому що робоча сила повільно реагує і її структура повністю не відповідає новій структурі робочих місць. В результаті виявляється, що у деяких робітників немає таких навичок, які можна швидко продати; їх навики і досвід застаріли і стали непотрібними із-за змін в технології і характері споживчого попиту. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва (наприклад, попит на працю набірника в друкарні різко скоротився у зв’язку з переходом до комп’ютерного набору інформації; механізація та автоматизація виробничих процесів витісняє некваліфіковану і малоосвічену робочу силу). Структурне безробіття теж вважається неминучим.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що „фрикційні” безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні” безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.

Циклічне безробіття. Під циклічним безробіттям економісти розуміють безробіття, яке викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних, або сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. По цій причині циклічне безробіття інколи називають безробіттям, яке пов’язане із дефіцитом попиту.